|
||
Під час зустрічі у Крістіанстаді з дослідниками біографії Пилипа Орлика український історик Юрій Савчук, другий секретар посольства України у Швеції Володимир Шальківський, журналістка Леся Сакада-Островська, колишній архітектор м. Крістіанстад Суне Фрісттрьом і дослідник біографії Пилипа Орлика Бертіл Хаггман |
З кандидатом історичних наук Юрієм Савчуком, автором книги «Клейноди Богдана Хмельницького», я зустрівся в Інституті історії України НАН України і дуже зрадів, коли довідався, що він мій земляк. Очевидно, це зробило нашу першу зустріч досить дружньою, а розмову відвертою. Юрій показав мені сигнальний примірник нового видання ілюстрацій печаток, прапорів козацької держави і зробив такий коментар:
«Коли ми говоримо про державні колекції України і музейний фонд, так він сьогодні нараховує більше 12 млн. одиниць зберігання. Вдумайтесь, серед 12 млн. зберігань, де є справді раритети, справді безцінні речі, які є внеском нашого народу в світову культуру і цивілізацію, немає жодної державної печатки України, жодної, я маю на увазі оригінальної матриці (так називається цей предмет, яким робили відтиск), жодної з 12 млн. одиниць зберігань! І це прикро. І тому публікація таких пам’яток є дуже важливою в тому аспекті, що нарешті, коли ми говоримо про питання державного герба, яким він має бути, інші питання нашої історії, саме ці речі є свідками, переконливими свідками нашої державної традиції. І на жаль, вони сьогодні перебувають у закордонних колекціях».
Українську “волю і долю” плекала козацька слава
Чимало печаток, а особливо прапорів тієї доби, український історик Юрій Савчук віднайшов у Стокгольмі. Там зберігаються і особистий прапор, і штандарт гетьмана Богдана Хмельницького, який двічі доправляли в Україну на виставку. А от унікальне знамено із гербом гетьмана Івана Мазепи і козацька корогва часів Національно-визвольної війни, пробита кулями, була показана на українських телеекранах уперше. Військовий музей Королівства Швеції має одну з найбагатших трофейних колекцій світу. Чотири тисячі експонатів! Тут є прапори королів польських, князів литовських, царів російських і українських гетьманів. Віднайшов гетьманський прапор український вчений Юрій Савчук.
|
|
| Прапор Чернігівського полку (?). 1651 р. Державна колекція трофеїв. Військовий музей. Стокгольм. Швеція |
10 років тому він зробив сенсаційний висновок, що особистий прапор Богдана Хмельницького є і його треба шукати... в Стокгольмі(!). Шукали. Знайшли. Відреставрували... коштом шведської корони. Тепер особистий прапор фундатора козацької держави в постійній експозиції Військового музею королівства. Почесний директор музею Йоган Енгстром розповів, що цей прапор середини 17 століття належав Богдану Хмельницькому. Та під час його поразки потрапив до поляків. А коли шведський король переміг польського, це знамено стало трофеєм шведської корони.
В цій музейній скарбниці не одна українська святиня. Віднайшлася тут, у шведській державній трофейній колекції, найунікальніша, найкоштовніша річ, перлина серед козацьких клейнодів – прапор з гербом гетьмана Івана Мазепи. На кожному боці прапора різне зображення. На одному з Богородицею, заступницею козацтва, - шляхетський герб гетьмана Івана Мазепи. На другому – герб Стародубського полковника Михайла Миклашевського, в центрі - Архістратиг Божий Архангел Михаїл, небесний покровитель війська земного. А на два боки - двоголовий орел московських царів. Є тут і український прапор, пробитий кулями. Під ним здобували “волю й долю” козаки в період Національно-визвольної війни. Відреставрувати полотнища, яким понад триста років, допомагають малюнки, зроблені за наказом шведського короля. Монарха налякали щурі й пліснява, які зазіхали на військові трофеї шведської корони. Папір краще за тканину зберігає колір, і це дає можливість науковцям і в 21 столітті досліджувати, які ж кольори закликали козаків до бою. З’ясували, що прапор Хмельницького був білим з яскраво-червоною облямівкою. Малинова фарба Мазепиного прапора і донині добре збереглася. А от пробитий кулями, який нині вицвів, колись був вишневим.
