(Закінчення. Початок у № 7-8)
|
|
| Пам’ятник Богдану Хмельницькому у Суботові |
Збереглися лише фундаменти...
Д. Де ля Фліз вважав, що зображені ним руїни є фундаментом гетьманського будинку, проте С. Кілессо слушно зауважує, що для палацу споруда замала, адже мала розміри в плані 13,4х10,1 м. Очевидно, дослідника зацікавили залишки однієї з оборонних чи господарських будівель, що ніяк не зменшує ваги його внеску в студіювання суботівських укріплень.
Маємо відомості, що початку реставраційних робіт в Іллінській церкві (1862) передували наукові досліди і на місці садиби гетьмана, що проводилися Археографічним товариством.
Описи руїн замку Хмельницьких, зроблені зі слів місцевих старожилів на початку шістдесятих XIX століття, знаходимо в Л. Похилевича, який з жалем зазначає, що тепер на місці будинку гетьмана стоїть клуня селянина і тільки подекуди по цеглі, що вибивається з-під трави, помітні залишки фундаменту; нещодавно розкопано кам’яний погріб, який був під будинком. Двір навколо був обсипаний двома рядами валів.
Відомості, що проливають світло на стан укріплень, зафіксовані і М. Костомаровим, який відвідав Суботів у травні 1872 р.: «Недалеко від церкви можна побачити фундаменти будівель, що становили двір Хмельницького. Тепер залишились тільки руїни погребів, але священик (о. Роман Орловський) повідомив нам, що близько двадцяти років тому тут стояли ще доволі високі стіни, розібрані згодом селянами для своїх господарських потреб у різні часи. Поблизу самого місця будівель знаходиться рів, утворений талою водою, а в глибині цього рову проходить дорога. Утворення рову і проведення по ньому дороги сприяли спотворенню двору Хмельницького».
|
|
| Іллінська церква. Вигляд із садиби Хмельницьких |
Гірка доля пам’яток Хмельницького
Як бачимо, спочатку залишки руїн замку частково були вивезені для будівництва культових споруд, а трохи згодом і саме місце садиби, що до цього часу носить назву Замчище, стало заселятися суботянами. Наприкінці дев’яностих років ХІХ ст. цікаві подробиці щодо цього зафіксував зі спогадів місцевих жителів Марко Грушевський: «Варивон Коцур захопив трохи подвір’я Хмельницького: вали зарівняв, льохи позасипав під оселю. Сидір то недавно засипав ход у льох. Як строїли попові хату та повітки та розчищали місця, то познаходили і підземні покої Хмельницького - усе з такого каміння й такої роботи, як і у церкві. Спершу не загортали їх, а потім зарівняли чисто. Приспи (тераси), що і тепера є в попівськім огороді, - що зовуться царською дорогою через те, що ними гетьман їздив понад ставом у Чигирин до столиці - верхнею туда, а нижчою назад, - піп оре, зачищає та огородину садить. А люде, поки воно не попівське було, не чіпали осадьби Хмельницького. …Не знали люде, як вдячити Хмельницькому, та попам і замчище й осадьбу віддали - хай, мов инші руки походять коло пам’яток Хмельницького». Однак попри інтенсивне руйнування пам’яток козаччини, були й спроби увіковічнення пам’яті незабутнього гетьмана: «Розсердився старий (тут мається на увазі священик Грабовський - настоятель Іллінської церкви на початку сімдесятих ХІХ ст.), що на осадьбі Хмельницького пам’ятника йому ні губернатор, ні митрополит не розрішили строїть і другому попові під хати ту осадьбу віддали, як другого попа вкинули до його; кого де стріне - розказує, було, все: «Конюшні будуть строїть Богданови, а не пам’ятники в його резиденції. А те, мовляв, і забули, що Росія була без України і що стало з Україною? …Раз скинув шапку і давай просить людей складатись на пам’ятника без дозволу, але люде тіко плечима здвигнули. Петренко не втерпів і пожалівся до митрополита на його. Хоч нічого й не було йому за се, бо швидко несподівано якось вмер». Прикро, що ці прогресивні ідеї свого часу не знайшли підтримки і подальшого втілення в життя.
Станом збереження козацьких старожитностей у Суботові переймався й Михайло Грушевський. На його прохання Марко Грушевський запросив фотографа, щоб той «познімав деякі історичні місця: стіну, що обкопано усадьбу Хмельницького, льох, три криниці, саму його садибу, городки…» Відрадно, що ці світлини проілюстрували збірку Марка Грушевського «Гетьманське гніздо: Урочища і перекази села Суботова», опубліковану в Записках НТШ у 1909 р. Окремі з них збереглися в оригіналі до наших днів. Плюндрування історичного ландшафту тривало і далі, про що о. Марко з болем повідомляє професора Грушевського в одному з листів, датованому 1899 р.: «…на усадьби хати… строять, так і руйнують стиха».
