Всі, хто цікавиться проблемами розвитку української мови, мають змогу подивитися на неї як на ключовий елемент національної культури. Саме цей аспект запропонований Віталієм Жайворонком, автором нової книги “Українська етнолінгвістика”, що вийшла друком у Києві минулого року. Пропонуємо фрагменти з книги, присвячені зв’язкам етнолінгвістики і психології.
На мовних формах так чи інакше позначаються особливості психічного складу та поведінки, зумовлені національною належністю та етнічною спільністю. Скажімо, для української мови досить характерні пестливі форми, зокрема іменні на зразок: козаченько, панночка, батенько, матінонька… Наприклад, “Заплакала Марусенька свої чорні очі”. У народній пісенній творчості пестливих форм набувають не лише назви живих предметів (рибонька, голубонька, соколонько…), а й узагалі назви будь-яких реалій: долинонька, доріженька, рученька… Пестливого забарвлення набувають також найрізноманітніші неіменні форми: їстоньки, спатки, зелененький, вірненько… Зазначене мовне явище засвідчує емоційно-чуттєвий характер української душі, на що вказують її дослідники. Підтвердженням цього можуть бути і характерні для фольклору зменшено-пестливі форми слів з “негативною” семантикою (кривдонька, недоленька, чужинонька). Про часи визвольних змагань українського народу з численними ворогами складено чимало історичних пісень, де подибуємо пестливі найменування супротивників: поляченьки, ляшеньки, воріженьки (“згинуть наші воріженьки, яка роса на сонці”). Мова відбиває менталітет етносу як національну специфіку людського світобачення, а етнолінгвістика досліджує наслідки впливу на мовну структуру народної психології та ментальності.