|
|
У пам’яті сторіч
Сповнена незабутніх драматичних подій, прославлена іменами багатьох святих, Києво-Печерська лавра виникла як віддалений від міста печерний монастир. Першу печеру викопав для себе священик великокнязівського села Берестове Іларіон. Після обрання його митрополитом Київським, у 1051 р., у цій печері оселився преподобний отець Антоній. Незабаром поруч з ним стали селитися інші шукачі іночного життя, викопавши підземні храм і келії. Антоній, прагнучи самотності, призначив першим ігуменом обителі Варлаама, одного зі своїх учнів, а сам пішов в іншу печеру, підготовлену ним власноруч. Згодом це місце отримало назву Антонієві, або Ближні, печери.
Близько 1055-1056 рр. у братство було прийнято преподобного Феодосія, якого обрали наступним ігуменом. При ньому число іноків зросло настільки, що підземна обитель уже не стала вміщати братію. Тоді з’явилися перші надземні будівлі - дерев’яна церква Різдва Божої Матері і келії.
З 70-х років ХІ ст. в Києво-Печерському монастирі починається велике будівництво мурованих споруд. З 1073 до 1089 р. побудовано й оздоблено фресками і мозаїками Успенський собор, на початку ХІІ ст. зведено Троїцьку надбрамну церкву і трапезну палату, а в кінці ХІІ ст. монастирську територію обнесено мурованими оборонними стінами.
|
|
Братія множилася, монастир зростав і розвивався. В ХІ столітті він стає центром поширення й утвердження християнства у Київській Русі, у ХІІ ст. - отримав статус «лаври» - головного великого монастиря. На його території звелися дивовижні храми.
У 1240 році Київ пережив навалу татаро-монгольської орди хана Батия. Києво-Печерська лавра, як і все місто, дуже постраждала. Особливо сильні руйнування Києву і Печерському монастиреві заподіяли орди кримського хана Менглі-Гірея в 1482 р.: було розграбовано й спалено Успенський собор, келії, дзвіниці.
У 1615 р. в Києво-Печерській лаврі засновано друкарню, навколо якої гуртувалися видатні українські вчені, письменники-полемісти, друкарі, талановиті художники-гравери. Видання лаврської друкарні мали широкий збут не лише в Україні, Росії та Білорусії, але й у Молдавії, Румунії, Болгарії, Сербії. Діяльність друкарні мала велике прогресивне значення для розвитку освіти й культури. Києво-Печерська лавра стає найбільшим в Україні центром книгодрукування, живопису та гравюри, прикладного і декоративного мистецтва. У цей час пожвавлюється будівництво мурованих споруд - нової трапезної, Микільської лікарняної церкви, проскурниці, зводяться дерев’яні друкарня, палітурня та нові келії.
Початок і середина ХVІІІ ст. - час інтенсивного будівництва в монастирі, коли починають створюватись архітектурні ансамблі на Ближніх і Дальніх печерах, зводяться окремі споруди і на соборній площі навколо Успенського собору.
У 1718 р., в ніч з 21 на 22 квітня, від незагашеної свічки в келії лаврського намісника почалася страшна спустошлива пожежа, що знищила всі дерев’яні споруди Печерського монастиря і пошкодила муровані. Загинули безцінні скарби мистецтва - бібліотека рідкісних стародруків, рукописів і грамот, живопис, колекція тканин і найкраще у світі зібрання церковного начиння з коштовних металів, оздобленого дорогоцінним камінням.
З 1720 р. починається відбудова пошкоджених пожежею мурованих споруд і зведення цілої низки нових. Саме в цей час архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври повністю сформувався, набувши стилістичної єдності та закінченості всіх трьох складових - Верхньої лаври і груп споруд на Ближніх і Дальніх печерах.
|
|
У ХІХ - ХХ ст. в Києво-Печерській лаврі, на місці трапезної ХVІІ ст., зводиться велика трапезна церква з трапезною палатою, споруджуються Благовіщенська митрополича церква, бібліотека Флавіана, комплекс монастирської лікарні, аптека, готелі, електростанція, водокачка, власний водогін та крамниця для продажу ікон. Для друкарні було придбано найсучасніші за тієї пори друкарські машини, що дало можливість значно збільшити кількість виготовленої продукції.
