|
|
Крокує весна по землі, радує людей теплом і красою. Саме ця краса і зумовила назви весняних місяців. Квітень - це пробудження лісів, гаїв, цвітіння садків, яким здавна поклонялися українці. А ще другий місяць весни називали цвітень, краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець. У кожному слові - тонко підмічені особливості цієї пори року. Травень - від «трави», яка вкриває зеленим килимом землю. Є ще кілька назв, які також придумали наші спостережливі предки, добре знаючи й розуміючи природу: травник, пісенник, місяць-громовик. В українців є ще назва май, але вона не латинського походження, як у росіян, а давньослов’янського. У цій мові «май» означає зелень, буяння дерев, трав, квітів. У римлян же назва «май» запозичена в аборигенів завойованої країни, які вшановували богиню Майю - матір природи. Як бачимо, навіть у назвах весняних місяців (не забуваймо і про перший із них - березень) відбилося особливе ставлення нашого народу до дерев, кущів, квітів. Більшість із них мали не лише конкретне значення, а стали символами, без яких неможливо уявити життя й побут українців. Ось лише деякі з них.
|
|
Верба символізує Прадерево життя, так само, як Чумацький шлях. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів. Верба є поетичним знаком дівочої краси або суму, нелегкого життєвого шляху. Це дерево має також цілющі властивості: настій із вербової кори знижує температуру, застосовується при застуді, головних болях, шлункових розладах. А ще верба закріплює ґрунт. Там, де росте верба, житиме й річка, казали наші предки, тому й криницю копали завжди під вербою.
Без верби і калини нема України – відоме народне прислів’я. Справді, калина – ще один символ українців. Вона уособлювала свято Коляди, Різдво світу. Наруга над калиною вкривала людину ганьбою, так само, як убивство лелеки. Біля хати завжди садили калину, взимку її ягоди клали між шибками. І вона, ця красуня, має цілющі властивості: чай з калини – найкращі ліки від застуди. Дерево, якому судився довгий вік, українці вважали священним. Мабуть, найчастіше священним називають дуб, адже з ним, як з довгожителем, пов’язані різні легенди. Так, у селі Верхня Хортиця росте дуб, під яким відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Цьому дубу понад 800 років. Відомі дубильні властивості кори та деревини, які сприяють лікуванню кровотечі, проносів, опіків. Із дуба українці виготовляють речі-обереги: підвалини для хат, сволоки (тобто бруси, які скріплюють стелі та стіни). Вірять, що тоді міцною буде будівля і пануватиме затишок у сім’ї, не приб’ється “нечиста сила”. Шанували наші предки і зелений клен – символ козака, хлопця, чоловіка. За повір’ям, дівчина кленовим листочком мала прикрити слід коханого, який поїхав у далеку дорогу, щоб він повернувся. Клен, між іншим, першим із дерев відчуває весну. Узявши свій початок ще з сивої давнини, шанування дерев є невід’ємною рисою характеру українця.