|
|
| Зображення воїна на стіні гробниці фараона Херемхеба. Близько 3400 років тому |
Україна і Північна Європа
Уїнстон Черчілль у книзі «Народження Британії» виводить її історію із завоювання Римською імперією (I ст. до н.е.) земель бриттів, що не мали міст, жили скотарством та землеробством і вели примітивне суспільне життя.
Після невеличкої паузи - калейдоскоп інших завойовників: IV ст. - сакси, з VІІІ ст. - вікінги, а з Х ст. - нормани. І лише в ХІV столітті Англією починає керувати «вітчизняна» (англосаксонська) політична еліта. Проте факт правління в Англії, Норвегії, Данії та Швеції з 100 по 1060 рр. королівської династії Інглінгів суттєво корелює, зокрема, й поняття «вітчизняна еліта».
За свідченням автора «Історії Шведської держави» О. Даліна (1807 р.), ця династія була започаткована Одіном - верховним жерцем праслов’янського племені, яке прийшло з Ольвії (басейну українськиx річок Інгул та Інгулець).
Сина Одіна звали Інгве, а його нащадків - інглінами. «Інгве» - означало землероб, землевласник (отже, орій/арій). А жителі цієї країни називалися інгевонами (англами).
Водночас Інгліни залишалися королями і на своїй батьківщині - Русі, куди вони повернулися у ІХ ст., після поразки в битві біля Шлезвіга. Отже, ці варяги були родичами руських князів, а не найманцями, покликаними на княжіння.
Християнські літописці не писали всієї правди, бо треба було культивувати «міф Рюриковичів» і замовчувати язичництво, яке сповідували варязькі родичі руських князів. Але Г. Кисельова довела, що, наприклад, руський «воєвода» Свенельд походив з королівського роду Інглінів, був родичем Рюриковичам і разом з ними з 943 р. був співправителем Русі - спочатку з Ігорем, а потім з княгинею Ольгою і князем Святославом!
Далі ми все знаємо: князь Ігор за свою жадібність (пішов удруге за податками, які раніше зібрав Свенельд) був убитий, деревляни - покарані княгинею Ольгою (за «родицького» нейтралітету Свенельда). А лінію на слов’янську єдність короля Свенельда продовжив його правнук князь Володимир, який зупинив розбрат і зміцнив Руську державу.
Нас же цікавить інше: якщо з двох тисяч років британської цивілізації 1,5 тисячі років у Британії правили не британці, чи означає це, що потрібно викреслити їх з історії цієї країни? Напевно, що ні!
Україна і Єгипет
На рубежі IV-ІІІ тис. до н.е. створюється загальноєгипетська держава на чолі з царем Менесом. Він будує фортецю Біла стіна (м. Мемфіс, потім - Кaїр) із храмом Хет-ка-Пта (Палац-Духа-Птаха).
Саме за правління Менеса (від пеласгійського слова мена - купець, міняла?) в Єгипті почалося літописання. А назва храму Хет-ка-Пта звучить дуже вже по-українськи: «Хата-Птаха», чи не так?
Враховуючи, що у вихідців з Аратти - пелазгів тотемом був білий птах - лелека, замислимось, чи не забагато «випадковостей» і «збігів обставин»?
Та й чого дивуватися? За свідченням Ж.-Ф. Шампольона, мова єгипетських коптів (цей етнос сформувався під впливом кушанів та шумерів у VІ-ІІІ тис. до н.е.) дуже споріднена із староскіфською мовою.
Наступники Менеса, за свідченням О.Крижанівського, «чомусь» мали не єгипетськi прізвища, а самі тогочасні єгиптяни «чомусь» широко використовували в єгипетських храмах праукраїнську символіку - лелеку (білого птаха), тризуб тощо.
Тoму й думка І. Кузич-Березовського про те, що єгипетська державність і колонізація Палестини (ІV тис. до н.е.) була здійснена під впливом трипільців (кушанів і шумерів), виглядає правдоподібною, оскільки вони були високі, світлоокі, русяві, ходили у вишиванках та «гуцульських» шапках, будували церкви, які звалися «ступи».
