Перекопський вал: версії та гіпотези
Так називали цю місцевість України в різні історичні епохи. Перекопський вал часто з’являвся на історичній арені під різними назвами, однак при цьому примудрився зберегти безліч таємниць, загадок, гіпотез про своє походження, своє призначення. Він навіть вже цікавий тим, що є одним з нечисельних давніх валів з паралельним по всій довжині восьми з половиною кілометрів чітко вираженим ровом, про походження і функції якого теж висловлюється багато припущень. Тому чимало істориків, археологів та краєзнавців, що вивчали цю місцевість, називають споруду «Перекопський рів з валом». За історичною та стратегічною значимістю свого розташування, за запеклістю битв та кількістю пролитої крові, за численністю хазяїв та робіт з його зміцнення протягом як мінімум двох тисячоліть - складно знайти в Україні спорудження, що може порівнятися з Перекопським валом на однойменному перешийку. За різними припущеннями, до його спорудження доклали рук ще кіммерійці, скіфи, а пізніше сармати, готи, алани.
До створення Перекопського рову з валом могла бути причетна і Римська імперія, що кілька разів приєднувала і брала під свою опіку як Херсонес, так і Боспорське царство. За різними версіями, це колишнє русло висохлої ріки або каналу чи штучно створена оборонна система. І, нарешті, за однією з гіпотез, назву Кримський півострів одержав завдяки Перекопському перешийку та споруді на ньому: тюркське слово «qirim» означає «рів».
|
|
Але з набагато більшою часткою ймовірності можна сказати, що в часи Візантійської імперії (а точніше, у Х ст.) каналу вже не було, а вал утратив фортифікаційне значення і заріс. Утратив, щоб знову його повернути через кілька століть.
У середині ХV ст. було утворено Кримське ханство, засновником якого, ймовірно, за допомогою князівства Литовського, став Хаджі Гірей.
Перекопський перешийок та лінія оборони на ньому мали важливе стратегічне значення, причому не тільки для Кримського ханства, але і для всієї території, що потрапляла у сферу впливу Османської імперії (Оттоманської Порти). Тому у фортеці Ор-Капу, крім татарських солдатів, постійно знаходився турецький гарнізон, що складався з яничарів. Під час бойових дій у цьому районі фортеця ставала резиденцією кримського хана, а з Кафи прибував турецький калга-султан. Перед походами на північ тут збиралися і перерозподілялися татарські війська.
Ор-Капу (Рів-Ворота) - турецька назва, татари ж називали фортецю Фех-Керман (Місто радості), а слов’янські народи - Перекоп. Розташовувалася вона в декількох сотнях метрів на схід від сучасної асфальтної дороги Армянськ-Чаплинка. Складні системи земляних валів і горбів проглядаються на цьому місці й зараз.
Тут запорожці громили татар
Ор-Капу кілька разів руйнувалася, не останню роль у цьому відіграли і запорізькі козаки. Вони неодноразово громили кримських татар під стінами Перекопу, особливо успішно під керівництвом Петра Сагайдачного. У 1663 році запорожці на чолі з Іваном Сірком штурмували Перекопську фортецю. У 1675 штурм був повторений. У 1689 році російсько-українське військо Василя Голіцина та гетьмана Івана Самойловича підійшло до Перекопу, але після облоги змушене було відступити. Фортецю татари знову відновлювали, роблячи при цьому ті чи інші зміни. Найважчі удари Перекопська лінія оборони одержала під час російсько-турецьких воєн ХVІІІ століття, у яких безпосередню участь брало Кримське ханство: і як васал Османської імперії, і як важливий об’єкт розширення сфери впливу (а по можливості й території) Російської імперії. У 1736 році українські козаки та російські війська взяли штурмом Перекопський вал та фортецю.
У середині ХVІІІ ст., після закінчення російсько-турецької війни і повернення татар на Перекоп, фортеця була заново відбудована й укріплена двома лініями валів, декількома бастіонами, шестикутним кавальєром. Із зовнішнього північно-східного бастіону йшов підземний хід.
І легендарний Чумацький шлях вів сюди
Усередині фортеці розміщувалось щось подібне до замку з казармами, мечеттю, колодязями, пороховим льохом. На кам’яних ділянках усієї лінії оборони були висічені різні фігури. Про це можна судити з різних свідчень ХVІІІ - ХІХ ст. Наприклад, над брамою було зображення сови, а на західному бастіоні біля Перекопської затоки були висічені фігури сирени з раковиною в руці, гавкаючого собаки.
