|
|
| Королівський замок у Жовкві |
До нас це місто, яке свого часу справедливо вважалося чи не найкрасивішим містом – резиденцією королівських і заможних родин, дійшло як одне з небагатьох малих міст України (дехто навіть вважає, що єдине), яке зберегло давню архітектурно-планувальну структуру епохи Ренесансу.
Місто пережило велич і королівську ласку, але його не обминули і жорстокі випробування часу – за кілька століть з окраси Центрально-Східної Європи у ХVІ - XVІІ ст. (його називали другим Краковом) воно перетворилося на звичайне провінційне містечко. Таким воно зустріло і початок третього тисячоліття, з одного боку, як живий свідок величі людського духу, а з іншого - як вияв людської невдячності, нездатності оберігати і пошановувати набутки попередніх поколінь. Розташоване місто на Розточці – на північ від Львова, біля підніжжя гори Гарай, в низині річки Свині, яка впадає в Рату, а та – в Західний Буг. Виникло воно наприкінці ХVІ ст. біля містечка Винники. Ця місцевість була заселена ще в ІІІ - ІІ тисячолітті до Різдва Христового, про що свідчать кам’яні знаряддя, глиняний посуд і бронзовий скарб, знайдені тут під час археологічних розкопок. Ще давніші пам’ятки дохристиянської культури виявлено в навколишніх селах.
У 1556 році тодішній власник Винників Андрій Висоцький подарував їх воєводі Станіславу Жолкевському, а вже його син, теж Станіслав, почав будувати тут замок і місто, якому привілеєм польського короля у 1603 році було надано Магдебурзьке право (право самоврядування), що було величезним надбанням тогочасної європейської цивілізації. Скажімо, у сусідньому Московському царстві жодне місто навіть мріяти не могло про подібні вольності. У привілеї йшлося, зокрема, про те, що у Жовкві встановлюється міське управління та судочинство, „...які мають вирішувати всі питання керівництва... вирішувати справи між собою, так і між собою та прибулими в усіх питаннях та суперечках... Нашою королівською владою цілком даруємо і дозволяємо вирішувати це війтам, бургомістрам, райцям і лавникам та іншим урядовцям, яких призначить вельможний Станіслав Жолкевський... Громадянам у цьому місті Жовкві, за звичаями інших міст, що мають Магдебурзьке право, дозволяємо побудувати замок (резиденцію), а також корчми, ризниці, лазні, впровадити та встановити ярмарки й торги чотири рази на рік”.
Отож основою міських укріплень Жовкви був замок. Разом із оборонними мурами він творив своєрідний архітектурний ансамбль, до якого входили Ринкова площа, житлові квартали та вулиці. Міські укріплення зводились з 1613 до 1626 р. Мури були оточені глибоким ровом і високим валом. Стіни, збудовані з каменю і цегли, мали бойові галереї та вежі. До нашого часу ці вежі й мури дійшли фрагментарно. Цілком збереглися тільки дві вежі.
Територія, що не ввійшла у межі міста, оточеного мурами, забудовувалася житловими будинками простого люду.
З історичними пам’ятками Жовкви пов’язано багато легенд. Кажуть, що під час Північної війни, з грудня 1706 по квітень 1707 року, у Жовківському замку перебував зі своїм військом Петро I. Окрім вирішення важливих політичних питань, росіяни бурхливо розважалися. Після чергової п’яної оргії Петро прогулювався берегом річки, що протікала під фортечними мурами, і впав у воду. Коли імператора звідти витягли, то він сам себе „присоромив”, мовляв, „напився як свиня”. З того часу річку й називають Свинею.
|
|
| Церква Різдва Пресвятої Богородиці |
Від храму до храму
Навколо могли відбуватися найрізноманітніші природні і суспільні катаклізми, все могло руйнуватися, горіти і перетворюватися в прах, а люди в місті продовжували працювати. Вони залишали по собі помітний слід як знані архітектори, художники, будівничі, релігійні, військові, політичні діячі, ремісники, торговці. Окрім українців, були серед них поляки, італійці, греки, вірмени, євреї...