Друга праукраїнська хвиля (ІІ тис. до н.е.) проявилася в Єгипті у вигляді фараонських династій «Великих» і «Малих» гіксосів. Етнонім гіксоси сучасні єгиптологи перекладають як «володарі чужоземних країн». А судячи із зображень, викарбуваних на пірамідах (гробниця Херемхеба), можна зробити висновки, що вони дуже схожі своїми «оселедцями» та рисами обличчя на аріїв/оріїв.
До речі, римлянин Помпей Трог (І ст. до н.е.) «чомусь» був переконаний, що «Скіфське плем’я (народи, що жили на території теперішньої України) завжди вважалося давнішим за єгипетське».
Але для нас принциповим є не це. Якщо сучасні египтяни (араби-семіти), котрі проживають там лише 1,4 тисячі з 9 тисяч років, говорять, що Давній Єгипет є частиною їхньої історії, хіба вони не мають рації?
|
|
| Хуритські воїни з чупринами. Рельєф з Мемфіса. 1350 р. до н.е. |
Українська і грецька Еллади
Античні історики Фукиди і Діонісій Галікарнаський свідчили, що пеласги (від грецького «лелеги»/«лелеки») з’явилися в Греції (як і в Єгипті!) на рубежі тих самих ІV-ІІІ тис. до н.е. Лелеками їх називали, за першою версією греків, через білі паруси на кораблях та звичку часто змінювати місце проживання (трипільська традиція переселення). За другою версією, назва цього етносу виникла через русяве волосся та світлі очі лелек, через що греки називали їх ще й «сонячними еллінами». Своєю чергою, А.Чертков (1855 рік) пише, що лелеки/пеласги називали греків дуже вже по-українськи: «граки» - чорні, чорняві.
Чи не дивує те, що власне греки (які полюбляють називати себе еллінами) називають представників іншого етносу теж словом «еллін»? Чи не тому, що пелазги і греки є етнічними родичами?
У цьому зв’язку твердження про «грецьку колонізацію» Причорномор’я втрачає сенс, оскільки елліни споконвіку жили в цих місцях. Якщо окремі з них і вирушали за обрій, то поверталися не як чужоземні колоністи.
І ще одне. До об’єднання біблійних «морських народів» входили ахейці, легети, іонійці, еольці, дорійці (нащадки оріїв), греки, міносці з о. Крит та грецькі мікенці.
А власне слово еллін, за версією істориків Аблабія та Йордана, походить від грецького слова «ele» - болото, луг (звідси і лугани/лужичі). Так їх називали тому, що елліни були вихідцями з болотистих земель Меотіди (сучасного Азовського моря). Геродот, до речі, теж свідчить, що греки-ахейці, або іонійці, «спочатку були пеласгійського походження».
Те саме говорять і археологи: виділення еллінів з лелегсько-пеласгійського масиву відбулося приблизно в ІІ тис. до н.е. Про це, зокрема, свідчать розкопки могил інгульської культури поблизу села Каїр у Херсонській області. (Як вам, до речі, «випадковий» збіг з назвою сучасної столиці Єгипту - міста Каїр?)
І ще одне: дорійці, які контролювали в І тис. до н.е. більшість території Греції, проживали, зокрема у містах Арголіда, Доріда, Карія, Галікарнас та на окремих островах Кос, Родос, Калімна і Карпати. А найбільше дорійський характер виявився у войовничій Спарті.
Україна і Туреччина
Першi палеолітичні поселення зафіксовано на території сучасної Туреччини в VІІІ тис. до н.е. - Чайоню, Хаджилар, Чатал-Гююк (в Україні, до речі, на 4 тисячі років раніше - в ХХ тис. до н.е. - у чернігівському селі Мезин).
А потім - …провалля на 2500 років! За свідченням С. Нєручева (1982 р.), у 5500 р. до н.е. настає «урановий кінець святу», спричинений тектонічними зсувами і катастрофічним підвищенням радіоактивності.
Вода проривається із Середземного моря в Чорне і піднімає його рівень до 100 метрів. Це і є «великий потоп», що викарбовується у найдавнішому святилищі планети - Кам’яній Могилі (Запоріжжя).
Згодом ця інформація потрапляє у міфи Шумерії, Єгипту та Ізраїлю (в т.ч. до Біблії). Хто встиг, тікає у безпечні місця. Так починається велике переселення народів.
