|
|
| В.І. Немирович-Данченко у робочому кабінеті у с. Нескучне |
Ім’я Володимира Івановича Немировича-Данченка – одне з тих, що навіки закарбовані в історію світової культури. Створивши разом з Костянтином Сергійовичем Станіславським Московський художній театр, він зробив справжній переворот у театральній справі і на довгі роки став взірцем для акторів і режисерів всього світу. Хоча обидва реформатори за своїм походженням були далекі від театру.
Загальновідомо, що Станіславський належав до роду заможних московських купців. А Немирович-Данченко? Куди сягає його коріння?
Сам Володимир Іванович у своїй дуже лаконічній автобіографії цієї теми майже не торкається. Пише тільки, що батько його (полковник у відставці) був українцем, а мати - вірменкою. Та ще наводить сімейну версію походження подвійного прізвища: «Немировичі були серби… Коли остання з них виходила за Данченка, то просили височайшого дозволу про об’єднання прізвищ. Тепер Немировичів немає, прізвище ж Данченко зустрічається часто, навіть серед простих селян. Я зустрічав селянина Данченка в Маріупольському повіті Катеринославської губернії, в селі Нескучне».
Нагадаємо, що таке ж прізвище носив нині вже покійний головний режисер театру імені І. Франка в Києві. Свого часу він пробував дізнатися, чи немає у них з Володимиром Івановичем спільних предків. І, як розповідав сам Сергій Данченко завідуючому музеєм Володимира Івановича Немировича-Данченка в с. Нескучне О.С. Бугайову, друзі розкопали «Батько його, Матвій Данилів син Немирович-Данченко, за володіння польського служив… при замкові стародубівському, коли тим замком завідував Абрамович… А по вигнанню Богданом Хмельницьким з України ляхів, почав відбувати службу козацьку у полку стародубівському. І він, Пилип Матвіїв син, почав служити на місці батька свого в полку стародубівському козаком під сотнею полковою стародубівською від 1685 року. В цьому 1685 році в перший раз був у поході, як орда на Україну виходила, і стояли в Лохвиці і на інших місцях, при гетьмані Мазепі і при полковнику стародубівському Михайлові Миклашевському з сотником полковим стародубівським Прокопом Силенком. Потім, як перший раз Азов взяв государ Петро Олексійович при гетьмані наказному Юхимові Лизогубові, стояли на Коломаку і Орелу»…
|
|
| Садиба Немировичів-Данченків у селі Нескучному |
Як бачимо, рід Немировичів-Данченків мав давню і славну козацьку історію. І батько Володимира Івановича в тому ж таки Стародубі мав маєток, що дістався його пращурам у нагороду за військову доблесть. Сам він, звичайно, служив у царській армії, адже на той час Січі вже не існувало. Хотів бачити військовими і своїх синів. Але настали інші часи, й інші доблесті були в пошані у тогочасного суспільства. Тож старший брат Володимира Івановича Василь ще за життя батька втік з кадетського корпусу в Санкт-Петербург і там самостійно пробив собі дорогу в літературу, став відомим письменником. Залишив військову службу і брат Іван – вже заради театру. Сестра Варвара Іванівна Немирович (сценічний псевдонім Світланова) з успіхом грала в Києві, в знаменитому театрі Соловйова.
Ну а про успіхи самого Володимира Івановича на театральній ниві годі й говорити.
На жаль, до родового стародубівського гнізда потомку чернігівських козаків так і не довелось ніколи повернутися. Іван Васильович служив на Кавказі, там і народився його молодший син. Там (у Тифлісі) Володимир Іванович провів усе своє дитинство, аж до закінчення гімназії. А потім все життя прожив у Москві.
|
|
| Іван Васильович Немирович-Данченко, нащадок чернігівських козаків |
І все ж таки доля звела його з Україною. У 1886 році Володимир Іванович Немирович-Данченко одружився з дочкою одного з найвідоміших у XIX столітті діячів народної освіти Миколи Олександровича Корфа, садиба якої знаходилась у Катеринославській губернії, у згаданому вже тут селі Нескучне. З наступного 1887 року і аж до революції 1917 сім’я Немировичів-Данченків приїздила сюди кожного літа. Тут Володимир Іванович написав багато своїх літературних творів (зокрема, п’єс), тут задумав театральну реформу, звідси влітку 1897 року надіслав К.С. Станіславському запрошення на їх історичну зустріч у ресторані «Славянский базар», яка поклала початок створенню Московського художнього театру, тут готувався до нових театральних сезонів.
За цей час він прикипів душею до наших донецьких степів, зріднився з селом і його людьми. І коли вже в 1930-ті роки до нього в Москві прийшов зі своєю п’єсою молодий український драматург О. Корнійчук і перед початком читання попередив, що «це на українській», Володимир Іванович відповів: «Читайте, я все зрозумію. Я ж Данченко». А сам написав через рік про цю зустріч: «Коли він почав читати … полились мені в душу такі рідні моєму вухові слова, інтонації, звуки української мови…»
Нескучне теж не забуло свого славного мешканця. Тепер у домі Немировича-Данченка його меморіальний музей (заснований, до речі, в перший же рік незалежності України).
Його відвідувачі можуть ознайомитися не лише з творчою біографією самого Володимира Івановича (що різними своїми сторонами пов’язана з селом), а й з історією створеного ним театру, з різноманітними виставками, взяти участь у роботі музейного клубу «У Немировича». А в 2008 році Нескучне планує широко відсвяткувати 150-річчя з дня народження Немировича-Данченка. Маємо надію, що й теперішні українські козаки не залишать цю дату без уваги. Адже Немирович-Данченко таки козацького роду!