«Доля людей залежить від їх прапорів»
Отже, історія наша складна справді, історія, яка вимагає до себе обережного ставлення, вивчення. Але разом з тим це є на сьогодні вдячна справа. Вдячна справа для кожного дослідника, хто, не боячись втоми і напруженої роботи, працює в архівах, бібліотеках і музеях. І нашим історикам вдається виявити не просто предмети, важливі для науки. Продовжуючи мої міркування, Юрій Савчук, уточнив: «Не просто предмети, вони всі безцінні з того часу, якщо говорити коректно, тому що кожний папірець, кожна пам’ятка, яка пройшла людською дорогою впродовж трьохсот, двохсот, ста років, - вона безцінна. Але ж ми говоримо про певні атрибути влади козацької держави, говоримо про печатки, говоримо про прапор фундатора Української держави Богдана Хмельницького, який вдалося віднайти в той час, коли Україна стала незалежною. Якась є глибока символіка, якийсь знак, я не побоюсь цього пафосу вже і таких високих слів, але справді тому, що саме в часи незалежності України вдалося відкрити ці пам’ятки і вони ще раз, вже вкотре в історії, прислужилися нашому державному будівництву на сьогодні в іншій формі. Але так само вони символізують ті ж самі державотворчі процеси. У зв’язку з цим я хотів би пригадати, що ще в 6 ст. до нашої ери один арабський полководець, виряджаючи свої полки на битву, у зверненні до воїнів говорив: «Доля людей залежить від їх прапорів».
|
|
| Печатка Війська Запорозького гетьмана Богдана Хмельницького |
Гинуть прапори – гинуть люди. Ось в мене такий асоціативний ряд. Все ж таки наші прапори не загинули, хоча вони сьогодні перебувають поза межами країни, але є на сьогодні всі можливості для того, щоб повернути їх в нашу наукову, культурну, музейну, мистецьку, творчу спадщину, до підручників шкільних і інших. Саме над цим ми зараз і працюємо».
- Чи не виникали міркування про те, що під час тісних союзницьких стосунків Карла XII та Івана Мазепи могли бути випадки, коли короновані особи тієї доби обмінювалися дарунками або ще якимось шляхом потрапляли українські реліквії за кордон. І взагалі, як ви натрапили, якщо так можна висловитися, на «шведський слід» козацьких клейнодів, - поцікавився я в кандидата історичних наук Юрія Савчука.
«Частково це так, коли ми говоримо про булаву Пилипа Орлика, яку він успадкував від Івана Мазепи, - це якраз сюжет, який розкривається на основі саме тих міркувань, які саме Ви висловили. Певне, і такі міркування були. Але вивело нас на цей слід, звичайно, те, що шведські колекції дуже активно вивчалися російськими вченими на початку 20 ст., оскільки шведи, як одна з найбільш войовничих країн свого часу, здобула надзвичайно багато трофеїв, в тому числі і російських.
Ми пам’ятаємо битву під Нарвою й інші, де було здобуто надзвичайно багато трофеїв. Саме серед таких описів російських дослідників вдалося натрапити на згадку про бунчуки. Власне, це слово стало таким знаковим, стало відправним у наших пошуках і дослідженнях. Раз там зберігаються бунчуки, напевне, там мали бути й інші предмети. Але, як виявилося згодом, ці предмети й українська старовина меншою мірою були пов’язані саме з подіями 18 століття і контактами Івана Мазепи і Карла XII. Виявилось, що основна частина пам’яток потрапила туди зовсім за інших обставин – на півстоліття раніше. Вони потрапили, як сьогодні кажуть, з других рук. Спочатку ці клейноди, ці прапори козацькі та інші пам’ятки здобули поляки під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. І лише згодом, коли відбувалися воєнні баталії між шведами і поляками, вони з Польщі потрапили до Швеції. Це сталося у такий період історії, знаний, особливо в Польщі, я думаю, і для українського читача, не тільки історика, а й для ширшого загалу, під назвою «потоп».
|
|
| Прапор Війська Запорозького з гербом гетьмана Мазепи. Військовий музей. Стокгольм. Швеція |
Ми знаємо трилогію Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем», «Пан Володійовський» і «Потоп». І що таке, власне, є потоп. Це так само, як весною невпинна вода, яку не в силі ніхто зупинити, так само шведи у середині 17 сторіччя, у 1655 році, за два тижні зайняли всю територію Польщі включно зі столицями Варшавою та Краковом.
