Ми ідем, щоб підняти з руїни Українську державу нову!
|
|
| Генерал-полковник УРК, заслужений юрист України Анатолій Жерновий виступає на мітингу, присвяченому Дню Соборності України |
Як гарна яблуня кожної осені обдаровує нас солодкими й запашними плодами (кислиця ж нічого, крім кисличок, не вродить), так і древо козацького роду, скільки не ламали його гілля у кривавих січах, не нищили, не рубали під корінь зайди-воріженьки, впродовж віків дає Україні й світу славних синів і доньок, наділяючи їх неміряними талантами, роботящими руками, світлими головами, волею до свободи. Понівечене після Батуринської трагедії, руйнування Січі й Гетьманщини, винищення кобзарства, української інтелігенції у 20-30 роках минулого століття, голодоморів, це древо, що пережило найжорстокіші громи і бурі і втратило в них мільйони своїх гілочок й галузочок, яким би зеленіти й буяти, зарясніло новим цвітом.
Сили Небесні і сили Земні наповнюють козацький рід життєдайністю, наснагою, непереможністю. Множиться він, міцніє, буйно рясніє молодими пагонами, і козацькому роду нема переводу. Нема і не буде.
Доля-доленька козацька з хліборобством впереміж
Серед хранителів козацького духу, продовжувачів лицарських традицій - Анатолій Володимирович Жерновий, командувач Чорноморського округу Українського Реєстрового Козацтва.
Життєвий шлях Анатолія Жернового, напевне, визначався на небесах, бо вела його доля, омріяна дідами-прадідами, що не одну шаблю затупили на Запоріжжі, не манівцями, а торованою дорогою високого духу.
Народився він у козацькому краї, на Луганщині, у місті Краснодон. Батько Володимир Степанович був родом з Ізюма, що на Харківщині, мати Віра Федорівна з Миколаївщини. На Луганщину приїхали на шахту, на заробітки. І хоч життя було тоді таке, що кожен день доводилося думати про шматочок хліба, у родині свято берегли сімейні традиції, прадідівську пам’ять. Взірцем для малого Анатолія був дід Федір, який за царя служив у козацькому полку і ніколи не забував, що він із запорізьких козарлюг.
Мабуть, від батька, від діда Федора (а скільки таких, як він, було у роду Жернових, невідомо нікому, бо їхнє козацьке древо, як і тисячі інших по Україні, нещадно нищили, топтали, плюндрували, витравлювали з людської пам’яті й згадку про козаків) отримав Анатолій у спадок високий зріст, неабияку силу, розум, наполегливість.
Коли родина, не прижившись на шахтах, повернулася з Донбасу у мамині краї, село Козирку Очаківського району, малий хлопець наче напився із життєдайного джерела: із школи приносив тільки п’ятірки, вечорами просиджував за нотами з баяном у руках (літом до їхньої хати приходили люди, наче на концерт), а коли виповнилося неповних тринадцять, пішов у жнива працювати у колгосп. Спочатку допомагав на току, потім розвозив воду по полях, а як почалася косовиця, став помічником комбайнера. Працювати доводилося від зорі до зорі. О п’ятій ранку комбайн вже ставав у загінку, а повертався з поля десь за північ. Босоніж (так приємніше йти курною дорогою) хлопець щоранку й щовечора міряв з десяток кілометрів від дому до колгоспу, від колгоспу до дому. Інколи до хати не доходив якихось кілька метрів, падав біля хвірточки, зморений втомою й молодим сном. Тоді батько брав Анатолія на руки й заносив до хати. Мати у розпачі втирала сльозу, жаліла сина, що не по-дитячому працює, а батько розважливо говорив: знатиме, що таке хліб і що таке копійка.
Восени Анатолій, отримавши 800 карбованців зарплатні й півтонни хліба по 4 копійки за кілограм, відчув себе годувальником у родині, чоловіком. Матуся заробляла тоді на місяць 75 карбованців, а в родині ще й брат, сестра, тож гроші зайвими не були. Власним заробітком батьки дозволили сину розпорядитися самому. Витратами він довів, що дорослий, що здатен приймати чоловічі рішення – матері купив пальто джерсі, про яке вона давно мріяла, батькові – пальто з болоньї, собі замовив двобортний костюм і лаковані туфлі, а ще одяг сестрі і брату.
