|
|
| Гість із Запорожжя. Ф.С. Красицький. 1916 р. |
Добрий вечір, доброго здоров’я. Вживаючи ці та інші формули привітання, ми не задумуємося про те, яке значення мають вони у житті людини. А між тим від цих простих і звичних слів, що стали традиційно неодмінними в нашому повсякденні, підсвідомо легшає на душі, підноситься настрій. І, навпаки, варто комусь із наших знайомих не привітатися або процідити крізь зуби “здрастє”, як на цілий день матимемо на душі камінь, намагатимемося зрозуміти, чим завинив перед людиною, що вона так нечемно повелася.
Чому ж запровадили люди повсякденну форму вітань? Що це – звичайна умовність? Напевно ж, ні. В етичних формах закладено значно глибші нюанси. Скажімо, вирушає людина в далеку дорогу, і їй неодмінно бажають щасливих мандрів та вдалого повернення чи приказують перед початком роботи: “В добрий час”. І хоч кожен знає, що такі побажання – лише словесний етикет, проте він допомагає людині налаштуватися відповідно, пройнятися ще не вивченою нами магічністю слова.
З глибини віків людське слово несло в собі незвідану таємницю магічності. Йому вірили, перед ним благоговіли, від нього ніяковіли. Прокльони, на думку наших предків, могли накликати біду на того, кого проклинали. “Не клени”, - застерігали старші молодших. Існували слова-табу, вимовляти які забороняв мовний етикет. Мовним же етикетом затверджувався в усіх селах звичай вітатися не лише з односельцями, але й з незнайомими. До переліку правил народного етикету входять і такі: “Не чекай, доки тобі скажуть “Здрастуйте”, а сам відкажи “Добрий день”.
Нехтування мовними народними традиціями призводить до того, що часто невлад мовлене слово ранить людину, а у дітей, які повторюють у всьому старших, виховуються черствість, байдужість до оточуючих.
Взаємопобажанням у мовному спілкуванні народ надає великого значення. Нерідко ці взаємопобажання набирають високого поетичного звучання, як, наприклад, побажання молодим на весілля (Будьте здорові, як вода, а багаті, як земля), новорічні щедрівки та віншівки.
Добрий день, день добрий – це вітання вживається під час зустрічі, у листуванні. Звідки ж походить таке вітання? У “Матеріалах до словника давньоруської мови” І. Срезневського читаємо: “Добрий день – день, в який всяка справа повинна вдатися, день злий – лукавий, день, в який загрожує нещастя чи невдача”. І тут же знаходимо таке пояснення: “Добрий день – це день добрий на все: землю обробляти, по воді плавати, купити, продати”, “В день злий і лютий дуже ні купити, ні продати, ні сіяти, ні садити. Якщо ж весілля зробити, скоро розлучаться”. Отже, при зустрічі, говорячи “добрий день” чи “доброго дня”, люди бажали одне одному дня вдалого, до всього успішного.
Відвідуючи кого-небудь вдень, вітаються, бажаючи господарям добра: “Добрий день у хату”, “Добрий день Вам у хату”, “Добрий день у Вашій хаті”. Наприклад, у Тараса Шевченка: “Добрий день же, тату, в хату. На твоїм порогу благослови моїх діток у далеку дорогу”.
Хоч у повсякдення й увійшло багато словесних вітань, проте люди завжди використовували до кожного випадку свої форми. Зранку, в обід чи ввечері уживали лише ті, що відповідали певному часові. На означеня вітання з кимось у ранковий, вечірній час традиційними є формули “добрий ранок”, “добрий вечір” чи “вечір добрий”, “доброго ранку”, “доброго вечора”, “доброго вечора у Вашій хаті”.
Можливі також форми вітання “добридень”, “добривечір”. Пригадуєте, у народній пісні: “Добривечір, дівчинонько, куди йдеш? Скажи ж мені правдоньку, де живеш?”
А в іншій співається так: “Ой нічка темненька, ще й дощик іде, козак до дівчини щовечора йде, добрий вечір, - каже, ще й ручку дає”.
У формулах привітання, як і в різноманітних жанрах фольклору, відбивається народна філософія, розуміння того, що для людини є найважливішим: “Було б здоров’я, а все інше додасться”. “Як нема здоров’я – на базарі не купиш” – у цих та інших прислів’ях знаходимо пояснення поширеності форм привітання, пов’язаних з побажанням здоров’я: доброго здоров’я, доброго здоров’ячка, здорові будьте, зоставайтесь здорові. Самі ці традиційні вітання входять до поняття “Здоровкатися”. Це слово поширено, до речі, у донецьких говорах. Скільки разів у дитинстві нам нагадували: “Гляди ж поздоровкайся, як зайдеш до хати”. А у піснях зустрічаємо: “Дівчино кохана, здорова була. Чи ще ж ти за мене та й не забула?” або: “Прощай, мила, зоставайсь здорова”.
Поруч зі словами вітання “Доброго здоров’я” та подібними знаходимо в українському словнику слово “Здрастуй”, “Здрастуйте”, запозичене з російської мови, до якої воно, в свою чергу, прийшло зі старослов’янської, де означало будь чи будьте здорові. Наприклад, у пісні:
Ой там моя сестра пшениченьку жала.
Сказав я їй “Здрастуй” –
“Здоров” не сказала.
Народна педагогіка дуже вимоглива щодо дотримання мовного етикету. Це яскраво ілюструють українські народні пісні. Увага до мовного етикету завжди приділялася і в народних казках, де зустрічі, як правило, супроводжуються вітанням:
“Заходить до млина, а там стара баба, що вії у неї довгі, аж до землі. – Добрий вечір Вам, мамко! – Доброго здоров’я, синку!”
У народній практиці живого спілкування вироблені чіткі правила мовної етики, хто з ким, коли і як повинен вітатися: молодий першим вітається з людиною старшого віку, чоловік – з жінкою (чи юнак з дівчиною). А в приміщенні першим вітається той, хто сюди заходить чи звідси виходить.
Українська мова має ще одну особливу, порівняно з російською мовою, форму мовного етикету – кличну форму, яка виступає у ролі звертання. Іменники жіночого і чоловічого роду в однині мають інші закінчення: -о, -е, -у, -ю: мамо, земле, доню, друже, товаришу… Якщо звертання складається з імені та по батькові, обидва слова вживаються в кличному відмінку: Олександре Івановичу, Оксано Петрівно.
Як добре, що є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово “дякую”. Одне воно може зняти в людини втому, підняти настрій. До слів подяки належать також “спасибі”, “на здоров’я”. На відміну від російської мови, в українській слово “дякую” вживається з давальним відмінком іменника й займенника. “Дякую тобі, мамо, що будила мене рано.” Такий же відмінок спостерігається і у формулі подяки: спасибі Вам, вдячний Вам.
Провідна вимога народного мовного етикету – ввічливість, уважність і чемність співрозмовника. Мовлений три століття тому вислів великого іспанського письменника Сервантеса: “Ніщо не обходиться нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість”, - не втратив своєї цінності й тепер.
Культура мовної поведінки – своєрідне дзеркало людини, її інтелектуального обличчя. Не забуваймо ж того, що віками слугувало нашому народові. Бажаймо одне одному добра, здоров’я, щастя.