Перекопський перешийок був не тільки важливим військово-стратегічним об’єктом. Перекопська брама мала велике значення у відношенні торгівлі. Через неї проходив головний сухопутний торговий шлях у Крим, що розгалужувався північніше на важливі купецькі дороги Польщі та Російської імперії. Сюди ж вів і легендарний Чумацький шлях. Перекопські ворота виконували функції митної служби. Перекоп у свій час був одним з головних місць торгівлі і дипломатичних контактів запорожців з татарами. В’їзд у Крим чи зворотний виїзд відбувалися тільки за особливим дозволом. Перед воротами часто простоювали торгові каравани та посольські місії, чекаючи на проїзд. Поруч з валом виникали поселення, головними складовими яких були базари і заклади «сфери обслуговування» для численних подорожан: лазні, караван-сараї тощо. Жителями таких селищ були, в основному, татари-мусульмани і християни в особі греків та вірменів. До наших днів збереглися два населених пункти, що стали «послідовниками» описаних посадів: місто Армянськ (Армянський Базар) і невелике село Перекоп. Головними товарами тут були раби та сіль. Саме через Перекопські ворота пройшли сотні тисяч (якщо не мільйони) бранців, захоплених татарами під час численних набігів на території нинішніх України, Польщі, Білорусі та Росії. Велика частина з них далі переправлялася до Кафи (Феодосії) - на один з найбільших невільничих ринків Європи. А буквально в декількох кілометрах на південний захід з озер «Перекопської групи» у великих кількостях добувалася сіль - одна з кращих у Європі. За нею стікалися численні купецькі та чумацькі каравани. Але така жвава торгівля була можлива тільки в досить рідкісні мирні роки. Османська імперія, від якої сильно залежало Кримське ханство, була зацікавлена в постійних військових походах на північ, що вбивало всі спроби місцевого керівництва для поліпшення та пожвавлення торгівлі.
У 1768 році почалася чергова російсько-турецька війна. Здолавши у червні 1771 року Перекопську лінію укріплень з фортецею, армія під командуванням Долгорукова за підтримки російського азовського флоту протягом двох місяців зайняла весь Крим. Це був пік кар’єри Василя Михайловича Долгорукова Кримського і закінчення історії Кримського ханства. У 1772 році ханство офіційно перейшло під опіку Російської імперії, а 1783 - перестало існувати, увійшовши до складу Росії.
Таким чином, Кримське ханство під турецькою опікою проіснувало три сторіччя, а під опікою Російської імперії протрималося ледве більше 10 років.
У 1784 році фортеця, тепер вже іменована Перекопською, була знову укріплена. У ній стояв російський гарнізон солдатів. І все ж після ще однієї російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Перекопська лінія укріплень втратила своє значення. У 1826 році вона була віднесена до фортець 3-го класу, а в 1835 - скасована й передана міській владі Перекопу. Через відсутність у цій місцевості каменю жителі околишніх населених пунктів розбирали стіни, добуваючи собі будівельні матеріали. За спогадами старожилів, євреї навіть влаштовували в стінах рову печі для випалювання тут каменю, що тут же добувався, після чого продавали його. До кінця ХІХ ст. каміння серед колишніх укріплень практично не залишилося, а фортеця була цілком розібрана. Місцева влада на ці дії дивилася крізь пальці. Не виявляли особливого інтересу до цієї давньої споруди й фахівці.
У XX столітті Перекоп нагадав про себе як важливе стратегічне місце ще двічі. У роки громадянської війни Перекопським перешийком проходив кордон між військами П. Врангеля та частинами Червоної Армії. На початок 1920 року Перекопська лінія оборони весь цей час посилено укріплювалася за допомогою англійських та французьких інженерів. Турецький вал та рів були відновлені. Вал прикривався трьома лініями окопів і колючого дроту. Оборонна лінія підтримувалася 70 гарматами та 150 кулеметами, а також вогнем військових кораблів союзників, що стояли у Каркінітській затоці. У радянській історії Перекопські укріплення 1920-го року показуються неприступними, а армія Врангеля - відмінно екіпірованою на гроші європейських держав і посиленою за рахунок західної військової техніки. Насправді дипломатичні відносини із союзниками були досить складними, а в білогвардійських загонах навіть не вистачало теплого одягу. Серйозні побоювання Врангеля з приводу дієздатності своєї армії підтверджує той факт, що ще до листопадового наступу радянських військ він віддав розпорядження підготувати план масової евакуації з Севастополя, Ялти, Керчі та Феодосії.
|
|
У ніч на 8 листопада 1920 року за допомогою місцевих провідників, почався перехід військ Червоної Армії та махновців через Сиваш на півострів Литовський. Одночасно відбувався штурм Турецького валу. Бійців радянське командування не шкодувало, кидаючи їх по зовсім рівній степовій поверхні під прицільний вогонь. За один день загинуло близько 10 тисяч червоногвардійців. Але ціль була досягнута: вал був узятий. Перекопські укріплення були прорвані 9 листопада, а вже 16 листопада Фрунзе, командуючий Південним фронтом, доповідав про захоплення Керчі та вигнання Врангеля з Криму.
Під час Великої Вітчизняної війни Перекоп ставав свідком запеклих боїв ще двічі.
Перекопська лінія укріплень ще чекає на своїх дослідників. Спроби археологічних експедицій були досить боязкими, тому що в цій місцевості дотепер знаходять снаряди, що не розірвалися, і міни. Наприклад, у 2001 році було знайдено і знешкоджено 158 боєприпасів. Дотепер знаходять останки солдатів часів Великої Вітчизняної, а в Сивашеві - навіть громадянської війни. У краєзнавчому музеї Армянська зберігаються виявлені навколо Турецького валу предмети побуту (посуд, знаряддя праці тощо) часів Кримського ханства. Є свідчення (як історичні, так і непрямі сучасні) про те, що від Перекопу тяглося кілька таємничих підземних ходів. Ще на початку ХХ ст. їх відвідували місцеві жителі.
Перекопський (Турецький) вал має властивість повертати до себе увагу. Було б непогано, якби так воно найближчим часом і сталося. Тільки не у військово-стратегічному відношенні, а історико-культурному і туристичному.