|
|
| Богоматір Оранта. Мозаїка XI ст. |
Перлини заповідника
Золоті ворота - це одна з небагатьох пам’яток фортифікаційного зодчества Київської Русі, що збереглася до нашого часу. Київський літопис відносить їх будівництво до 1037 р. і пов’язує його з ім’ям Ярослава Мудрого. Золоті ворота були парадним в’їздом до Києва. Через них в’їздили руські князі, іноземні посли, імениті гості. У 1648 р. кияни урочисто зустрічали біля Золотих воріт Богдана Хмельницького.
Унікальною пам’яткою архітектури ХІІ - ХVІІІ ст. і монументального живопису ХІІ - ХІХ ст. є Кирилівська церква, яка була заснована чернігівським князем Всеволодом Ольговичем. Відвідувачів вражає монументальний розпис ХІІ, ХVІІ, ХІХ століть, який створює цілісний живописний ансамбль. Особливу цінність становлять фрески ХІІ ст.
Видатна пам’ятка архітектури ХVІІІ ст. Андріївська церква височить на одній із круч Старокиївської гори, на якій, за літописним переказом, апостол Андрій встановив хрест і провістив виникнення великого міста. За своєю художньою виразністю, сміливістю й оригінальністю задуму Андріївська церква вважається одним із шедеврів вітчизняного зодчества XVIII століття. Довершеність ліній, чіткі пропорції, дивовижна гармонія форм з навколишнім ландшафтом принесли цій пам’ятці всесвітню славу. У 1968 році Андріївську церкву оголошено музеєм.
Але найціннішою і найвеличнішою спорудою заповідника є собор Святої Софії - всесвітньо відома пам’ятка архітектури і монументального живопису ХІ століття. Назва собору «Софія» у перекладі з грецької означає «премудрість Божа». Саме цю цитату й викладено мозаїкою на фронтоні собору, де написано «Божия сила та Божия мудрість Софія». І справді, Софія Київська стала символом світла і розуму. Софійський собор у давнину був громадським і культурним центром держави. Тут відбувалися церемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі писались літописи і була створена Ярославом Мудрим перша бібліотека. За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.
Майже тисячу років здіймає до неба свої куполи велична Софія - земне втілення Премудрості Божої. Свята Софія Київська, стародавня резиденція київських митрополитів, відігравала провідну роль у долі православної Русі. Собор є головною духовною опорою народу, символом його безсмертя, серцем України. Її історія тісно пов’язана з історією держави. Під сінню Святої Софії відбувалися найвидатніші події у становленні державності.
|
|
| Христос Пантократор. Мозаїка XI ст. |
Історична доля пам’ятки
Ніхто достеменно не знає, коли і як було засновано Софійський собор. За літописними свідченнями, його поява відноситься до 1017 або 1037 року. Будівничим Св. Софії літописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира - хрестителя Русі.
Але деякі історичні джерела стверджують, що Софійську церкву збудували ще за часів княгині Ольги на тому ж самому місці, де здіймається й сучасний Софійський собор. Але князь Володимир Великий наказав перебудувати той дерев’яний храм, який невдовзі згорів внаслідок чергової навали печенігів. Ярослав Мудрий, син Володимира, наказав збудувати на тому ж місці собор такий, що своєю величчю не поступався би Константинопольській Софії.
Доля Софійського собору тісно переплетена з долею Києва, якому з самого початку його заснування відведена визначна роль у всесвітній історії. Упродовж століть Софія перебувала в епіцентрі найважливіших державних подій.
Вирушаючи у походи, князі здійснювали паломництво до головних київських святинь - Софійського собору, Десятинної церкви, Борисоглібського меморіалу у Вишгороді. А повернувшися з перемогою, відправляли в Софії подячні молебні.
Та собор Св. Софії знав не лише урочисті й радісні події. У 1169 році в історію Києва була вписана одна з найтрагічніших сторінок. Тоді північноруські князі, очолювані Мстиславом, сином князя Андрія Боголюбського, рушили великим походом на древню столицю Русі. Під час погрому 12 березня 1169 р. військо грабувало все місто. Палили монастирі, в числі яких були Софія Київська і Десятинна церква.
Княжі усобиці та пов’язані з ними негаразди призвели до того, що наприкінці ХІІ ст. у Києві не було митрополита. У цей проміжок часу, в 1180 році, у Києві скоїлося велике лихо: згоріли двори, церкви і Свята Софія.
У 1204 р. Київ був узятий Рюриком Ростиславовичем, який разом з чернігівськими Ольговичами та половцями пограбував Десятинну Церкву, Софію й усі монастирі та спалив Поділ. Це була прелюдія до одного з найважчих періодів в історії древнього Києва - страшної Батиєвої навали. У ті жахливі часи більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом.
