|
|
Саме ці рядки великого поета продовжують слова, винесені в епіграф до сторінки. Здається, трохи сільськогосподарська назва вийшла? Зовсім ні, бо у пропонованій статті йтиметься про дуже поширене мовне явище, яке теж називають, користуючись тією ж сільськогосподарською лексикою, - про суржик. Що це таке і звідки він узявся?
Як відомо, кожен носій української мови, живучи в російськомовному місті, постійно перебуває під сильним впливом російськомовного оточення. Це породжує явище, яке мовознавці називають інтерференцією – відхиленням від норми і системи однієї мови під впливом іншої. Загалом це явище звичайне, особливо це стосується порубіжних областей, де інтенсивність мовних контактів посилюється. Як один із проявів названого явища існує тип змішаної мови, що побутує в реальному житті. Мовознавці називають його мовною хворобою, і його національну й соціальну природу відображає сам термін: суржик - це «суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші». Перенесене на мовне явище слово позначає змішану мову, суміш з двох мов. Ця мішанина виникла внаслідок намагання носія української мови пристосуватись до російськомовного оточення. Як неправильний різновид мовлення суржик становить вдячний об’єкт для глузування. Нині висміювання суржиковмовних персонажів стало чи не найпоширенішою модою у сміхових програмах телебачення. Все населення України дружно сміється з балачки Вєрки Сердючки, Кроликів, Довгоносиків.
З чого ж він складається, цей суржик? Понад 90% його лексики становлять російські слова, які, однак, вимовляються по-українськи, в українській фонетичній модифікації. Крім того, у суржику значної руйнації зазнають граматичні форми української мови, а синтаксичні конструкції формуються в бік спрощення.
На відміну від “нормальної” мови, суржик не становить стабільної системи. Навіть найбільш стійкий граматичний кістяк мови в суржику розхитаний і плинний. А вже фонетичні варіанти слів настільки різняться в індивідуальних проявах, що лишається проблематичною сама можливість встановлення чітких фонетичних характеристик цієї субмови. Ось ця плинність – одна з головних типологічних рис суржику. Це перехідний різновид мовлення, в якому руйнується система первинної, вже засвоєної мови, а місце порожніх ланок заповнюють елементи новозасвоюваної мови. Ця скалічена мова українських селян, які у зросійщеному місті змушені пристосовувати рідну говірку до “городської мови”, чи не найвиразніше демонструє досягнення політики “гармонійної” двомовності тоталітарного режиму. Витоки сучасного протистояння російськомовного міста й україномовного села слід шукати аж у ХVIII – ХІХ століттях, коли російський царизм вів запеклу боротьбу з українством. Події ХХ століття, зокрема по-більшовицькому проведена урбанізація, що забрала життя мільйонів українських селян, задушивши їхній опір колективізації, поглибили розкол між містом і селом в Україні і зовсім не зняли проблеми суржику. А він далеко не нейтральний для суспільства, хоч іноді й веселить слухачів. По-перше, він руйнує структуру української мови, поєднуючись з поверхово засвоєною структурою мови російської, що спричиняє сильне спрощення і тієї, і другої. А по-друге, оскільки мова і мислення перебувають у нерозривному зв’язку, процес спрощення індивідуального мовлення веде до послаблення енергії думки. Негативно впливає суржик і на емоційний стан українця. Втрата мовної стабільності (тобто знання своєї мови), усвідомлення неповноцінності свого непристосованого мовлення пригнічує людину, позбавляє її впевненості у собі під час спілкування, а тривале перебування в стані мовно-культурного шоку робить невпевненість домінантною рисою поведінки особистості. Характерно, що згідно з передвиборчими опитуваннями, саме суржикомовна частина населення до останнього дня не може визначитися, за кого голосуватиме. Ось такий він, “нешкідливий” суржик. Поширення його засвідчує масштаби розгортання мовної хвороби. Протистояти їй могло б, окрім глибокого вивчення мови, створення в наших містах впливових осередків з виключно україномовним спілкуванням, яке б оберігало державну мову від розкладового впливу домінуючої російської.