(Продовження. Початок у № 3 - 4)
|
|
Перший печерний монастир
“Монастир Троїцький Іллінський – місце перебування чернігівських архієпископів – розташований на Болдиній горі, з першого погляду нагадує Києво-Печерську обитель”, – писав понад сто років тому про один із найдавніших монастирів руської землі церковний діяч та історик, чернігівський архієпископ Філарет (Гумілевський).
В одну з ночей 1069 року до Чернігова прибув відомий і шанований в усій Київській Русі монах. Не за своїм бажанням покинув столицю “батько руського чернецтва” (уроженець селища Любеч під Черніговом), а щоби уникнути гніву Київського великого князя Ізяслава Ярославича, оскільки Антоній мав сміливість під час повстання в Києві стати не на бік князя, а на бік киян.
Князь Святослав Ярославич Чернігівський активно підтримав задум Антонія створити печерний монастир Святої Богородиці поблизу Чернігова. Монастир не повинен був поступатися Києво-Печерському, оскільки тоді Чернігів серйозно конкурував із Києвом у всіх напрямках розвитку. Отож, монастир був облаштований також за міським укріпленням, в овіяному легендами урочищі. Яр, вибраний Антонієм для копання печер, гирлом виходив до Святого урочища, де, за переказами, прийняли хрещення чернігівці, і впритул прилягав до величезного язичницького курганного могильника. Тобто, це місце здавна шанували городяни.
Говорячи науковою мовою, чернігівські печери – це рукотворні підземні споруди, викопані в товщі правого корінного берега Десни у різні часи. Вони простягаються більше ніж на 4 км в південно-західному напрямку від давнього городища під назвою Дитинець на височині, порізаній глибокими ярами з крутими схилами, вкритими густою рослинністю, серед якої ще й досі височіють залишки реліктового прадавнього лісу – дуби, які дали цій місцевості назву Болдині гори (“болд” – у давньоруській мові “дуб”). Створений за зразком древніх скельних православних монастирів (Антоній певний час жив на Афонській горі), монастир у Чернігові являв собою підземне місто. Власне ж Антонієві печери в сучасному вигляді – лише частина печерного комплексу. Уже можна впевнено говорити про 7 відомих на цій території підземель давньоруського періоду і немає сумніву, що їх було значно більше. Дослідження останніх років змінили уяву про печери як про довгі заплутані лабіринти. Тепер ясно, що підземні споруди побудовано раціонально, а до складу монастиря входили і наземні будівлі. Дотепер збереглася лише Іллінська церква – єдиний давньоруський безстовпний хрестово-купольний храм. На території монастиря не так давно виявлено залишки давнього цегляного виробництва, свідчення того, що не всі наземні споруди були дерев‘яними.
1072 року (після трьох років перебування в Чернігові) Антоній повернувся до Києва, а створений ним монастир продовжував розширюватись. На жаль, нічого не відомо про земельні володіння Богородицького монастиря в домонгольський період, однак можна припустити, що частина сіл, які належали йому в XVII - XVIII століттях, були його власністю і в епоху раннього середньовіччя.
Темний період і відродження
18 жовтня 1239 року війська хана Батия захопили Чернігів і зруйнували його. Літописи не дають ніяких подробиць з цього приводу, проте і так ясно, що монастир занепав, хоча збережена досі Іллінська церква заперечує думку про повну його руйнацію. Археологічні матеріали свідчать, що в XIII - XV століттях тут жевріло життя. А відсутність будь-яких письмових свідчень до 1649 року, коли монастир було відроджено, не можна сприймати за доказ 400-річного запустіння. Імовірніше за все, це говорить про те, що Чернігів потерпав від ворожих набігів і пожеж, у яких, як відомо, гинуть рукописи.
(Закінчення у наступному номері)