Після монгольського завоювання собор Св. Софії продовжував зберігати свою духовно-історичну роль як резиденція київського митрополита, який здійснював звідси управління дев’ятнадцятьма руськими єпархіями.
Протягом XIV - XV століть киянам доводилося вести боротьбу проти литовських і польських феодалів, а також проти кримських татар, які спустошували місто грабіжницькими набігами, від яких страждав і Софійський собор.
У XVI столітті посилюється гніт польських феодалів. Католицьке духовенство почало ліквідацію православної церкви. Софійський собор дедалі більше занепадав і руйнувався: спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів.
|
|
| Софійський собор у Києві. Сучасний вигляд |
Покровителі Софії Київської
Відродження Софійського собору пов’язане з ім’ям Петра Могили, який упродовж 14 років посідав Київську митрополичу кафедру. Це він влаштував при соборі чоловічий монастир, що надавало Софії значення важливого православного осередку і давало змогу якнайшвидше відродити поруйнований храм. Собор був освячений у липні 1633 року, однак його реставрація тривала досить довго і за часів Могили не була завершена.
Петро Могила відреставрував центральне ядро Софії, причому головну увагу він приділив вівтарній частині і північному фасаду, в якому тоді знаходився центральний вхід. Для влаштованого при соборі монастиря він звів довкола Софії дерев’яні монастирські споруди.
Вкладаючи у цю справу великі кошти, в тому числі й особисті, П. Могила запрошує до Києва кращих майстрів. Відомо, що над реставрацією Софії Київської працювали відомий італійський зодчий Октавіано Манчіні та українські художники. До оздоблення храму були залучені виписані з Москви золотих справ майстер, іконописець, різьбярі, теслі, муляри. Розуміючи релігійне та історико-культурне значення Св. Софії, Петро Могила ставив своєю метою збереження її давніх форм і живопису.
Естафету Петра Могили прийняв його сподвижник і наступник Сильвестр Косів (1647 - 1657 рр.). Вважають, що за його часів тривало відновлення Софійського собору.
У грудні 1648 року, після низки переможних боїв з польсько-литовським військом у ході визвольних змагань, Богдан Хмельницький урочисто в’їхав у Київ через древні Золоті ворота, які вже тоді були у напівзруйнованому стані. Біля стін Св. Софії від імені усього православного люду патріарх Паїсій привітав Б. Хмельницького з перемогами, відпустив йому гріхи, закликав до продовження війни з гнобителями. Якраз тоді й відбулося зближення козацької верхівки та української православної ієрархії.
У складних військово-політичних умовах часів, що дістали назву «Руїна», Київська митрополія, перебуваючи між Варшавою і Москвою, вступила в період довготривалої кризи. З поділом козацької держави на Ліво- і Правобережну відповідно розділилася й Церква. Розбрат у суспільстві згубно позначився на долі собору Св. Софії, який упродовж 30 років знову зазнає занепаду.
Після десятиріч Руїни настала та велика доба в історії України, яку пов’язують з іменем гетьмана Івана Мазепи. То була доба, коли в Україні, як і скрізь у Європі, запанував стиль бароко, з його святковістю, урочистістю, життєствердним характером. Барокові споруди часів Мазепи були настільки численними й виразними, що навіть виникла назва «мазепинське (або козацьке) бароко».
Меценатська храмобудівнича діяльність гетьмана Івана Мазепи добре відома. Він спорудив нові великі церкви, розбудував інші величні будови княжої доби і докінчив будівництво церков, розпочате його попередниками.
Чимало праці, енергії та коштів пішло на відновлення й розбудову великих храмів. Софійський собор у Києві - найкраща і найбільша будова княжої доби - під час реставрації у 1690 - 1697 рр. помітно змінив зовнішній вигляд і розміри, набувши розкішних барокових форм.
До старого корпусу добудували з півночі та півдня два нові приділи, звели чотири нових барокової грушевидної форми куполи. Стіни та бані собору також набули декоративних барокових обрисів. Довкола Софійського монастиря було зведено високі мури. При головному вході була збудована триярусна Тріумфальна дзвіниця, на якій встановлено 13-тонний мазепинський дзвін. Триярусна вежа південної брами була символічно прикрашена позолоченою крилатою постаттю покровителя й охоронця Києва архістратига Михаїла.
Розпочали розчищення від завалів західної частини Софійського собору і відбудову його західної стіни. Відремонтували й дерев’яні монастирські споруди Могилянської доби.
Найбільш значні роботи у Софійському соборі та його подвір’ї провадилися у часи, коли гетьман Мазепа досяг зеніту своєї слави й могутності. Саме тоді, вбрана у барокові шати, Софія Київська отримала своє друге народження. Однак ім’я Мазепи якось залишалося у затінку, коли говорилось про грандіозні роботи в Софії Київській на зламі XVII - XVIII ст., роботи, що докорінно змінили древній вигляд собору. Але те, що зберегла в своєму ансамблі Софія з часів гетьмана Мазепи, доносить до нас живе дихання його великої епохи і дозволяє відчути безперервний тисячолітній зв’язок поколінь, починаючи від доби св. Володимира.