Після жовтневого перевороту і встановлення радянської влади в Україні монастир певний час ще продовжував існувати, але з 1919 р. почалося так зване вилучення, а фактично - розкрадання коштовностей однієї з найбагатших і найцінніших ризниць, що знаходилася у Печерському монастирі, а 8 березня 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет прийняв постанову «Про передачу церковних коштовностей у фонд допомоги голодуючим», і спеціальна комісія вилучила з Лаври церковне начиння, ризи ікон, панагії, митри, столові прибори з коштовних металів, хоча ще в січні того ж року Лавра сама надала голодуючим досить значну допомогу. Незважаючи на протести церкви, представників інтелігенції, робітників, з Лаври й надалі забирали історичні коштовності. Так, було вилучено золоту ризу з коштовним камінням від чудотворної ікони «Успіння Божої Матері».
29 вересня 1926 р. уряд УРСР прийняв постанову про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко. Згідно з постановою, до його складу увійшли: Музей культу і побуту, Всеукраїнська реставраційна майстерня, Музей нумізматики, Музей староукраїнської будівельної техніки, Музей українських старожитностей, Друкарня Всеукраїнської академії наук, музеї-храми, Успенський собор, Троїцька надбрамна церква, церква Спаса на Берестові, Микільська, Хрестовоздвиженська, Всіхсвятська, Різдвобогородицька та Аннозачатіївська церкви, Ближні й Дальні печери, дзвіниці, фортечні мури з вежами, архівний фонд Києво-Печерської лаври, бібліотека Лаври і митрополита Флавіана. З цього часу сюди організовувалися численні екскурсії. Коли створювалося музейне містечко, релігійна громада ще існувала, але на початку 1930 р. вона припинила свою діяльність.
Нове випробування випало на долю заповідника з початком Другої світової війни. Чимало лаврських споруд було пошкоджено, а унікальний Успенський собор повністю зруйновано.
У 1942 монастир відновив свою діяльність на території Ближніх і Дальніх печер, та у 1962 р. його знову закрили, а ченців вивезли до Одеської і Тернопільської областей. Лише у 1988 р. монастирське призначення Києво-Печерської лаври відродилося остаточно. Силами віруючих було доведено до належного стану ті храми й споруди, які держава передала в монастирське користування.
Враховуючи велике значення лаврських мистецьких колекцій і унікальних пам’яток архітектури для розвитку вітчизняної та світової історії, науки, культури й освіти, 14 сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО занесла Києво-Печерську лавру до Списку пам’яток всесвітньої спадщини.
13 березня 1996 р. Указом Президента України заповідникові надано статус національного, чим підтверджено його визначний внесок у духовне життя українського народу. Нині Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник є одним з найбільших в Україні культурно-освітніх та наукових закладів.
|
|
Таємниці Києво-Печерської лаври
Всесвітньо відомий шедевр давньоруської архітектури — Києво-Печерська лавра — овіяний багатьма народними легендами й переказами. Початок найцікавішої легенди, записаної відомим дослідником давньої української культури Михайлом Возняком, починається так: «З усіх церков найсвятіша церква — свята Печерська лавра». Далі в легенді йдеться про те, що план побудови Лаври дала людям сама Пречиста Богородиця. Вона явилась одному із священиків і повеліла збудувати церкву, запросивши для цього 12 найкращих майстрів. Незабаром такі будівничі — рідні брати — прибули й стали до роботи. Але щоранку, прийшовши до місця, де працювали напередодні, вони не знаходили навіть сліду вчорашньої роботи: церква ховалася під землею. Так тривало не один рік. Гадали, що це гріхи заважають людям мати нову величну церкву. Нарешті, майстри надумали кинути будівництво й утекти. Усю ніч вони пливли по Дніпру з Києва, але на світанку знов опинилися біля Печерської гори. Стало зрозумілим, що вищі сили не хотіли їхнього від’їзду — й вони знову взялися за свою працю. Нарешті однієї ночі майстрам явився Бог і велів наступного дня закінчити роботу — поставити склепіння й хрест. Тієї самої ночі сталося диво: церква, яку так довго й начебто безрезультатно будували, піднялася з-під землі й засяяла величчю й красою. Але піднялася вона не на ту висоту, яка планувалася (а це, за легендою, мала бути найвища церква у світі): те чудо побачила вночі жінка і, злякавшись, закричала. Церква спинилася й більше не піднімалася: жіночий крик, а особливо гріхи тієї жінки не дали церкві піднятися на належну висоту.
