Прикро, бо ми, хоч і козацький народ, а й досі не навчилися робити належних висновків із власної історії. Через це й тепер супротивникам незалежності України вдається роздирати її на шматки. Не дивуватися, а зосереджуватись треба з приводу цього, адже неузгодженість дій існує не лише в українстві взагалі, а й власне в козацтві. Тому потреба єдності стає все нагальнішою і для козацтва, яке традиційно має бути прикладом для інших.
«Україна козацька» байдужістю не хворіє. Навпаки, знаходиться в лавах українських патріотів, котрі орієнтуються на найголовніше - національну ідею. Багато хто з українців її й досі шукає - та не знаходить, не розуміючи, що свічка серед ясного дня не потрібна. «Об’єднати націю через духовне відродження» - так називається стаття Гетьмана УРК Анатолія Шевченка. Бо без козацького духу немислимий за будь-яких обставин успіх українства, зла доля якого постійно кидає його до бездержавності, що значить - напризволяще, де скільки і як не сій, а зібрати тобі не дадуть «благодійні» сусіди із заздрощів, якщо не ще з підлішого приводу.
Порятунок українства - в Козацькій державі, Гетьманаті. Про це коротко, проте обгрунтовано йдеться у статті начальника штабу Хмельницької обласної організації УРК Сергія Мельника. І він не єдиний, хто ставить питання про необхідність запровадження в Україні третього Гетьманату. Інакше ми матимемо чергову Руїну, про яку згадує у своїй статті «Чи розкриємо таємницю великого Гетьмана?» Лідія Титаренко.
До речі, цікаво, що про доцільність запровадження Гетьманату якось говорилося навіть у газеті «Комуніст», видавці та автори якої не у захопленні від незалежності України. Щоправда, «вірні ленінці» козацтво розуміють досить специфічно, бо ж вони, звичайно, не забули про існування свого часу так званого «червоного козацтва» Віталія Примакова. Ним комуністам досить зручно спекулювати, бо отаман Примаков був зятем Михайла Коцюбинського, хоч діяльність і творчість якого були явно не антиукраїнськими. На відміну від «червоних».
Так, історія України взагалі, а козацтва зокрема, зважаючи на її терзання сусідами наввипередки, коли в Україні було одночасно й по кілька Гетьманів, які орієнтувалися не на силу та потреби власного народу, а на «щедрі» обіцянки своїх «покровителів», - складна і драматична. Гетьманат нам, українцям, справді даний не тільки історично, а й генетично. Або ми таки навчимось ним дорожити, або над нами знову отруйна хмара поневолення. Вона вже хижо чатує на нашому небосхилі. Саме тому й маємо то вибори аж у три тури, то позачергові. Так можна дійти й до внутрінаціонального кровопролиття.
Через це маємо бути не просто обачними у своїх діях, а й стійкими у відстоюванні своїх інтересів. У тому числі в їх висвітленні у козацькій пресі.
Володимир Лещенко,
історик,
м. Сімферополь