Саме в цей час, як говорять польські історики, польські культурні цінності постраждали найбільше, вивозилося все, в тому числі і коштовності, церковні речі, предмети, трофеї, архівні матеріали, колекції, зібрання, які були у приватних садибах, маєтках, у королівському замку. Все це було вивезено. На жаль, деякі кораблі, а є цьому свідчення, затонули в Балтійському морі, і холодна темна вода Балтики назавжди відібрала від нас великі скарби історичні, але частина дісталася до Швеції, я кажу про це вже так впевнено, тому що ці етапи засвідчені джерельно, документально в Швеції – країні дивовижній, тому що там найкраще збереглися архівні та музейні колекції. Оскільки воєнних дій практично на її території не відбувалося, збереглися наші пам’ятки. Козацькі речі, гетьманські клейноди фігурують в інвентарях вже з 1685 року. Йдеться, зокрема, про прапор Богдана Хмельницького. Ми знаємо, що Богдан Хмельницький помер 1657 року, а вже через 28 років у Швеції в інвентарях значилося про перебування цієї реліквії. Слід зауважити, що згодом поляки і шведи підписали Олеське перемир’я. За цим документом, вперше в історії міждержавних стосунків європейських передбачено повернення значної частини культурних, архівних, музейних, церковних цінностей, які були вивезені шведами. І це було зроблено. Були повернуті метрика коронна та інші пам’ятки польського народу. Та козацькі предмети залишилися на багато століть у Швеції. Їхня доля була непростою. Їх була величезна кількість. Вони зберігалися в королівському замку, у приватних колекціях, у заможних родинах. Одного разу комендант королівського замку доповів королю, мовляв, Ваша величносте, свідки Вашої слави, непереможних боїв, вашої звитяги, хоробрості і мужності пліснявіють у підвалах нашого замку, їх пожирають щурі. І ваші нащадки ніколи не довідаються про славу гучних перемог і велич Вашої особистості. І король на це зреагував відповідним чином, наказавши придворному маляру Олефу Гофману змалювати якомога більше цих трофеїв. І Олеф Гофман впродовж кількох десятиріч (а це вже був якраз рубіж - кінець 17 - початок 18 сторіччя, збереглися навіть квитанції із зазначенням тих коштів, які він мав за виконання цієї роботи) зробив більше двох тисяч малюнків прапорів, в тому числі цілої низки козацьких прапорів, зокрема прапора Богдана Хмельницького. Завдяки саме цим малюнкам ми сьогодні маємо уявлення, маємо тверде знання того, як виглядали прапори, які кольори вони мали, бо з часом тканина линяла, природні барвники вицвітали, адже пізніше прапори зберігалися в усипальниці Карла XII, де відбувалася служба. Вологість, задимлення, денне світло поволі нищили первісний вигляд знамен. Однак, завдячуючи цим малюнкам, ми можемо твердо говорити, якого кольору, якої форми були ці наші святині і пам’ятки. У 19 ст., у 1817 році, основна частина прапорів, про які ми кажемо, знаходилася в усипальниці Карла XII. На жаль, там через 20 років сталася велика пожежа, однак мешканцям Стокгольма вдалося врятувати ці скарби і винести з цієї кірхи. Відемхольська кірха - так вона називається, гарна, чудова споруда, окраса Стокгольма».
Скарби були врятовані і далі зберігалися в цьому музеї, і десь наприкінці другої половини 19 сторіччя журналісти спричинилися до порятунку цих предметів, тому що світова преса активно писала про ці пам’ятки з гучними заголовками, била у дзвони людської свідомості, що прапори, яким більше двохсот років, зберігаються не належним чином: вологість, перепади температури, підвішений стан прискорювали тління тканини. Журналісти говорили про необхідність реставрації та музеєфікування рідкісної, безцінної колекції, яка є надбанням європейської цивілізації. Тут представлені рідкісні пам’ятки різних народів і держав. І справді, якщо поглянути, то там є прапори ледь чи не всіх польських королів (і Яна Каземіра, і Владислава IV), і литовського гетьмана Яноша Радзівілла, і російського імператора Петра Першого, і багатьох українських гетьманів та інших коронованих осіб. І тоді шведський король Оскар коштом своїм відреставрував велику кількість експонатів. Була створена спеціальна комісія, яка зайнялася їхнім вивченням, яка їх систематизувала за країнами походження. Велика частка потрапила до тих, які не могли бути атрибутовані на той час, національне і державне походження яких було невідоме. У цій частці і вдалося виявити велику кількість наших з вами прапорів, а пізніше вони були передані спочатку до Північного музею етнографії і культури народів півночі, а згодом до військового музею, який мав назву спочатку артилерійського, а потім отримав назву Військового музею. До цього часу вони зберігаються у Військовому музеї, у складі підрозділу «Державна колекція трофеїв Швеції».Тут зберігаються не тільки козацькі прапори, а й булави, литаври, портрети і листи гетьманів України, і дипломатичне листування, угоди і багато інших пам’яток. І приємно те, що, зрештою, вони до нас повертаються з небуття у переддень трьохсотріччя українсько-шведського союзу.
|
|
| Булава гетьмана України в еміграції Пилипа Орлика. Кабінет рідкісних речей Муніципальної бібліотеки м.Лінчопінг (Швеція) |
А тепер про не менш цікаві, навіть сенсаційні, історичні скарби козацької доби.
