Автори цих статей не приховують і не маскують свого роздратування тим, що в козацькі лави день за днем вливаються сотні, тисячі патріотів, які працюють на національну ідею, відродження козацького духу, української мови й культури, традицій. Їм не дає спокою те, що козацтвом захоплюється молодь (молодіжні осередки Українського Реєстрового Козацтва вже діють у сотнях шкіл на Київщині, Донеччині, Полтавщині, Львівщині, Івано-Франківщині й в інших регіонах), те, що в нашу історію повертаються Іван Мазепа, Дмитро Чечель, Іван Виговський, Степан Бандера, Роман Шухевич, інші герої, яким реєстрові козаки встановили пам’ятники чи збираються звести найближчим часом; те, що молодь, наше майбутнє, бере з цих героїв приклад, вчиться у них любові до України. Вони хотіли б позбавити нас історичної пам’яті, нашого незламного духу, волі до свободи, нашої мови. Понад триста років, з пам’ятного 1654-го, року підписання Переяславської угоди, утискалося і нищилося козацтво, викорінювалося українство, а ми БУЛИ, Є, БУДЕМО!
У січневому номері газети «Україна козацька» з метою ознайомити читачів з опонентами козацтва ми передрукували статтю Андрія Широкова (об’єднання «Православный выбор») «Униатский реестр реестрового казачества», у якій він називає УРК та журналістів «України козацької» псевдокозаками, сектантсько-уніатською організацією, такими, що виступають з ультранаціоналістичних русофобських позицій та надають перевагу ритуалам, характерним для неонацистських організацій. А самі реєстровці, з погляду пана Широкова, бритоголові молодики, які отримали спеціальну військову підготовку. У своїй новій публікації «Казаки или ряженые?», яка з’явилася на сторінках газети „Комуніст”, пан Широков знову не поскупився на епітети і знову звинуватив Українське Реєстрове Козацтво у підтримці ідей українського націоналізму.
При цьому згадалося, як у часи совєтського тоталітаризму Олександра Довженка, відомого на весь світ кіномитця, теж звинувачували у націоналізмі, на що він з гордістю відповів: „Якщо любов до Батьківщини націоналізм, то я – український націоналіст”.
Цікаво, чи залякування читачів словом „націоналізм” - теоретична необізнаність автора, чи свідома спроба повернути стрілку планетарного годинника далеко назад, у часи, коли слово „націоналіст” було настільки лайливим, що ніхто не пробував розібратися в його суті.
Хотілося б нагадати усім, хто називає сучасних козаків націоналістами, мазепинцями, що, за визначенням філософів, зокрема, В. Лісового, націоналізм - почуття та ідеї, що наголошують на цінності національної культури, національних інтересів. А ось професор О. Циборовський зазначає, що український націоналізм – це ідеологія національного порятунку, рух за збереження нації. Йому вторить митрополит Іларіон, який писав: „Ще в Старому Заповіті був Вавілонський полон, до якого на сімдесят літ попали були старі гебреї. І вже тоді Пророки видвигнули програму спасіння – національну ідею: берегти свою Віру, звичаї, свою мову, і тим зберегти національну істоту свою”.
Нація, стверджує поет Борис Олійник, - це дар Божий, і в певну історичну мить невідворотно запрацюють механізми її самовідродження. Один із таких механізмів - сучасне українське козацтво.
Любов до України, до свого народу, до усього, що зветься українським і що передали нам у спадок наші предки, як найдорожчий скарб, а це - рідна мова, традиції, звичаї, пісня, завзяття й високий дух, ведуть козацтво у майбуття. І ніщо, ніякі сили не зупинять могутньої ріки нашого духу, в яку мільйонами струмочків вливається праця кожного козака, кожного громадянина країни. Ніщо не завадить нам побудувати вільну, незалежну, багату Україну, омріяну поколіннями героїв, бо українці – то козацька нація, яка дарувала світу видатних полководців, дипломатів, митців, науковців, релігійних діячів.
Цікаво, що напередодні Другої Великої всеукраїнської козацької ради, яка відбулася 17 березня у Києві, одна за одною з’являються антикозацькі за своєю суттю публікації у „Комсомольській правді”, на сайті „УРА – Информ. Донбасс” та в інших виданнях. Замовний характер статей (написані вони наче під диктовку одного ляльковода) свідчить про те, що певні сили зацікавлені в компроментації козацького руху та козацьких структур, зокрема, Українського Реєстрового Козацтва, як такого, що набирає сили і вже є могутнім, міцним, нездоланним, є знаменом національного відродження України. зацікавлені у тому, щоб роз’єднати козаків, посіяти між ними зерна розбрату й розбити козацтво на дрібні організації.
Ці спроби свідчать про нашу міць, про те, що ми на вірному шляху. Ми, як начертано на шевронах Українського Реєстрового Козацтва, відроджуємо духовність і патріотизм. Відроджуючи духовність нації, ми робимо її непереможною, великою. Настане час, і Україна, що має давню і славну історію, посяде одне із провідних місць у світі.
Ми – українці.
Нація Тараса.
Ми – Сагайдачні
і Кармелюки.
Коли з’явились –
невідомо часу.
Ми древні, як земля,
і як віки.
До цих слів поета з Дніпропетровщини Володимира Сіренка варто додати: ми БУЛИ, Є, БУДЕМО!