У тих сільських, хліборобських університетах (а на комбайні Анатолій працював, поки не закінчив восьмирічку і не вступив до Миколаївського культпросвітучилища) козак отримав чи не найголовніші уроки в житті. Він навчився працювати і цінувати працю, він зрозумів, чому запорожці нехтували багатством, могли кидати у багно гроші і топтати багатий одяг, демонструючи зневагу до матеріального, та шанобливо ставилися до кожної крихти хліба. Зрозумів, що немає кращої землі за рідну, а рідніших людей за родину.
Ті знання не просто стали у пригоді під час навчання в культпросвітучилищі на хоровому відділенні, у Львівському вищому політичному училищі, під час служби у морській піхоті, у багаторічній роботі в правоохоронних органах, а сформували характер, заклали фундамент непересічної особистості.
Анатолій Жерновий, напевно, став би відомим співаком, бо має неперевершений, багатющий голос, чи зробив би успішну військову кар’єру, та знайшов себе у царині юриспруденції. Працював інспектором карного розшуку, оперуповноваженим, а після закінчення Харківської юридичної академії - заступником начальника політвідділу, начальником паспортного столу. Виріс, як сам про себе каже, з матроса до генерального директора юридичної фірми «Джерело», голови Севастопольського міського відділення Спілки адвокатів України, Уповноваженого представника Міжнародної громадської організації «Міжнародний комітет захисту прав людини», комісара міста Севастополя. А ще Анатолій Жерновий – начальник Севастопольського Департаменту Всеукраїнської громадської організації «Національний комітет з боротьби з корупцією та організованою злочинністю», член громадської ради при ГУМВС України у м. Севастополь з питань забезпечення прав людини.
„Зроблю” – сього сахайся слова. „Зробив” – оце потужних мова
|
|
| Анатолій Жерновий із сином Олексієм на запорізькій землі |
Нещодавно Анатолію Жерновому присвоєно звання „Заслужений юрист України”. Відзнака почесна й вагома щонайперше тим, що здобута наполегливою і чесною працею. За чесність і справедливість, непідкупність і принциповість Анатолія Володимировича поважають колеги, друзі, козаки, навіть ті, кого він, працюючи у правоохоронних органах, позбавив спокійного сну. А ще цінують за високий професіоналізм люди, які звертаються до директора юридичної фірми „Джерело” як у найвищу інстанцію за допомогою і порятунком.
За роки існування фірми Анатолій Жерновий та його колеги-адвокати брали участь у слуханні більше тисячі кримінальних, господарських і цивільних справ. Проте юрист береться не за кожну справу. Він принципово відмовляється захищати убивць, ґвалтівників, грабіжників. Зате відкрив при фірмі громадську приймальню, де кожної середи надаються безкоштовні консультації громадянам із малозабезпечених верств. За кілька років роботи приймальні надано більше півтори тисячі безкоштовних консультацій не лише мешканцям Севастополя, а й інших міст (їдуть до Анатолія Жернового з Одеси, Миколаєва, Херсона, Донецька), підготовлено чимало заяв, клопотань і скарг до правоохоронних і судових органів.
Тож авторитет Анатолія Жернового в адвокатських колах, у мешканців Севастополя надзвичайно високий. Про це свідчать не лише звання, нагороди, відзнаки, серед яких перемоги у професійних конкурсах „Адвокатура-2004”, „Адвокат - громадський діяч” та інших, а й листи, у яких його колишні підзахисні називають юриста „рідним батьком”, „членом своєї родини”. Це ті, чиї права захистив Анатолій Жерновий від свавілля чиновників та замовників кримінальних справ.
Нещодавно VI Міжнародний форум Міжнародного комітету захисту прав людини відзначив генерала знаком «Честь та гідність». Цієї нагороди в Україні були удостоєні два перших президенти нашої країни, екс-прем’єр-міністр та кілька правозахисників.
