|
|
| Отаман Східного округу Козацького війська Запорозького УРК, генерал-лейтенант УРК Анатолій Власенко |
26 квітня виповнюється 18 років від дня найбільшої у світі техногенної катастрофи – аварії на ЧАЕС. Серед ліквідаторів наслідків аварії був і колишній співробітник органів державної безпеки, нині отаман Східного округу Козацького війська Запорозького УРК, генерал-лейтенант УРК Анатолій Власенко. Йому слово.
У 1982-1983 рр. як оперативний працівник Управління КДБ УРСР по Києву і Київській області я курирував виробниче енергетичне об’єднання “Київенерго”. За обов’язками служби мені доводилося займатися і проблемами, пов’язаними з контррозвідувальним забезпеченням ЧАЕС, неодноразово бувати на станції, зустрічатися з її керівництвом.
Справа у тому, що з Прип’ятського міськвідділу УКДБ, що безпосередньо здійснював роботу на ЧАЕС у період її будівництва, надходила (отримана оперативним шляхом) інформація про факти несумлінного виконання будівельно-монтажних робіт, постачань неякісного обладнання, порушення технології робіт, правил радіаційної та пожежної безпеки.
Практично вся інформація перевірялася і доповідалася нами через керівництво УКДБ у ЦК КПУ, КДБ УРСР і КДБ СРСР. Тільки за короткий проміжок часу я пам’ятаю кілька випадків аварій, відмов основного обладнання, радіаційних викидів. Попри все у ЗМІ станція називалася найпередовішою, такою, що “працює на комунізм”.
Дійсно, реактор РБМК офіційно вважався найкращим у світі, хоч самі реакторники-експлуатаційники вважали його поганим. Справа у тому, що безпека експлуатації реактора була побудована в основному на механіці і цілком залежала від дій оператора за пультом управління. Надійної автоматичної системи аварійного захисту не було створено, хоч про це багато говорилося.
Говорячи про причини аварії , можна сказати, що їх багато, та найголовніша – проектні недоробки, відсутність належної безпеки реактора РБМК-1000, що вважався гордістю радянської ядерної енергетики, і звичайно, безвідповідальність. Пам’ятаю першотравневу демонстрацію і велогонку світу в Києві. І це в той час, коли існувала реальна загроза ще двох ядерних вибухів через те, що під реактором знаходився величезний резервуар з водою для його охолодження. Якби основа реактора не витримала і він провалився у воду, стався б величезний тепловий вибух з непередбачуваними наслідками. Воду з під реактора вдалося відкачати лише 8 травня.
Залишилася в пам’яті і паніка на київському та дарницькому залізничних вокзалах, хоч для жителів Києва офіційною евакуація не була. У травні - на початку червня мені довелося виконувати обов’язки начальника Прип’ятського міськвідділу УКДБ, старшого оперативної групи КДБ УРСР на Чорнобильській АЕС. Картина в 30-кілометровій зоні, де я щодня бував, вражала: залишені села, бродячі коти і собаки, величезна кількість військової і спеціальної техніки і практично нічим не захищені військовослужбовці й фахівці.
…Ми ще довго будемо доскіпуватись причин аварії, боротися з її наслідками, але завжди повинні пам’ятати, що найбільша у світі техногенна аварія, яка забрала життя і здоров’я десятків, сотень тисяч людей сталася як через технічні негаразди, так і через безвідповідальність конструкторів, проектувальників, будівельників, експлуатаційників, чиновників.
Пам’ятаймо!