Присвячено перемозі під Жовтими Водами
У Дніпропетровському історичному музеї імені Д.І. Яворницького нещодавно відбулось урочисте відкриття виставки козацьких раритетів „Козацькому роду нема переводу”, яку приурочено до 360-ї річниці битви під Жовтими Водами. Збереження історичної пам’яті про одну з найважливіших подій Визвольної війни українського народу середини XVII століття – серед пріоритетних цілей роботи виставки.
Старший науковий співробітник музею Юлія Осадча зазначає, що організатори виставки мали на меті показати військову майстерність запорізьких козаків, матеріальне й духовне життя і, перш за все, сприяти глибокому вивченню й розумінню історії запорізького козацтва та відродженню козацьких традицій.
Виставку, що триватиме до 15 червня, складають здебільшого експонати з колекції Дніпропетровського історичного музею, частина експозиції – матеріали з історії сучасного козацтва, що передали до музею козацькі організації. Виставку доповнили скульптури члена Спілки художників України Володимира Наконечного і дніпропетровського художника-баталіста Іллі Чайки.
Перлиною колекції Юлія Осадча називає одяг: „Ми не дуже часто його виставляємо, адже тканина псується з часом. Багато речей датуються ще XVIII століттям, тому ми маємо бути обережними з такими експонатами. Найцікавіші з них – жупан і кунтуш. Також представлено кілька зразків поясів і шаровари”.
У відкритті виставки „Козацькому роду нема переводу” взяли участь представники козацьких організацій.
Ганна Зуєва,
власкор „УК”,
м. Дніпропетровськ
|
|
| Пам’ятник Богдану Хмельницькому у Черкасах |
Історія кожного народу містить такі події, які красномовно свідчать про найпалкіші прагнення й визначні риси характеру цього народу. Такі події супроводжуються піднесенням духу і є відображенням концепції життя пращурів і нащадків.
Триста шістдесят років тому, 6 травня 1648-го, завершилася Жовтоводська битва, перша значна перемога у ході Визвольної війни українського народу середини XVII століття. Успіх воєнних дій під Жовтими Водами об’єднав українців різних соціальних верств, зміцнив віру у власні сили і надав імпульсу до боротьби із польсько-шляхетською системою колоніального панування, що була неприйнятним явищем на землях волелюбного народу. Експлуатація і пригнічення українців, насильницьке покатоличення, утиски православної церкви, прагнення ліквідувати українське козацтво як стан - зумовило невдоволення, яке перетворилося на рух спротиву. І саме після Жовтоводської битви рух набув масового, всенародного характеру.
Початок визвольної війни припадає на січень 1648 року, коли гетьманська булава потрапляє до рук Богдана Хмельницького, досвідченого, відважного вояка, блискучого стратега і тактика, активного учасника вдалих бойових дій: Переяславської битви та повстання на чолі з Т. Федоровичем. Окрім того, Хмельницький мав досвід у дипломатичних справах.
15 квітня 1648 року козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким, знаючи про наміри коронного гетьмана М. Потоцького придушити українське повстання у зародку, вирушає з Томаківської Січі разом із союзницьким татарським військом назустріч ворогові. Козацьке військо, в якому налічувалось 4-5 тисяч чоловік, разом із татарськими загонами, що налічували 3-4 тисячі, прямувало на північний захід шляхом уздовж річки Базавлук. Невдовзі Хмельницький отримав інформацію про розподіл польського карального війська на дві частини: одна йшла суходолом – 3-3,5 тисячі жовнірів і два полки реєстровців, її очолювали син коронного гетьмана М. Потоцького Стефан та комісар Яків Шемберг, іншу частину польського війська складали 4 полки реєстрових козаків на чолі з Іваном Барабашем та Ілляшем Караїмовичем, які спускались Дніпром у човнах. У районі Кам’яного Затону мала відбутися зустріч цих підрозділів, потім - угамування повстанців та покарання ініціаторів визвольного руху.
Тож Хмельницький вирішує діяти швидко, щоб не допустити об’єднання польської армії і кожну з груп противника ліквідувати окремо.
Перший штурм польського табору відбувся 20 квітня на річці Жовті Води – притоці Інгульця, але він був невдалим: Стефан Потоцький мав сильнішу артилерію і відбивав атаки запорожців. Отже, боротьба набувала затяжного характеру. Знаковим досягненням українського гетьмана стають вдалі переговори із реєстровцями, підпорядкованими польському керівництву, в результаті вони переходять на бік повстанців. 2 травня полки реєстровців, вишикувані у бойовий лаштунок, демонстративно пройшли повз обложений польський табір, зробили залп на честь Богдана Хмельницького і вступили до лав його армії. Пізніше реєстрові козаки Переяславського та Білоцерківського полків також перейшли з-під польського командування на бік Хмельницького. Чисельність козацько-татарського війська тепер становила понад 13 тисяч.
Приголомшлива новина про перехід реєстровців до запорозької армії підриває бойовий дух поляків. Стефан Потоцький перебував у критичному стані ще й тому, що Хмельницький зайняв більш зручну позицію і на його боці була стратегічна й емоційна перевага.
5 травня запорозька піхота, підтримувана гарматним вогнем, атакувала польські окопи. Битва тривала увесь день, зрештою Стефан Потоцький вирішив відступити наступного дня. Та єдиний можливий шлях відступу, що пролягав через балку Княжих Байраків, був перетворений запорозькими козаками на непрохідний. Вночі 5 травня польське військо здійснює маршрут до Княжих Байраків в умовах козацького оточення. С. Потоцький застосовує похідно-бойовий порядок „старе польське шикування” – великий, порожній всередині кінний чотирикутник, готовий з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. У такий спосіб польська армія просунулась на 8-12 кілометрів. На світанку проти рухомого польського табору виступила козацька піхота, яка застосувала польову артилерію. Тактичне маневрування вогнем артилерії, що використало військо Хмельницького, згодом було визнано як важливе надбання запорозького воєнного мистецтва. Втрати поляків унаслідок цих дій були величезними. Тих, хто не мав змоги продовжувати відступ через бездоріжжя, було атаковано татарськими стрілами, згодом Тугай-бей відбив у поляків гармати, з яких одразу ж здійснили обстріл армії Потоцького. Не маючи змоги відступати, жовніри почали обкопуватися у намаганні відбитися. У ході бою під селом Попельнасте (Кіровоградська область) польське військо було вщент розгромлене. За свідченнями козацького літописця Самійла Величка, було полонено значних шляхтичів близько 50 чоловік, рядового товариства – понад три тисячі. Втрати запорізького війська - 150 загиблих і стільки ж поранених. Стефан Потоцький також потрапив у неволю, та невдовзі помер від чисельних ран.
Після розгрому польської армії біля Жовтих Вод козаки почали пристосовувати свій обоз для наступальної війни з коронною армією Речі Посполитої. У дні перепочинку після переможної, але виснажливої Жовтоводської битви до козацького війська почали приєднуватися озброєні загони міщан і селян з Чигирина, Крилова та інших навколишніх міст і сіл. Перемога у битві надихнула на визвольну боротьбу й представників інших верств населення - української шляхти та православного духівництва. Визвольний рух сколихнув усю Україну, у тому числі і Слобожанщину, і Галичину, і Буковину.
В районі битви збереглися пам’ятки, що нагадують українцям про славетну перемогу, – біля залізничної станції Жовті Води височіє курган, що називають Богдановим. За переказами, саме звідси Богдан Хмельницький керував подіями Жовтоводської битви.