Розповідаючи про свою роботу, Анатолій Володимирович говорить, що найбільше щастя для нього - бачити радісні очі людини, яку він зумів захистити, права якої відстояв. Останнім часом у Жернового побільшало справ у галузі морського права (він чи не єдиний фахівець з морського права у Севастополі). І кожна з цих справ складна, особлива, бо вимагає не лише професіоналізму, наполегливості, адже більшість із таких справ вирішуються у міжнародних судах, а й людського співчуття, бо за кожною бідою чиясь доля, благополуччя родини.
Усі кримінальні й цивільні справи директор юрфірми „Джерело” долучає до власного архіву. Це і навчальний матеріал для молодих юристів, і нотатки для майбутньої книги.
Тобі про рід вкраїнський дбати. Ти – українець!
Козацтво, почуття української родини наповнюють життя Анатолія Жернового новим змістом, відчуттям причетності до величних справ.
- Історією козацтва цікавився з дитинства, - розповідає Анатолій Володимирович. - Пишався тим лицарством, своїм корінням. Тож коли у газеті „Слава Севастополя” вперше прочитав про сучасне козацтво і його осередки у рідному місті, задумався, як це я, нащадок козацького роду, - і не в козаках. Не зволікаючи, ознайомився з діяльністю кількох організацій і обрав з-посеред них Українське Реєстрове Козацтво.
Спочатку Анатолій Жерновий обійняв посаду заступника отамана Севастопольського товариства УРК, потім був призначений радником Голови УРК з правових питань. Нині він командувач Чорноморського округу УРК, до якого входять Севастопольська міська, Одеська, Херсонська, Миколаївська обласні організації реєстрового козацтва, інші осередки.
Генерал-полковник УРК згадує, як - хто щиро, а хто й скептично - зустріли його, коли він вперше одягнув однострій з погонами та шевроном Українського Реєстрового Козацтва. Хтось навіть перешіптувався за спиною, мовляв, чудний чоловік, яке козацтво у XXI столітті, та ще й у російськомовному Севастополі.
А він, незважаючи ні на що, на усі державні й міські свята одягав святкову форму і виходив разом з однодумцями на вулиці міста. Поряд завжди крокував молодший син Олексій - він, як і всі дорослі, пройшов ритуал посвяти у реєстровці й одягнув козацьку форму у чотири рочки. Тепер вже майже дорослий – навчається у першому класі і, як батько, неодмінний учасник різноманітних козацьких заходів. Хлопчина залюбки вивчає історію козацтва, шанує рідну українську мову, а якщо дає друзям своє чесне слово, то обов’язково козацьке.
З осені пам’ятного 2004 року, коли Анатолій Жерновий вступив до реєстрового козацтва, у самій організації, у місті багато чого змінилося – скептичне ставлення багатьох до козацтва обернулося на повагу й пошану. Дехто із скептиків і сам став козаком. В організації є тепер і представники Севастопольської міської державної адміністрації, місцевих рад, бізнесмени, творча інтелігенція. Усі ці люди, об’єднані мрією змінити світ на краще, проводять значну просвітницьку і виховну роботу: шефствують над інтернатами і загальноосвітніми школами, проводять молодіжні фестивалі, спортивні козацькі змагання.
Чорноморський козацький округ УРК і Севастопольська міська організація УРК, яку очолює головний лікар станції переливання крові Іван Степанович Боєчко, вже підписали угоди про співпрацю з багатьма навчальними закладами й підприємствами.
Реєстрові козаки - часті гості на військовому українському флоті, тут без них не проходить, мабуть, жоден важливий чи урочистий захід. Ось і нещодавно козаки округу побували у штабі ВМС і передали морякам у подарунок комп’ютер.
У планах командувача Чорноморського округу УРК Анатолія Жернового поглиблення співпраці з ВМС ЗС України, школами, громадськими організаціями, а ще створення у Севастополі козацької бази з мережею освітніх, спортивних, відпочинкових закладів.