Чи не перша європейська Конституція, написана українцем, зберігається на глибині семи поверхів... у Стокгольмі
І справді, адже раніше був лише «Білль про права людини» у Британії. Шведській короні належить чимало скарбів української історії. Архіви козацької держави в двох томах оберігають під сімома замками на глибині семиповерхового будинку. У сховищі Національного архіву Швеції зберігається й історія Московії з 1323-го року в 395-ти томах, і татарської держави - «Татаріка», і турецької - «Туркіка». Є тут історичні документи Польщі – «Полонка», Португалії – «Португаліка» і України, але значаться вони як «Козакіка». Головною хранителькою європейської історії в Швеції є Анна-Карін Гермодссон. Вона як зіницю ока оберігає мільйони архівних документів.
- Доступ до прижиттєвої копії безцінного документа руки Пилипа Орлика мають тільки дві людини з Національного архіву Швеції, - зауважила хранителька українським журналістам. У тому ж архіві-сховищі, де Конституція Пилипа Орлика, зберігають і лист Мартіна Лютера 1570-го року, і протокол зустрічі, яка відбулася тут, в Упсулі, в містечку під Стокгольмом, 1593-го року. Саме в цьому соборі коронували всіх монархів Швеції до вісімнадцятого сторіччя. Пані Анна-Карін була невблаганна, коли Леся Сакада-Островська попросилася відвідати сховище і зафільмувати копію Конституції Пилипа Орлика.
- Потрапити у відділ, де зберігаються наші найцінніші скарби, ви не зможете, - категорично сказала вона. Але наступного дня, на велике здивування українських журналістів, пані Гермудссон зателефонувала і сказала, що дозвіл має. Фактично, це можна вважати королівським подарунком шведського архіву до 300-річчя українсько-шведського військового союзу, який на державному рівні відзначатимуть наступного року. Науково правильно казати: копія Конституції, писана за життя Пилипа Орлика, бо оригінал, який зберігався у Франції, втрачено під час Другої світової. Ці 16 сторінок зробили іншою Європу. За 80 років до Французької революції український гетьман уклав унікальний державотворчий документ, за яким, владу обирали, а також забороняли невільництво.
Символ гетьманської влади - в Кабінеті курйозних речей бібліотеки шведського містечка
Після клейнодів і Конституції знімальна група ТСН дісталась і до булави Пилипа Орлика. Виявилося, символ гетьманської влади чомусь зберігається в Кабінеті курйозних речей бібліотеки шведського містечка Лінчопінг. Булаву українського гетьмана передав до музею бібліотеки місцевий учитель і колекціонер старовини ще 1974-го року. Не виключено, що під цією булавою утверджували першу українську Конституцію 1710 року. Невеличке шведське містечко Лінчопінг має бібліотеку разючих розмірів! Ця книгозбірня налічує 235 тисяч старовинних книг і 180 тисяч - нових. Зазвичай при шведських бібліотеках завжди облаштовують музеї. Цей називається «Кабінетом курйозів». Тут є і скринька Карла XII, яку він отримав як втішальний подарунок після поразки в Полтавській битві. Є й лютня королеви Христини, до якої писав листи Богдан Хмельницький. У постійній експозиції цього музею і булава Пилипа Орлика. Але нині, каже директор бібліотеки, вона у сховищі, її готують до іншої виставки. Матіас фон Ваченфелдт має у своєму прізвищі шляхетський припис «фон». Він знає свій рід до 17-го сторіччя. Каже, його прапрапрадід воював під Полтавою. Віднайшов цю українську святиню у шведському королівстві історик Юрій Савчук. Він розповів, що у своїх дослідженнях зважив на той факт, що після поразки під Полтавою Карла XII його союзники (очільники українського війська) емігрували до Швеції, і розпочав пошук у Скандинавії.
У публікаціях початку 20-го сторіччя натрапив на зображення булави і на висновки шведських дослідників, що цей символ гетьманської влади належав наступнику Івана Мазепи - Пилипу Орлику. Гетьман Пилип Орлик увійшов в історію передусім як творець славнозвісної Конституції. Юрію Савчуку та Лесі Сакаді-Островській пощастило навіть потримати цю реліквію в руках. Можу лише уявити, що вони відчули тієї миті. Мабуть, дух перехопило, адже в твоїх руках гетьманська булава, під якою утверджувалася перша українська Конституція. Науковець зазначив, що булава має східне походження, оздоблена золотом.
В архівах знайдені й невтішні записи. Відомо, що козацький клейнод гетьман змушений був закласти. Ось що розповів генеральний директор Національного музею історії України Сергій Чайковський: «Булава Пилипа Орлика у свій час була здана у ломбард. Через ломбард приватна особа її придбала для власної колекції. Потім реліквія переходила з покоління в покоління. Різні були власники цієї булави доти, аж поки один із меценатів шведських не купив цю булаву і не подарував бібліотеці, де вона зараз зберігається». За допомогою аукціонних книг зі шведських архівів український учений Юрій Савчук дослідив, що першим власником козацької святині був підданий шведської корони Конрад Кампор, а останнім - нащадок знатного роду Гарлідссон.