І сьогодні, ступивши на вулиці Жовкви, відчуваєш, що поринаєш в історію. Це місто - музей, місто - храм. З давніх-давен жовківчани славляться своєю побожністю. Навіть на подвір’ях і фасадах будинків багато нинішніх городян ставлять зображення Матері Божої. Не дивно, що місцеві храми добре відомі далеко поза межами Галичини. Причому колись у місті їх було навіть більше, ніж сьогодні.
Наприклад, у першій половині ХVII ст. у Жовкві діяли чотири парафіяльні церкви і їхня кількість постійно зростала. Вони потерпали від частих пожеж, і наче казкова птаха Фенікс, відроджувались, відбудовувалися. Зараз у місті діють церкви Різдва Христового, Різдва Пресвятої Богородиці, Святої Трійці, Святих апостолів Петра і Павла, Святого Лазаря, костьол бернардинців. Оновлюється приміщення синагоги та інших сакральних споруд. Для десятитисячного населення міста, погодьтеся, такої кількості храмів більш ніж достатньо. Але храми приваблюють до себе не тільки віруючих, а й численних туристів, які мають змогу ознайомитись з прекрасними зразками архітектури, геніальними церковними розписами та скульптурними композиціями...
Майже чотири століття, до початку 50-х років ХХ ст., місто носило назву Жовква – від імені свого засновника. У 1951 році радянські владці присвоїли цьому старовинному галицькому місту ім’я нічим не пов’язаного з його історією і ментальністю його жителів російського льотчика Несторова, який у роки Першої світової війни протаранив неподалік австрійський літак і при цьому загинув. Зі здобуттям Україною незалежності історичну назву, а також назви вулиць і площ міста було відновлено.
|
|
| Пам’ятний знак Богдану Хмельницькому |
Де хрестили Богдана Хмельницького?
Ось уже чотири століття жовківчани із покоління в покоління передають перекази про те, що саме в церкві Різдва Христового хрестили Богдана Хмельницького. Правдоподібно, що і початкову освіту він здобув у братській школі при цій церкві. Та це тільки припущення. Достеменно ж відомо, що майбутній гетьман продовжував навчання в єзуїтській колегії у Львові, яку в 1608 році заснував Станіслав Жолкевський. Не виключено, що саме Жолкевський схилив Богданового батька Михайла Хмельницького віддати сина в цей заклад. Як стверджують відомі історики, родина Хмельницьких походила з Хмельника, що недалеко від польського міста Рюшева. Одного разу польські шляхтичі учинили наїзд на маєток Хмельницьких – спалили будівлі, знищили господарство, вигнали з села родину. Прихистила їх дружина Жолкевського Реґіна, яка у той час проживала в селі Туринка біля Винників, на місці яких згодом постала Жовква. Вона надала вигнанцям притулок і призначила Михайла Хмельницького начальником двірської охорони. Стражники охороняли родинний замок і маєток у цьому селі. За однією з версій, саме у цьому селі у Хмельницьких міг народитися син Богдан.
Згодом, коли Богдан Хмельницький вже був гетьманом, йому довелося ще раз побувати у цих місцях. Це трапилось у жовтні 1648 року, коли, обложивши Львів, козацькі загони підійшли до Жовкви. Козаки рвалися штурмувати багате місто – знали, що тут можна здобути велику поживу. Але Хмельницький не дозволив їм цього робити, адже сам колись в юні роки обороняв Жовкву від нападів татар. Вдячні міщани надіслали до гетьмана послів і викуп – 22 тисячі злотих.
У Жовкві в різні часи бували, і навіть деякий час проживали, Петро I і шведський король Карл ХII, Іван Мазепа і Данило Виговський, Петро Дорошенко і Максим Кривоніс... В одній із веж замку відбував ув’язнення Северин Наливайко та інші ватажки визвольного руху. Бруковані вулиці міста пам’ятають кроки Івана Франка, Леся Мартовича, Олександра Довженка та багатьох інших відомих людей.