|
|
Живі свідки старовини
Відвідувачі заповідника завжди з цікавістю й задоволенням знайомляться з унікальними пам’ятками мистецтва та архітектури ХІ - початку ХХ століть, лабіринтами Ближніх і Дальніх печер, постійно діючими і тимчасовими виставками, які доповнюють основну експозицію. Усі пам’ятки Лаври заслуговують на увагу, адже у кожній з них відкривається щось своє - неповторне і таємниче.
На подвір’ї Дальніх печер окреслюються величні форми семикупольної церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Саме тут колись, ще за часів першого ігумена Печерської лаври Варлаама, були зведені перші дерев’яні наземні споруди монастиря - церкви та келії. Зараз церква Різдва Пресвятої Богородиці є храмом духовної академії і семінарії.
Праворуч від церкви височить двоповерхова дзвіниця з триповерховою бароковою банею й оригінальними готичними шпилями по чотирьох її боках. Дзвіниця в ансамблі з церквою Різдва Богородиці є шедевром українського бароко.
Неповторної чарівності архітектурному ансамблеві Дальніх печер надає стрімка семибанна церква Різдва Богородиці, що стоїть на високому бастіоні. Споруджена в 1696 р. у стилі українського бароко, вона є однією з найдавніших наземних культових споруд.
Скромна і, здавалося б, непоказна ззовні Хрестовоздвиженська церква вражає красою, пишністю й величчю свого внутрішнього оздоблення. Окрасою храму та й усієї Лаври є величний різьблений позолочений триярусний іконостас, виконаний у стилі рококо, який має велику художню цінність.
Над головною монастирською брамою - Святими вратами - в уступі фортечних мурів височить Троїцька надбрамна церква. Це єдина пам’ятка давньоруської архітектури на території Києво-Печерського заповідника, яка збереглася до нашого часу без будь-яких конструктивних змін. Живопис Троїцької надбрамної церкви - найцінніша пам’ятка українського монументального мистецтва 20-30-х рр. ХVІІІ ст. Найсильнішим акцентом внутрішнього оздоблення церкви є золочений дерев’яний триярусний іконостас.
Один з найдавніших храмів Київської Русі - Успенський собор Києво-Печерської лаври - не лише унікальна пам’ятка архітектури, а й усипальниця багатьох видатних осіб. Протягом багатьох століть він був однією з найбільш шанованих святинь Православної Церкви. Сяючий золотом, оновлений у 2000 році Успенський собор доповнив і завершив ансамбль Соборної площі. Своєю могутньою структурою він відновив втрачену рівновагу споруд архітектурного комплексу Верхньої території Києво-Печерської лаври.
У центрі Соборної площі височить окраса архітектурного ансамблю всієї Києво-Печерської лаври, її своєрідний знак - Велика Лаврська дзвіниця ХVІ ст. Вона являє собою восьмигранну в плані чотириярусну вежу з позолоченою банею. Форми її строгі. Стрункий силует створює враження надзвичайної міцності. Цінність даної пам’ятки архітектури XVIII ст. полягає у тому, що в ній яскраво втілені традиції вітчизняної архітектури. Вона є виразом талановитості наших предків, які залишили багату культурну спадщину.