Реєстровці Окремого Південного Приазовського округу УРК, який очолює Володимир Муравйов, за власні кошти відреставрували пам’ятник козакам та реконструювали сквер на місці фортеці Домаха |
Чи, може, все ж таки прислухаємося до поради древніх філософів: «Все піддавай сумніву».
Уподовж століть - і за царизму, і за радянських часів - владоможці твердили одне: «Міста Кальміуса, як і фортеці Кальміус, не існувало». Не будемо з цього приводу дискутувати з нашими опонентами - то справа безнадійна.
Краще, шукаючи істину, звернемось до архівних документів.
…Ось уже який день сторінка за сторінкою я гортаю видання «Архів Коша Запорозької Січі. Корпус документів. 1734 - 1775 роки».
«Архів…» у трьох товстих книгах виданий Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів і Національній академії наук України в 1998 - 2003 роках. Книги зберігаються в науковій бібліотеці Маріупольського краєзнавчого музею.
Мене давно цікавить низка краєзнавчих питань: що ж було в гирлі Кальміусу до переселення сюди із Кримського ханства православних греків? Адже не могли пустувати такі благодатні землі… І ще: чи мали якесь відношення до освоєння Прикальміуських земель запорозькі козаки?
Палкі суперечки про дату заснування міста залишилися за стінами затишного читального залу бібліотеки. У полі мого зору архівні сторінки і лише ті факти, у вірогідності яких я не маю сумніву.
Запрошую читачів скласти мені компанію. Адже це така захоплююча справа - доторкнутися рукою до історії, відчути, як б’ється її пульс!
Але для початку потрібно уточнити деякі історичні орієнтири, дати, терміни.
Посилаючись на одне з кращих краєзнавчих досліджень останніх років - книгу Миколи Руденка «Приазов’я - колиска козацтва» (Маріуполь, 2005), назвемо кілька дат і фактів з хроніки початкового періоду історії Маріуполя, які безпосередньо пов’язані з українським козацтвом.
1500 рік. Козаки ще до об’єднання в Запорозьку Січ побудували в гирлі Кальміусу зимівник Домаха.
ХVІ століття. Перша третина. Біля самого гирла Кальміусу виникло запорозьке городище Домаха.
ХVІІ століття. Початок. На правому березі гирла річки Кальміус у запорожців уже була фортеця Кальміус.
1734 рік. Запорозькі козаки будують у гирлі Кальміусу нове укріплення. Поряд виникає поселення…
Останній рядок з цієї хроніки візьмемо як початковий для цієї публікації.
Період з 1734 по 1775 рік отримав в історії України назву «Нова Запорозька Січ».
Для зручності управління вся територія Війська Запорозького в 1734 році була поділена на вісім паланок (округів). Однією з них була Кальміуська паланка з центром Кальміус. Це була перша офіційна згадка про Кальміус (Калмус, Кальміюс) не лише як фортецю у гирлі однойменної річки, але й як адміністративний центр і поселення. Цей факт зафіксований у низці офіційних документів того часу.
Нагадаю, що паланка (округ) - це адміністративно-територіальна одиниця. Очолював паланку полковник, який призначався кошовою старшиною і щорічно переобирався на загальних зборах (раді) козаків паланки.
Полковники мали символи влади: пернач, значок (вузький прапор), бунчук і печатку.
На печатці Кальміуської паланки були зображені навхрест шабля і піка на фоні щита, навколо якого розміщалися букви «К», «П», «П», «П», що означало «Кальміуської паланки полкова печатка».
Кордонами Кальміуської паланки служили річки Кальміус на сході, Берда - на заході, Вовча - на півночі та узбережжя Азовського моря - на півдні.
За кількістю козаків Кальміуська паланка посідала четверте місце серед усіх вісьмох паланок. Більшими від неї були Кіш, Кодацька й Самарська паланки.
Крім Кальміуської фортеці, до паланки належали села Ясинувате й Макарове та 28 зимівників: у Лозовому яру на Терсі, Широкому на Кам’янці, в балках Холодній і Сухій, яру Поповому, Кам’яній ярузі, ярах Чернухіному, Шовковому, Глибокому, Государевому, балці Залізній на Кривому Торці, яру Холодовому біля Сіверського Дінця, байраках Крутилці, Довгому, Морозовому, Крутому, яру Хорошому над Луганню, балці Мечетній над Міющиком, Зайцевому байраці над морем, урочищі Підгорині, балці Кленовій над Кальцем, над річкою Дубовою, в Білосарайському лимані, над річкою Бердою та байраці Світуватому.
Всіма військовими, адміністративними, господарськими і судовими справами на території паланки керував полковник. Йому допомагала паланкова старшина - осавул, писар, хорунжий, підписар і підосавул. На сході козаків паланки обиралася цивільна влада - громадський отаман, скотар, табунщик, чабан.
«Архів…» дає можливість скласти список кальміуських полковників: Порохня Андрій, Ус Марко, Чорний Андрій, Якимов Григорій, Юха Сидір, Кишинський, Іванов Андрій, Нагой Павло, Чухрай Григорій, Стягайло Дмитро, Вербицький Андрій, Чорний Кузьма, Чердак Іван, Константій, Федорів Леонтій, Гаркуша Грицько та інші.
Гарнізон фортеці Кальміус становив, як правило, 500 козаків. Крім того, сімейні козаки жили в зимівниках (хуторах), де вони перебували, коли не було воєнних дій. У 1762 році на всій території паланки знаходилися 674 козаки.
У 1734 році в гирлі Кальміусу запорозькі козаки побудували (вірніше - відбудували) фортецю. На цю дату звертає нашу увагу перший дослідник архівів Нової Січі А.Скальковський: біля річки Кальміус з боку Азовського моря в 1734 році було поставлено «укрепление для защиты границы и покровительства рыболовству».
Фортеця мала стратегічне значення, вона розміщалась на високому мисі правого берега річки, звідкіля добре спостерігалися заплава, гирло і лівобережжя. (На тому місці зараз установлений пам’ятний знак - «Куб».)
Фортеця мала розміри 150 на 150 метрів і була оточена земляним валом, укріпленим з внутрішнього боку дерев’яним частоколом. Перед валом з боку степу був виритий глибокий рів.
Всередині фортеці знаходились приміщення для людей і стайні для коней.
Поряд з фортецею була збудована сигнальна вежа («фігура»), складена з 21 осмоленої бочки для подачі вогнем і димом сигналів про небезпеку.
За стінами фортеці, ближче до моря, виникло поселення - Кальміуська слобода.
Двадцять років по тому на території фортеці звели стаціонарну церкву. Ось як це відображено в архівних справах.
У 1754 році київський митрополит Тимофій Щербатський писав начальникові запорозьких церков ієромонаху Макарію про необхідність спорудження в Кальміусі «походной церквы во имя святителя Христа Николая».
16 травня того ж року полковник Кальміуської паланки Андрій Порохня письмово повідомив кошового отамана Данила Стефанова про те, що ним вже заготовлені всі необхідні матеріали для спорудження церкви і придбано церковне майно. Тоді ж і було розпочато будівництво Свято-Миколаївської церкви.
(Закінчення у наступному номері)