|
|
| Антонієві печери Троїцько-Іллінського монастиря - вид однієї з частин печер |
Перші печери в столиці Чернігово-Сіверського князівства - місті Чернігові - були викопані першими руськими ченцями ще на зорі християнства – в XI столітті. Вік же наймолодших печер не досягає і століття – їх датують 1919 роком. На запитання “Скільки ж у Чернігові насправді печер?” відповіді досі немає. Проте науковцями доведено, що майже всі з відомих печер мали культове призначення: це окремо розташовані келії монахів-затворників і цілі підземні монастирі, які включали в себе велику кількість підземель (житлові келії та погребальні камери-крипти, галереї та храми). Археологи мають надію, що до 15 досліджених печер колись долучаться й інші, зокрема фортифікаційного призначення. Однак скільки б їх згодом не було відкрито, найвідомішими були, є і будуть Антонієві печери Троїцько-Іллінського монастиря, що є нині частиною Чернігівського національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній”.
До речі, протягом останнього десятиліття офіційні представники УПЦ неодноразово висловлювали бажання взяти під свою опіку саме Антонієві печери (очевидно, з метою створення чогось подібного до Києво-Печерської Лаври). Але питання залишається “висіти в повітрі”, оскільки названа пам’ятка внесена до списку культових споруд, які не підлягають передачі релігійним громадам.
Остання підземна обитель
Уявлення про те, що життя в печерах було властиве виключно нашим далеким неосвіченим предкам, не зовсім правильне. Особливо з огляду на відносно недавні для історії події початку минулого століття.
…Ім’я цієї людини, вірогідно, загубилося б у часі, як це сталося з багатьма не менш помітними особистостями, якби не став цей чоловік творцем останньої в історії чернігівського печеробудування підземної обителі, яка носить нині ім’я свого засновника.
Ієромонах Троїцько-Іллінського монастиря Аліпій (у миру Олександр Яковенко) був людиною непересічною: неабиякий організаторський талант поєднувався в ньому з авантюрним характером, гоноровістю і повним неприйняттям радянської влади. Такі якості і перетворили матроса Яковенка в ієромонаха Аліпія, який “канонізував” сам себе ще за життя, потім він опинився на лаві підсудних через свої переконання, після того перейшов на нелегальне становище і як результат став лояльним до окупаційного фашистського режиму. Лише випадкова смерть від німецького снаряду в 1943 році врятувала його від ще одного, напевно, вже більш жорстокого, радянського суду.
Навесні 1918 року дехто з чернігівців знав про те, що неподалік огорожі Троїцько-Іллінського монастиря, в зарослому чагарником глибокому яру, ховаючись від стороннього ока, група людей під керівництвом ієромонаха Аліпія копає печеру. Роботи велися вночі – час був тривожний, революційний, церква переживала не кращий період, навіть у чернечому середовищі намітився розкол. Тому було необхідно вжити заходів на зміцнення авторитету православ’я – зусилля церкви в цьому напрямку проявилися в крайніх формах релігійного аскетизму, в тому числі й печерного.
Відомо, що основною робочою силою на копанні печери були монахи і монашки, а також співчуваючі їм міщани, навіть ті, що сповідували євангельську віру. За свідченнями учасників тих подій, великі підземні приміщення копали оригінальним способом, без жодних інструментів і пристроїв, крім звичайних лопат, кирок і мішків для транспортування землі. Спершу пробивали похилу галерею до рівня склепіння, а потім копали зверху вниз – так можна було створити підземелля будь-якої висоти без драбин і риштовань.
Створений Аліпієм комплекс печер (складний лабіринт у формі вісімки) був пишно прикрашений настінними яскравими розписами і різьбою по глині стін і склепінь, іконографічними композиціями. Цю роботу виконував сам Аліпій, дві дівчини-черниці і монах, який іще й писав ікони. У центрі новозбудованого комплексу розташовувався великий храм, який обвалився вже після війни внаслідок дій малолітніх скарбошукачів. У 1919 році новий печерний монастир було освячено, але невдовзі він припинив своє існування. Трагічно склалася доля і його невгамовного засновника – прямим попаданням німецький снаряд влучив у приміську церкву, де на той час перебували священик Аліпій і члени парафії… Аліпієві печери, перетерпівши безліч бід, нині - у плачевному стані.
(Продовження у наступному номері)