Відновлення митрополичої резиденції йшло швидкими темпами, і вже до початку XVIII ст. Софійський собор було повністю відбудовано. Однак у 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні будівлі монастиря і пошкодила собор; тоді ж згорів монастирський архів.
Почалася відбудова Софійського собору, одночасно подвір’я собору оточують високим муром. Через два роки за указом Петра І почалося спорудження нових кам’яних будинків навколо собору. Будівництво тривало до 1767 року. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (браму Заборовського), монастирський мур, південну в’їзну башту, Братський корпус, бурсу. Внаслідок капітальних ремонтно-реставраційних робіт доби І. Мазепи собор Св. Софії знов набув того вигляду, який у своїх основних рисах зберігся донині.
Мозаїки і фрески Софійського собору
Композицію сучасного Софійського собору відкриває дзвіниця, яка домінує над територією заповідника, адже її висота складає 76 метрів. Стіни вежі рясно прикрашені ліпними орнаментами, серед яких на фасадах третього ярусу виділяються рельєфні зображення апостола Андрія і князя Володимира, апостола Тимофія й архангела Рафаїла. У другому ярусі зберігся 800-пудовий дзвін ХVІІІ ст., а на першому влаштовано головний вхід на соборну садибу, оточену мурованою стіною.
На східному фасаді Софійського собору видно стародавнє мурування, де чергуються ряди великих природних каменів і тонких цеглин - плінфів.
Найдорожче та найцікавіше в Софії - мозаїки та фрески, створені безіменними візантійськими та київськими майстрами ХІ ст. Мозаїки первісно вкривали площу 640 кв. м. Донині збереглося лише 260 кв. м, але й уцілілі композиції є шедевром мистецтва, що не поступається мозаїкам світового рівня. Тут нараховується 177 кольорових відтінків. Привертає увагу величне зображення Богоматері Оранти та зображення Христа Пантократора у вигляді грізного судді. Розміщення мозаїк і фресок відповідає візантійській системі художнього оформлення християнського храму. Центральний купол оточений зображеннями архангелів. Нижче містяться образи апостолів. Купол підтримують чотири паруси з фігурами євангелістів - так християнське вчення спирається на Євангеліє. На стовпах і в арках містяться численні зображення святих мучеників, подвижників, праведників.
У головному святилищі храму - вівтарі - знаходиться образ Богородиці, Цариці небесної. В одному з вівтарів храму експонується гробниця Ярослава Мудрого - різьблений саркофаг з білого мармуру. У 1930-х роках вчені розкрили гробницю і склали чоловічий і жіночий кістяки - Ярослава та його дружини Ірини. Відомо, що у Софії Київській були поховані також князь Володимир Мономах, митрополити Гедеон і Рафаїл, проповідник Іоанн Леванда.
Перед головним входом до собору у 1969 році встановлено меморіальний знак на честь бібліотеки, заснованої Ярославом Мудрим. На ньому - портрет Ярослава Мудрого і слова з літопису «Повість минулих літ»: «В лето 6545. Сей же Ярослав, сын Володимер, насея книжными словесы сердца верных людий. Велика бо польза бывает человеку от учения книжного». Автор меморіального знака - скульптор І.П. Кавалерідзе.
Тривалий час собор був чоловічим монастирем. Кілька монастирських споруд збереглися дотепер. З південної сторони собору знаходиться малий храм, який називають «Теплою Софією» (до кінця ХІХ ст., коли великий собор не опалювався, зимове богослужіння відбувалося в цій невеликій церкві). На півночі садиби - двоповерховий будинок, прикрашений коринфськими пілястрами. Тут діяла бурса. Нині будинок займає Центральний державний архів-музей літератури й мистецтва України. Поряд стоїть двоповерховий палац з мансардою і фігурним фонтаном. Майже двісті років він був резиденцією київських митрополитів.
За митрополичим палацом знаходиться парадна арка, відома як «брама Заборовського» (1744 - 1746 рр.). Ніша над проїздом і високий фронтон вкриті ліпними прикрасами. Тут зображені символи митрополичої влади - митра та панагія, а також герб Заборовського: хрест на палаючому серці.
Творчість майстрів минулих епох викликає постійний інтерес до цієї чудової пам’ятки. З року в рік збільшується потік відвідувачів Софійського заповідника. Це школярі й студенти, робітники й підприємці, туристи з усіх куточків України та численні гості із зарубіжних країн.
Пам’ятки Софійського заповідника - це віхи вітчизняної історії, культури, мистецтва. Вони розповідають про талант і мудрість наших далеких предків, розкривають перед нами дивні грані рукотворної краси, вчать любити історію своєї Вітчизни.