Уперше почув я назву містечка Бар, коли був ще школярем. Саме тоді, у шістдесяті роки минулого століття, наш районний центр було перенесено з дивного за своєю назвою Копайгорода до не менш дивного Бара. Ще досі я пам’ятаю перше враження про це містечко, що розкинулося поміж пагорбами, за 80 кілометрів на південний захід від обласного центру - Вінниці. Коли йдеш або в’їжджаєш до Бара з півдня - перед тобою, наче на долоні, відливає на сонці дрібними сріблястими хвильками широке плесо ставу з острівками очерету та білими й блідо-рожевими лілеями. Далі, за сучасними спорудами магазинів, автовокзалу, виблискують на сонці маківки церкви та шпилі костелу. Саме від них невелика вуличка, а далі стежина виведуть на пагорб до місцевого парку, що виріс, як мені переповіли старожили, на руїнах старої фортеці. Тут ще можна і нині бачити кам’яні фрагменти фортечних стін. Під ними, як подейкують місцеві, та під ставом пролягають підземні ходи, і начебто в них сховані чималі скарби. Інакше чого б оце у турецьких підданих такий великий інтерес до руїн старої фортеці та пропозиція безоплатно прочистити дно ставу? Можливо, це легенда, але те, що ще у XVII столітті саме тут, на порубіжжі Польщі з татарами, існувала могутня цитадель, свідчать руїни, дослідження істориків і краєзнавців. Але про все по порядку.
Неаполітанська принцеса Бона Сфорца д’Арагона |
Перша згадка про місто датується 1405 роком. За іншими даними – 1425 рік. Правда, тоді воно мало назву Ров. Мабуть, назва пішла від невеличкої річки Ров, на правому березі якої і було закладене місто. Зрозуміло, що в ті часи міста будували з оборонними укріпленнями. У 1452 році татари зруйнували дерев’яну фортецю в Рові. Місто належало тоді шляхтичу Стогнію Рею. Через півстоліття фортеця відбудовується й переходить в управління воєводи Станіслава Одровонжа. За королювання Сигізмунда І (початок XVI століття) Ров разом з п’ятьма містечками та 38 навколишніми селами переходить у володіння його дружини, неаполітанської принцеси Бони Сфорци д’Арагони. Вона, як королева, викупила ці маєтності у Станіслава Одровонжа. Бона надає місту в 1537 році грамоту, за якою всі мешканці й поселенці звільняються від королівських та старостівських податей. Тож місто швидко стає великим торговельним і ремісничим центром Поділля. Королева перейменовує місто Ров на Бар. Справа в тому, що Бона за своїм походженням італійка й належала до знатної родини Сфорців, яка володіла в Італії цілим містом Барі. Тож на згадку про свою батьківщину й перейменувала королева Бона своє новопридбане володіння. Бар отримує Магдебурзьке право та герб. У 1550 році королева Бона засновує місцевий парафіяльний костел. Тоді ж вона наказує старості Войцеху Старжеховському значно зміцнити укріплення міста. Були зведені нові фортечні стіни, які складалися з двох рядів дерев’яних колод, між якими засипали землю. П’ять двоярусних дерев’яних веж здіймалися над фортецею. Головна вежа мала великі в’їзні ворота з часовнею над ними. Були ще ворота в місто, які розміщувались в іншій башті. Перед головним в’їздом був зведений двобаштовий бастіон, а сам замок оточений глибоким ровом, що заповнювався водою. Навколо нового замку утворилось поселення Польський Бар, або, як його ще називали, Ляцьке. Був ще Руський Бар. А на місці старого дерев’яного замку з’явилося село Барські Чемериси, яке було заселене татарами з Волині. Добре попрацював Старжеховський, він звів справді першокласну фортецю. Його наступник Станіслав Жолкевський продовжував зміцнювати Барський замок. Він же у 1610-1614 роках засновує в Барі єзуїтську колегію на місці руїн невідомого монастиря.
Варто сказати декілька слів про Станіслава Жолкевського. Вояка він був знатний. Перемагав українських козаків Наливайка та Лободи, шведів у Ліфляндії, бунтівну шляхту Зебржидовського під Гузовим. Вершиною його військової й політичної кар’єри був похід на Москву, що завершився скиненням з московського трону Шуйського й обранням на престол королевича Володислава. За цю вдалу військову операцію Жолкевський був нагороджений титулом Великого Коронного Гетьмана, а згодом став Великим Коронним Канцлером Польщі. Кінець свого життя Жолкевський присвятив боротьбі з турками і татарами на південних рубежах Речі Посполитої, загинув у 1620 році у битві з турками під Цецорою (мабуть, в єдиній своїй програній битві). Турки захопили його тіло, відрубали голову й виставили її на списі біля султанського палацу в Стамбулі. Пізніше його вдова за шалені гроші викупила у султана тіло чоловіка й полоненого сина.
