|
|
Бандурист старенький на могилі грає,
На щоці сльозинка серце розриває,
Покотилась, впала на могилу тихо,
Слухайте та знайте, як прийшло те лихо...
По містах і селах у роки тридцяті
Кобзарі ходили, грали біля хати.
І про Січ співали, і про Чорне море,
Про кохання щире і про люте горе.
Про козацьку славу і про світлу волю,
Про морські походи і зрадливу долю.
Грали та співали бандуристи сиві,
А в ЧК складали жваво директиви:
Щоб бандури й ліри, кобзи з кобзарями
Не ходили в люди з щирими словами,
Щоб не стало пісні, щоб забули волю
І щоб не шукали люди добрі долю.
Кобзарів зібрали в Харкові зимою,
Кобзи відібрали, а тоді ногою
Струни ніжні й грізні почали ламати,
Щоб вони не сміли на майданах грати.
Біля Куряжанки кобзарів вбивали,
Щоб вони народу думи не співали.
Триста душ убили комуністи щирі,
Щоб вже не співали по Вкраїні ліри.
Щоб не стало пісні, щоб забули волю
І щоб не шукали люди добрі долю.
Бандурист старенький на могилі грає,
На щоці сльозинка серце розриває,
Покотилась, впала на могилу тихо,
Слухайте та знайте, як прийшло те лихо...
Довідка. У 1934 році комуністична влада зібрала у Харкові, начебто на Всеукраїнський з’їзд, кобзарів і лірників з усієї України. На з’їзд, до Харківського оперного театру, прибуло понад 300 чоловік. Їх загнали у машини і вивезли за місто. За одними даними, кобзарів розстріляли біля села Куряжанка, за іншими - біля Козацької Лопані.
Біля Куряжанки під час польових досліджень і було знайдено поховання майже 200 кобзарів. У 1997 році у Шевченковім саду загиблим кобзарям встановили пам’ятник. Через місяць його розгромили, мабуть, з тієї ж причини, з якої у тридцяті роки винищили усіх українських кобзарів і лірників.