|
|
| Гості. О.Г. Сластьон. 1891 р. |
За вікнами - зима. Україна наша велика, і в різних її куточках холодно по-різному. Десь віють вітри без снігу, а десь все навкруги біле-біле, і тиша, і морозець здоровий. Але ж від холоду рятуватись треба всюди. Як тут без теплого одягу обійтися? Що носять взимку наші сучасники, бачимо щодня, а от чим рятувалися від морозу українці в минулі часи?
Найтеплішим одягом, мабуть, був кожух - довга, не вкрита сукном шуба з великим коміром, пошита з овечої шкури хутром до середини. Кожухи шили з вичинених овечих шкур, причому у різних регіонах зі своїми особливостями. За кроєм кожух міг бути прямим або приталеним та розширеним донизу. За кольором - рудий, чорний, білий, рідше - червоний різних відтінків. Кожухи прикрашали вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, нашивками з яскравих плетених шнурів, китичками тощо. Це був основний зимовий одяг чоловіків і жінок. Кожух був символом достатку, заможності, влади, здоров’я. Його використовували в багатьох обрядах, зокрема, на Різдвяні свята головну дійову особу - Козу - одягали в кожух навиворіт. Під час весілля молоду садили на кожух, який символізував домашнє вогнище. У деяких місцевостях мати зустрічала молодого у вивернутому кожусі, «щоб зять був багатий, як кожух волохатий». Зараз кожухи носять залюбки, тільки більше під назвою «дублянки», часто зі штучного хутра.
Суто чоловічим одягом був кобеняк - свого роду плащ з відлогою, тобто з каптуром (рос. - капюшон). Кобеняки шили з грубого густотканого сукна, яке не пропускало води. Одягали кобеняк поверх кожуха на випадок великого снігу, морозу чи дощу.
Ще один стародавній одяг - свита. Її шили з білого або сірого домотканого сукна, довжиною до колін і вище. Носили свити переважно селяни, і були вони трьох основних видів: «з вусами» (клинцями, які вставлялися з обох боків), «з рясами» (загладженими складками) та зі зборами (великою кількістю зібраних складок нижче пояса). Свити, як і кожухи, також оздоблювали вишивкою та аплікацією. Нині замість свити одягають пальта із фабричних тканин.
А як же взимку з непокритою головою? В давнину вважалося гріхом ходити чесному чоловіку без шапки. Це дозволялося лише на похоронах та біля церкви. Переступаючи поріг хати, шапку слід було скинути. Чоловіки знімають головний убір і тоді, коли вітаються. Наші предки вірили, що шапки мають оберегову, магічну силу, захищають від усього злого. Гарна шапка була колись гордістю хлопця, козака, нареченого. А було їх чимало: «мазниці» - з суконним дном, «кучми» - високі суконні, знизу обшиті хутром, «вухаті» - суконні з навушниками, «магерки» - з грубої вовняної тканини. Шапку з баранячого хутра називали «биркою», високу хутряну шапку з суконним верхом - «папахою», кубанські козаки свої шапки називали «кубанкою», а хутряна шапка з вухами й сьогодні відома нам як «вушанка».