Фрагмент історичного комплексу «Запорозька Січ» |
У ставленні до запорозького козацтва Російська імперія ніколи не виявляла щирої приязні, а у відносинах завжди переважали підозра і насторога. Внутрішні передумови ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового склалися в Російські імперії з кінця 1730-х років. Зовнішньополітичні передумови остаточно утворилися на початку 1775 р. внаслідок успішної для Росії війни з Туреччиною, укладення Кючук-Кайнарджійського договору 1774 р. і посилення позицій Росії у причорноморському й центральноєвропейському регіонах. Серед причин скасування Запорозьких Вольностей необхідно виділити наступні: небажання російського уряду й надалі терпіти «державу в державі»; можливість у майбутньому унезалежнення Запорожжя; побоювання Катерини ІІ можливого союзу Січі з Кримським ханством, спрямованого проти Росії; прагнення російських вельмож захопити багаті землі, природні багатства козацької республіки; намагання російського уряду шляхом поширення кріпосницьких порядків на окраїни імперії (Запорожжя) послабити ту кризу, в яку потрапила феодально-кріпосницька система Російської держави; прагнення уряду убезпечити себе від можливих соціальних потрясінь, ліквідувавши Запорозьку Січ - осередок антикріпосницької й антифеодальної боротьби.
Військова операція проти Запорожжя готувалася у режимі надзвичайної секретності, відтак лише дуже обмежене коло придворних осіб було поінформоване щодо місії, з якою на береги Дніпра прибув генерал-поручик П. Текелій з російським військом.
Перед походом на Запоріжжя російське керівництво з метою приховати свою акцію, приспати пильність козаків поширило чутки про те, що нібито війська переходять через запорозькі землі для здійснення прикордонної служби. 4 червня 1775 року П. Текелій з 65-тисячною армією оточив Січ, захопив січове передмістя, артилерію, блокував запорозьку гавань і флот. Посланець П. Текелія поставив вимогу, щоб кошовий отаман Петро Калнишевський з’явився у табір до генерала. Відмову російське командування могло розглядати винятково як державну і військову зраду.
Старшинська рада за участю духовенства була бурхливою. Більшість рядового козацтва і дехто із старшини були за те, щоб оборонятися. Проти збройного опору виступали кошовий П. Калнишевський і більшість козацької старшини. Врешті-решт старшина умовила січовиків підкоритися повелінню імператриці.
5 червня після оголошення указу Катерини ІІ про скасування Січі тритисячна січова залога склала зброю і присягла на вірність імператриці. На користь Російської держави було конфісковано запорозьку скарбницю, вивезено військові клейноди, артилерію, зброю, боєприпаси, інші цінності та січовий архів. Щоб знищити економічний фундамент Запорожжя, царські війська ліквідували багаті козачі господарства, що були оплотом волелюбності і незалежності від державних структур Російської імперії.
Трагічна доля очікувала на козацьку старшину. Кошового отамана П. Калнишевського й інших керівників заарештували та відправили на заслання. Петра Калнишевського заслано до Соловецького монастиря, військового суддю Павла Головатого - до Тобольського, а військового писаря Івана Глобу - до Туруханського. Звідти ніхто з них вже не повернувся.
Проголошення царського указу на Запорожжі генерал-поручиком Текелієм до кровопролиття не призвело. Хоча після ліквідації Росією у 1764 році інституції гетьманства в Україні Запорозька Січ була єдиним фактором державності. Її задушила політика русифікації, крапку в якій поставила імператриця Катерина II. Із «развратным единомыслием» було покінчено. Однак не з козацтвом як чинником становлення української державності.