|
|
Історія української козаччини зберігає чимало славних імен. Втім, на жаль, навіть серед уславлених козацьких ватажків є такі, що чекають своїх біографів, оскільки й досі невідомими залишаються важливі сторінки їхнього життя.
Таким є й один з керівників селянсько-козацьких повстань в Україні 1630 років проти польсько-шляхетського гніту козацький гетьман (1637, 1638) Гуня Дмитро Тимошович. Історія замовчує як дату його народження, так і дату смерті. Правда, науковці свого часу зробили припущення, що походив Дмитро Гуня з козацької родини Київщини, але подробиць біографії цієї героїчної постаті залишаються маловідомими.
В історію українського козацтва він увійшов як очільник козацьких виступів проти Туреччини та Кримського ханства початку 30-х років XVII століття, а у 1637 р. брав участь у повстанні під проводом Павлюка.
Навесні 1637 р. був обраний полковником війська повсталих козаків, очолюваного гетьманом П. Бутом. Після поразки під Кумейками 6 грудня 1637 року і захоплення П. Бута, Гуня, захопивши польську артилерію, на чолі козацького загону прорвався на Запоріжжя. В січні 1638 року Гуню обирають кошовим отаманом.
На початку 1638 року запорожці, очолені Гунею, розгромили каральний загін ротмістра Мелецького, надісланий польським командуванням для знищення Запорозької Січі.
Навесні 1638 року Гуня взяв участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом К. Скидана й Я. Острянина.
Гуня розіслав посольства з проханням про допомогу до кримського хана і на Дон. В другій половині березня полк Гуні вирушив із Запоріжжя з метою захопити переправи через Дніпро. Розгромивши окремі польські гарнізони, козаки взяли під свій контроль русло Дніпра від Кременчука до Трипілля. Після битви під Лубнами загони, очолювані Гунею, приєдналися до основних сил козацького війська.
Після невдалого бою під Жовнином частина повстанців на чолі з Я. Острянином, вважаючи, що повстання зазнало невдачі, відступила на Слобідську Україну. Близько 20 тисяч козаків, що лишилися, боролися далі, обравши гетьманом Гуню. Вони відійшли до гирла р. Сули, де у місці впадіння ріки Старець збудували табір. У ньому з червня до 28 серпня 1638 р. оточені козаки, страждаючи від виснаження, нестачі харчів та фуражу, кілька тижнів запекло відбивали штурми військ М. Потоцького та Я. Вишневецького. Ватажки коронного війська відхилили пропозицію Гуні про укладення перемир’я.
Наприкінці липня до табору Гуні пробилася частина загону повсталих під приводом Філоненка, що, однак, не змінило загального становища козаків. Розуміючи безперспективність подальшого опору, частина старшини вирішила почати переговори про здачу. Побоюючись зради, Гуня на чолі невеликого загону в ніч на 28 липня 1638 року прорвався з оточеного табору на Запоріжжя. Позбавлені допомоги ззовні і відчуваючи гостру нестачу провіанту, повстанці змушені були капітулювати.
Навесні 1640 року Гуня керував спільним походом донських і запорізьких козаків проти Туреччини.
А ось подальша доля цього козацького отамана залишається невідомою...