|
|
Останнім часом зростає етнічна свідомість народу, посилюється його інтерес до своєї історії і культури, усвідомлення збереження традиційного мистецтва як генофонду духовності нації, втрата якого загрожує її існуванню.
У розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання займає одне з провідних місць. Це давнє і вічно молоде мистецтво простого і мудрого декоративного мислення.
Виникнення і поширення вишивки губиться в глибині тисячоліть, про що свідчать численні археологічні знахідки. Розкопки скіфських курганів, зокрема Товстої Могили (IV ст. до н.е.), де було знайдено всесвітньо відому золоту пектораль, кургану Чортомлик біля Нікополя (IV ст. до н.е.) дали змогу реконструювати одяг, у якому рукава, комір прикрашені золотими нашивками із зображеннями грифона, лева, що роздирає лань. Святковий одяг скіфів був щедро орнаментований золотими нашивками, різноманітними аплікаціями та декоративними швами.
Цікаві знахідки сарматського одягу було виявлено у похованні кургану Сватова Лучка Луганської області, у Соколовій Могилі (I ст. н.е.), що у селі Ковалівка Київської області. Саме тут було знайдено одне з небагатьох непограбованих поховань знатної сарматки, в якому – залишки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору. Вишивка датується I століттям до нашої ери і є найдавнішою з досі відомих. Реконструкція її композиції дає підставу говорити про наявність поряд з орнаментальним шитвом сюжетних зображень, які мали глибокий символічний зміст. Вишивка виконана технікою золотого шитва „у прикріп”. Золоті нитки викладались за формою візерунка і прикріплювались до тканини, ймовірно, жовтою ниткою, яка не збереглася.
Важливо, що вишивка з поховання Соколова Могила, яка відкриває ще й невідому техніку пряденого золота, стала відомою у Візантії й Київській Русі лише у ХII столітті. Техніка пряденого золота полягала у тому, що шовкова нитка була опрядена вузенькою стрічкою чистого золота, витки спіралі щільно находили один на одного, утворюючи нитку, яка здається суцільно золотою.
Вишивка як мистецтво, безперечно, була відомою у дохристиянський період. Про це свідчить фігурка людини з Мартинівського скарбу на Черкащині (VI ст. н.е.), а також бронзова статуетка з могильника на Полтавщині (VI ст. н.е.) із зображенням широкої смуги геометричного орнаменту на грудях і плечах, так само як у сучасних чоловічих сорочках. Саме тоді формувалися художньо-стилістичні способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, космологічні уявлення про будову Всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших давніх предків.
Вишивка в одязі мала заклинальну символіку, була оберегом. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях: навколо шиї, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукава як шанування роботящих рук, підкреслення їхньої сили і вправності.
Про характер давньої вишивки свідчать зображення на знайдених археологами в Києві та Старій Рязані срібних браслетах гусляра і танцюриста у сорочках, вишитих геометричними орнаментами; русалку з довгими, оздобленими вишивкою рукавами; двох ткаль в одязі, прикрашеному вишивкою.
В тих орнаментах різноманітні мотиви солярних знаків у вигляді чотири-, шести-, восьмипелюсткових розеток, що символізували небосхили, виражали ідею сонця, яке з новою силою засяяло на шитві Київської Русі у наступні століття і сяє й сьогодні на роботах сучасних майстрів декоративно-прикладного мистецтва.