До дослідження залишків укріплень замку Хмельницьких були причетні люди передових поглядів не одного покоління. Всі вони в певній мірі сприяли збереженню історичних відомостей щодо козацької минувшини краю. Проте не обійшлося і без колізій. Наприкінці вісімдесятих років ХІХ ст. в історично-краєзнавчих колах починає побутувати оригінальний малюнок художника-пейзажиста світового рівня С. Васильківського найчастіше під назвою «Руїни будинку Богдана Хмельницького в Суботові». Насправді це було зображення модних тоді «романтичних руїн» в Качанівському парку. І хоча невдовзі в «Киевской старине» з’явилася викривальна стаття історика О. Лазаревського під назвою «Будто бы дом Богдана Хмельницкаго», ілюстрація під вказаною назвою більше століття продовжувала кочувати з праці в працю авторитетних дослідників. Зокрема, натрапляємо на неї в „Живописній Россіи”… Використовувався цей малюнок і в роботах сучасних науковців, про що йтиметься згодом.
З приходом нової влади доруйнування автентичних залишків Суботівської фортеці продовжувалося. До остаточного знищення історичних руїн доклали руки як владні функціонери, так і місцеві жителі. Відомо, що ще навіть 1949 р. рештки північної стіни укріплень були використані для будівництва колгоспної стайні.
Проте невдовзі в процесі підготовки до святкування 300-ліття Переяславської ради на урядовому рівні було прийнято рішення про проведення археологічних досліджень на місці садиби Хмельницьких.
|
|
| Вітряк у Суботові |
Найбільш ґрунтовні студії суботівських укріплень припадають на 1953 р., коли експедицією Інституту історії і теорії архітектури УРСР, очолюваною Г. Логвином, було проведено комплексні дослідження на місці садиби гетьмана. Археологічні студії в Суботові стали резонансною подією для громадськості краю. Однак вражаючими є прояви вандалізму з боку окремих місцевих жителів, які мешкали неподалік місця проведення розкопок. За спогадами очевидців, у процесі виконання земляних робіт доводилося навіть виставляти цілодобову охорону, тому що як тільки в археологів закінчувався робочий день, селяни починали розбирати щойно виявлені об’єкти для своїх господарських потреб. До сьогодні мало не в кожному прилеглому до замчища домоволодінні можна натрапити на жолобкову цеглу та камінь пісковик з садиби Хмельницьких.
У 1954 р. результати досліджень побачили світ у вигляді архітектурно-історичного нарису Г. Логвина «Чигирин. Суботів». Показово, що, аналізуючи результати розкопок, Г. Логвин посилається на широко відомі тоді мистецькі твори: зображення руїн на малюнках П. Сплетссера і Т. Шевченка. І навіть на роботу С. Васильківського, вважаючи її зміст достовірним.
Учасник подальших досліджень, що проводилися Інститутом археології АН України в 1969 - 1973 рр., академік С. Кілессо пригадує, що «цей неправдивий малюнок… збив з пантелику його і керівника експедиції Р. Юру, в результаті чого вони в 1971 р. на замчищі закладали спеціальні археологічні шурфи з метою виявити рештки руїн, зображених на ньому. Шанований архітектор спеціально наводить цей малюнок для того, щоб наступні дослідники не використовували його в своїх студіях. Принагідно зазначимо, що дослідженню козацьких старожитностей Суботова дійсний член трьох Національних академій архітектури С. Кілессо присвятив більше тридцяти років свого життя.
Принципово новий етап в дослідженні суботівських укріплень розпочався зі створенням у 1989 р. заповідника. Розкопки на замчищі продовжила експедиція Інституту археології АН України під керівництвом М. Кучери.
Згідно з генеральним планом розвитку НІКЗ «Чигирин», затвердженим в 2001 р., на місці садиби гетьмана передбачається проведення подальших археологічних розкопок, позаяк дослідження п’ятдесятих, сімдесятих, дев’яностих років ХХ ст. охопили лише п’ять відсотків території замчища. Планується позначення лінії укріплень на поверхні засобами благоустрою, збереження специфічних особливостей ландшафту та відновлення елементів історичного ландшафту, створення музейного павільйону над підмурками в’їзної вежі. Роботи зі збереження та відтворення історичного ландшафту, які розпочато зі спорудження підпірної стінки на західному схилі замчища, потребують подальших археографічно-археологічних студій та значних капіталовкладень.
Відрадно, що впродовж 2005 - 2007 років проведено роботи зі спорудження музейного павільйону, що забезпечить надійну музеєфікацію та консервацію автентичних залишків підмурків вежі-кам’яниці. У внутрішній частині павільйону передбачено облаштування археологічної експозиції, що відображатиме минуле родового маєтку Хмельницьких.