Як наслідок, на території Туреччини нові поселення (Троя-І) з’являються лише у ІІІ тис. до н.е. (після падіння рівня радіації). І приходять туди люди переважно з Північного Причорномор’я.
Починаючи з ХХІІ ст. до н.е., на території Туреччини господарюють хати, хети і хуррити, з 12 ст. до н.е. - елліни («морські народи»), серед яких виокремлюють лелегів, дорійців та греків. З VІІ ст. тут послідовно домінують перси й араби, а потім - знову елліни (імперія О. Македонського, Пергамське царство), печеніги, монголи.
Після них настає час тюрків: у ХІІІ ст. сельджуків, а з ХV-го - османів, які вибудовують глобальну Османську імперію.
Так от, чи мають право турки (тюрки), які живуть на території Туреччини не більше 1,5 тисячі з 10 тисяч років турецької історії, вважати цю історію своєю? Вони справедливо гадають, що мають.
Чому ж з нашої історії викреслюють Арію/Оратту?
Чому ж тоді з історії України наші «друзі» та «професійні історики» викреслюють тисячолітні пласти української цивілізаційної спадщини?
Зокрема, вони стверджують, що арії/орії, які кількома хвилями (з VІ-І тис. до н.е.) вийшли з території України і дійшли до берегів Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, начебто не є нашими прародичами.
Екс-президент Індії С. Радгакрішнан писав: «Оріяни принесли з собою визначені поняття і вірування, які вони продовжували розвивати в Індії». З ним солідарний Дж.Неру: «Народні танці патанів (оріїв) дивовижно нагадують танці українців».
Навіть росіяни вже згодні. Зокрема, за свідченням Л.Васильєва, арії (орії) переселилися на територію сучасної Індії та Пакистану в ІІ тис. до н.е. З ним згоден і Б. Рибаков: «Предки арійців жили в Подніпров’ї… Є всі підстави вважати, що «Ригведа» зародилась на берегах Дніпра. В руському літописі згадується слово «останці». Це ті, хто залишився жити (на берегах Дніпра), хоча племена були спрямовані в Індію. Мій заклик до українців: вивчайте санскрит (на якому написана «Ригведа»), за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен «останців» - і відновиться зв’язок часів».
В Україні, до речі, існує цілий шерег географічних назв, пов’язаних з оріями/аріями. Серед них міста Оратів, Оржиця, Оржів, Ор’ївка, Оріхів, Оріховець, Арциз, Армянськ, річки Оріль і Орілька.
У стародавній Мідії була гора Оронт, у Сирії є річка Оронт, у Туреччині - гора Арарат. В Індії є штат Оріса (до 1949 р. - Орія), в Ірані - провінція Орія, а в Індонезії - Західна Іріана.
Власне Індія називалася раніше Аряватою - «країною Аріїв», була в ній і провінція Аратта (сучасний Пенджаб). Афганістан за часів римлян називався Арія… До речі, в самому центрі Римської імперії знаходились міста Аррецій і Арея, що входили до етруської конфедерації, розташованої між річками Арно і Тибр.
За свідченням О. Вельтмана (1858 р.), лугарі (лугани, лужичі) у ІV ст. н.е. колонізували майже всю Європу і були вихідцями з України. У Бургундії (Франція) було м.Новий Луг, що заснували близько 370 р. вихідці з Великого Лугу (Приазов’я). В німецькому м.Котбусі досі проживають лужицькі слов’яни. Отже, сучасні «лугани» (жителі Луганської, Запорізької та Донецької областей) можуть пишатися, що їхні пращури принесли з берегів Азовського моря праукраїнську культуру на територію не лише стародавнього Сходу, а й Західної Європи.
Таким чином, маючи найдавнішу хліборобську цивілізацію оріїв/аріїв (ХІІ-VІІ тис. до н.е.), яка дала зародки світових релігій (святилище Кам’яна могила) і стала протоплазмою створення державності в багатьоx країнах світу, ми маємо всі підстави для відчуття власної національної гідності.
І не треба шукати ніякої нової української ідеї. Вона - в духовності та інтелектуальному потенціалі українського народу, який є одним з найдавніших на землі.