|
|
“На Святий вечір Іван був завжди в дивнім настрої. Наче переповнений чимсь таємничим й священним, він все робив поважно, неначе службу божу служив. Клав Палагні живий вогонь для вечері, стелив сіно на стіл та під столом, і з повною вірою рикав при тім, як корова, блеяв вівцею та ржав конем, аби велася худоба. Обкурював ладаном хату й кошари, щоб одігнати звіра й відьом, а коли червона од метушні Палагна серед курива того ознаймляла нарешті, що готові усі дванадцять страв, він, перше ніж сісти за стіл, ніс тайну вечерю худобі… Але се було не все. Ще годилось закликать на тайну вечерю усі ворожі сили, перед якими берігся через ціле життя. Іван… кликав до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів. Він кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу – але вони не були ласкаві, і ніхто не приходив, хоч Іван спрошував тричі. Тоді він заклинав їх, щоб не з’являлись ніколи – і легко зітхав.
…Палагна поглядала на чоловіка – і в згоді вони разом згинали коліна, благаючи бога, щоб припустив до вечері ті душі, що їх ніхто не знає, що пропадом пропадають, дорогами покалічені, водами потоплені…
І коли так молились, Іван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка, а душі нагло померлих невидимо сідають на лави”.
Мабуть, всі, хто колись читав чудову повість М.Коцюбинського “Тіні забутих предків”, пам’ятають цей епізод. Не може не вражати глибина і краса того єдиного кохання, яке вмирає тільки разом із закоханими – Іваном та Марічкою. А ще не можна не захоплюватися описом найулюбленішого в народі свята – Різдва Христового. Як відомо, письменник змалював неповторні і яскраві традиції і звичаї гуцулів. Але ж Різдво святкують по всій Україні, і в кожній місцевості є свої особливості, хоча основа їх спільна, бо свято це – одне з найбільших у християн, і в католиків, і в православних. Тільки перші відзначають його 25 грудня, а другі – 7 січня.
|
|
| Ось такий він, український вертеп |
Історія народження Ісуса викладена в Євангелії. Всі, певне, пам’ятають, що відбулася ця подія в печері біля міста Віфлеєм, що перед народженням Христа на сході зійшла яскрава зірка, що цар Ірод, боячись появи нового царя, прагнув позбутися немовляти й наказав знищити усіх новонароджених. Попереджені Ангелом, Марія та Йосип зуміли втекти до Єгипту, врятувавши Сина Божого. Це був початок земного життя Ісуса.
Святкування Різдва починається напередодні, вечір перед ним називають “Святвечором”. Цього дня готують 12 пісних страв. На покуті ставлять житній сніп – “дідух”. Коли засвітиться вечірня зоря, вся сім’я сідає до столу.
У деяких місцевостях на Святвечір, в інших – на перший або другий день Різдва “колядують” – співають різдвяних пісень, славлячи народження Христа.
Колядки – переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, дітей. У них часто називають імена тих, кого величають:
Чи дома, дома цей пан-господар?
Цей пан-господар, на ім’я Михайло?
У колядках величають Христа, Божу Матір, господаря й господиню, зичать їм добра й благополуччя. Звідки прийшло це слово – колядка? За однією з версій, Коляда у язичництві – богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога. На честь Коляди постало свято народження сонця, яке припадало на кінець грудня - початок січня. Популярність язичницького свята Коляди змусило християнську церкву підпорядкувати йому свято Різдва Христового. Звідси й колядки, колядування – співання пісень – славлення Різдвяних свят.
З Різдвом пов’язане ще одне важливе слово – вертеп. Це стара назва печери, з неї, цієї назви, пішло найменування старовинного пересувного лялькового театру, відомого в Україні з 17 століття. Театр мав вигляд ящика – двоповерхового дерев’яного будиночка. На верхньому поверсі ставили різдвяну виставу, на нижньому – сцени з народного життя. Ляльки виготовляли з дерева, рухалися вони за допомогою дротиків, якими керував актор-“вертепник”. Він один, змінюючи голос, говорив за всіх персонажів.
|
|
| Кутю подавали разом з узваром |
В Україні популярним був і живий вертеп, в якому ролі виконували не ляльки, а люди. Колоритними образами у вертепі були запорожець, москаль, циган, дяк, шинкар, баба, чорт. Традиції вертепу живуть і досі. Так, у Луцьку на Різдвяні свята ось уже кілька років проводиться міжнародний фестиваль вертепів, у якому беруть участь артисти з різних країн Східної і Західної Європи.