У 1636 році містечкоБар стає резиденцією ще одного Великого Коронного Гетьмана – Станіслава Конецьпольського, який теж був людиною непересічною. Важливо не плутати цього Станіслава Конецьпольського з його нащадками - Станіславом-Олександром та Станіславом-Яном. У Речі Посполитій С. Конецьпольського називали «Кунктатором» («Повільним») - за аналогією до римського диктатора часів II Пунічної війни Фабіяма Максима Кунктатора, адже він ніколи нічого не робив без обдумування і чіткого планування. Саме в середині XVII ст. Конецьпольські набули найбільшого політичного авторитету, стали власниками величезних володінь, зокрема, на Поділлі і Брацлавщині. Будучи барським старостою, Станіслав Конецьпольський наказав перебудувати і зміцнити Барський замок, що із знанням справи виконав французький інженер Гійом де Боплан. Заради справедливості відзначимо, що С. Конецьпольський увійшов в історію України як жорстокий приборкувач козацьких повстань Жмайла, Сулими, Павлюка, Гуні, Острянина. Недаремно у 1646 р. чимало людей в Речі Посполитій стверджували, що смерть цієї людини символізує занепад Польщі. С. Конецьпольський закладає в Барі замість дерев’яної фортеці кам’яну. Будівництво велось згідно з проектом і під керівництвом Гійома де Боплана. Замок у Барі Боплан побудував на місці дерев’яного, на березі річки Рів, піднятої високою греблею. За планом, це була квадратна споруда з чотирма міцними бастіонами висотою майже шість метрів. „Кам’яний Бар - зафіксував у 1656 році турецький мандрівник Евлія Челебі, - справді могутня фортеця. Вона набагато краща за інші польські фортеці, має арсенал і гармати”. Зважаючи на високий рівень води, в замковому подвір’ї був піднятий рівень ґрунту. Уже в той час у місті діяли кляштори кармелітів, францисканців, єзуїтів, домініканців.
Уцілілі фрагменти укріплень давньої фортеці Бар |
Хоча Барська фортеця була однією з найпотужніших на Поділлі, в 1648 році козаки Максима Кривоноса все ж здолали її. Так-так, саме Кривоноса, а не Івана Богуна, як цей історичний епізод відтворив Генріх Сінкевич у романі “Вогнем та Мечем”. Взагалі цей твір потрібно сприймати як суто художній, а не історичний роман. А кому цікавий протилежний погляд на українсько-польські відносини, варто прочитати роман Юрія Косача “День гніву”.
Та повернемось до Бара. В 1648 році він був повністю зруйнований, а місцеве польське населення вирізане козаками Кривоноса. Колегіум, кляштори та місцевий католицький монастир, звичайно, теж були повністю поруйновані. Місцеві землі в 1659 році переходять у володіння воєводи київського Івана Виговського. Місто потрохи відбудовується. Його у 1663 році відвідує польський король Ян Казимир. Після поразки Польщі у війні з Туреччиною, в 1672 році, й окупації Поділля турками Бар був дарований султаном литовському татарину Кричинському. Бар перебуває під владою Порти до 1699 року.
У1701 році на вцілілому мурованому фундаменті колегіуму, почали зводити новий костел і монастирські келії кармелітів. Це будівництво тривало майже 85 років. 1757 року на місці старої дерев’яної Троїцької церкви була споруджена мурована Успенська церква. У Барі потихеньку текло спокійне провінційне життя, аж поки 9 лютого 1768 року в місті не була сформована так звана “Барська конфедерація”. Основною метою цієї конфедерації були захист внутрішньої та зовнішньої самостійності Польщі, збереження всіх давніх прав і привілеїв, якими слугувалася шляхта, а також супротив зусиллям російських можновладців отримати рівноправність для дисидентів (саме тоді російський посол при польському дворі князь Репнін отримав вирішальний голос у справах внутрішнього управління). Отож частина дворянства, налякана такою ситуацією, cкликала конфедерацію на Поділлі. Король, дізнавшись про конфедерацію, намагався спочатку бути примирливим, навіть попри те, що конфедерація у своєму маніфесті обійшла його мовчанкою, але коли подальші миролюбні дії унеможливилися, гетьман Ксаверій Браницький з польським військом і генерали Апраксін і Кречетников виступили проти конфедератів і взяли Бар. Менше ніж через чверть століття після поразки “Барської конфедерації” Польська держава припинила своє існування. На південно-східних землях колишнього королівства була створена Подільська губернія Російської імперії. З 1793 року Бар стає повітовим містечком. Католицькі храми й монастирі перетворюються на православні. Замок не відбудовувався й поступово руйнувався. На початку ХХ століття на території замкового двору був влаштований міський бульвар. Нині від колись могутньої фортеці, яка була своєрідною брамою на порубіжжі, залишилиcь тільки фрагменти давніх укріплень. Минулого року археологи викопали тут уламки ядер, козацькі кулі, монети 1660 року. Під час розкопок також були віднайдені кераміка різних епох, починаючи з XII століття, турецьке скло XV століття. Частину знахідок відвезли до Києва на дослідження. А влада Бара планує відбудувати стіни старовинної фортеці, щоб привабити до цього мальовничого подільського містечка туристів.