Він був святий. Він жив непогрішимо.
І не за гроші будував свій храм.
Різьбив вівтар, збивав тесові паперті,
Клав палець свічки тиші на вуста,
Де з малювань, тонких, як листя папороті,
Світився лик розп’ятого Христа.
Ліна Костенко
|
|
Так вважає керівник козацької релігійної парафіяльної громади Катерининської церкви Чернігова Андрій Лісовий, який переоповів мені сумну історію, як козацький храм – прикраса і візитка міста - опинився у центрі релігійно-політичного протистояння.
Споруджено Катерининську церкву в стилі українського бароко було коштом Чернігівського козацького полку на початку XVIII століття як військову козацьку ставропігійну церкву на честь перемоги над турками під Азовом. Отож нинішні чернігівські козаки також мріють про те, аби відновити саме козацький храм. Принаймні ці наміри козацька релігійна громадаа УПЦ Київського патріархату церкви Святої Великомучениці Катерини задекларувала ще 15 років тому, подавши відповідну заяву на передання їй цього храму. У 1997 представники Московського патріархату теж подають свою заявку на цю церкву. Ось тоді і завис Дамоклів меч розбрату над куполами козацької церкви. Зрештою, у квітні 2006 року Чернігівська обласна державна адміністрація видає розпорядження про передачу церкви релігійній громаді Київського патріархату. Це розпорядження видавалося на підставі статті Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій».Здавалося, що пристрасті вщухли. На 11 липня 2006 року планувалося освячення храму. До цієї події з Києва везуть мощі святої Варвари з Володимирського собору. Так ні. Представники Московського патріархату за десять днів до освячення разом з деякими політичними партіями блокують Катерининську церкву – розбивають намети. На дверях храму висять замки. В різні інстанції знову пишуться листи, розпочинаються суди, а в самій церкві за більше, ніж півтора року під замками від грибка і цвілі серйозно потерпають чимало експонатів етнографічної колекції. Весь цей час і релігійна громада церкви, і козацькі організації, і, зокрема, реєстрові козаки області рішуче виступали на захист козацької церкви, як підкреслили у розмові зі мною керівник релігійної громади Андрій Лісовий та отаман Чернігівського козацького обласного товариства УРК Петро Лобас.
- Ми опонентам нашим і владі показуємо, доводимо, що ми толерантна громада, що козацтво «не шарашкіна контора», а серйозний люд. Ніяких неузгоджених дій ми не збираємося робити. Все буде в межах закону. Офіційно громада зареєстрована у квітні 1992 року. Є інтересний момент, коли ми реєстрували статут, то чітко зафіксували, що громада відновлює свою діяльність. А для того щоб не сплутали нашу громаду козацьку з іншою, яка могла бути в Чернігівській області або ж в Україні, то ми чітко зафіксували, що ця громада є громадою козацької Катерининської церкви, побудованої за заповітом Якова Лизогуба на честь героїзму козаків, які полягли під час штурму фортеці Азов. Для того щоб не виникало спірних питань, чия це церква – московська, чи київська, чи ще чиясь, у статуті зафіксовано, що громада є правонаступницею прав і обов’язків попередньої громади, яка припинила свою діяльність після революції.
Виникає питання, яке відношення має церква іншої держави до цього храму? Оскільки більшість людей не роблять різниці між Московським і Київським патріархатом, ми намагаємось також не ділити людей,які належать до Московської, чи Київської церкви, бо в більшості своїй вони вважають, що це православна церква, вони сповідують Христа. Мені з Іваном, і нам, козакам, з Іваном, чи з Петром, чи з Андрієм російським нема що ділити. У них свої храми, вони свого Христа сповідують такого ж самого, як і ми. Тому, щоб не було ніякої колотнечі, ми пару років тому з отаманом реєстрового козацтва Петром Павловичем Лобасом об’єднали свої зусилля, щоб козаки, які сповідують Христа як православні віруючі, які не розділяють Московського і Київського патріархату, щоб вони не відчували негативу якогось.
Ми вважаємо, що всі люди перед Богом - рівні. І не треба забувати, що немає на небі ні Московського, ні Київського патріархату. Немає ні католиків, ні мусульман, ні протестантів - всі люди однакові.
Церква і віра, перш за все, не у культовій будівлі, а у тебе всередині, у тебе в душі, у тебе в серці, у тебе в голові, Для мене це храм Божий, куди я можу прийти, поспілкуватись. Тільки спільними зусиллями, зусиллями козаків, зусиллями людей, які пам’ятають своє коріння, пам’ятають своїх дідів, прадідів, можна відродити цю козацьку святиню справді як козацьку святиню, не будівлю для отримання грошей, а справді як духовний центр. Це дуже добре, що такі поважні люди, як Петро Павлович, інші хлопці з реєстрового та інших козацтв, взялися за відродження храму і його життя, котре буде базуватися якраз на тих християнських, козацьких, народних українських звичаях, традиціях, принципах і законах.
Дай, Боже, щоб так сталося. А поки що перипетії навколо Катерининської церкви в Чернігові тривають.