Про різдвяну кухню слід говорити окремо, бо наша країна, від Сходу до Заходу і від Півночі до Півдня, створила вже багатющий “кулінарний довідник”, в якому можна знайти страви на будь-який смак і на будь-які матеріальні можливості господарів. Та попри все регіональне розмаїття різдвяної кухні, є кілька страв обов’язкових, суто обрядових. Перша з них – кутя, друга – узвар, а далі – хто на що спроможний (не забуваймо, що на Святвечір страви мають бути пісні). Ось що готували наші предки: варений горох, квасолю, смажену капусту, рибу, вареники, бараболю, гриби, гречану кашу з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком. А ось сучасне меню, з якого можна вибрати щось і для себе: оселедець з цибулею, оселедець з сушеними грибами, оселедець з квасолею, салат з оселедця і квашеної капусти, паста з оселедця і яблук, паста з оселедця і круто зварених яєць, риба варена, рибний холодець, риба з грибами, риба смажена в сухарях, гриби з пшоном, квасоля з “варом” (сушеними фруктами), капуста з горохом по-селянськи, капуста тушкована з квасолею, капуста тушкована з грибами, картопля варена з кукурудзяним борошном, картопля з часником, борщ з пшоном, борщ, заквашений сироваткою, грибний суп з перловими крупами, вареники з різними начинками, страви з голубців, чорнослив із пшоном, чорнослив, запечений з пшоняною кашею... Господині є з чого вибрати!
А от кілька рецептів.
КУТЯ проста у приготуванні, має добрий смак і ситність. 0,5 кг пшениці, склянка маку, 200 г цукру, ст. ложка меду, 100 г посічених горіхів, 100 г родзинок. Пшеницю помити в кількох водах, залити гарячою й варити на легкому вогні 2-3 години до готовності. Пшеницю не солити і варити без жиру, якщо вода википає, підливати кип’ятком. Запарений мак втерти в макітрі без води і цукру на однорідну масу. Зварену пшеницю вимішати з маком, додати за смаком цукру, грудочками меду. В деяких районах доливають до куті відвару сушених фруктів. Кутя символізує родючість і достаток, мак і мед здавна були символами багатства і здоров’я сім’ї.
УЗВАР варять із сушениці (сушених садових плодів) – яблук, слив, груш. Дехто додає чорноплідну горобину, малину, вишні. 250 г сушених фруктів, літр води, столова ложка меду, 2 ст.ложки цукру. Промиті фрукти замочують у холодній воді на 2-3 години, щоб набухли. Варять до готовності. У гарячий узвар додають цукру й меду. Настоюють кілька годин. Густий узвар “закликає” врожай фруктів.
ШУХИ – це карпатський салат із столового буряку. Взагалі бурякові салати роблять різні – з чорносливом, квасолею, горіхами, часником. Але справжні “шухи” мають бути з маринованими опеньками. Буряк відварюють, чистять, нарізають тонкою соломкою. Окремо пасерують дрібно нарізану цибулю, додають борошно і підсмажують. Буряк змішують з маринованими опеньками. Заправляють пасеровкою, сіллю, чорним меленим перцем.
Підготовка до Святвечора вимагає не лише кулінарних можливостей і фантазії господині. Необхідно ще підтримувати особливу, святкову атмосферу: не сваритися, не карати дітей, нікому не відмовляти в гостинності, прощати всі кривди. Настрій повинен бути добрий, при тому урочистий, щоб щасливо прожити цілий рік. Церемонія підготовки до Святвечора відображена в одній з карпатських колядок:
Газдиня стелить скатерть шовкову,
А газда світить свічку воскову.
Ой яких гостей вони чекають,
Через віконце виглядають.
Щоб першим гостем було Здоров’я,
А другим гостем – Радість у хату,
Бо приведе челяді багато.