У 2006 році розпорядженням голови Чернігівської облдержадміністрації Миколи Лаврика храм, який входив до Національного архітектурно-історичного заповідника „Чернігів стародавній”, було передано Козацькій православній релігійній громаді храму Св. Великомучениці Катерини УПЦ Київського патріархату у м. Чернігові. Це рішення викликало бурхливий протест Чернігівської єпархії УПЦ Московського патріархату. Представники УПЦ МП заблокували вхід до церкви, поставивши навколо неї намети й виставивши пікети, до яких приєдналися регіонали і вітренківці. Як розповів член парафіяльної ради, отаман Чернігівського обласного осередку УРК, генерал-лейтенант УРК Петро Лобас, Чернігівська єпархія УПЦ Московського патріархату оскаржила розпорядження губернатора у суді.
„Судова справа тривала 2 роки, зараз є рішення Вищого апеляційного суду, що не підлягає оскарженню, за яким Катерининська церква має бути передана у користування Козацькій громаді. Увесь цей час церква не діяла, прохід до храму перегороджували намети”, - зазначає Петро Павлович. І хоч своїх пікетувальників проросійські політичні сили відкликали, намети й нині біля церкви. В найбільш просторому з них хрестили дітей, справляли панахиди за померлими, там і досі відбуваються церковні служби, хоч у місті дев’ять храмів належать УПЦ МП...
Катерининська церква потребувала ремонту ще кілька років тому, нині вона - в аварійному стані. Ремонтувати треба дах, систему опалення, вентиляції, бо у храмі підвищена вологість. Та головне, члени Козацької громади Чернігова мріють розпочати у церкві Богослужіння.
Ще з радянських часів храм Св. Великомучениці Катерини входив до Національного архітектурно-історичного заповідника „Чернігів стародавній”. У 1991 році, коли Козацька православна громада відновила діяльність (її представники наголошують, що громада не розпочала діяльність, а саме відновила, адже родовід свій веде ще з XVII - XVIII сторіч), було написано першу заяву про передачу культової споруди в користування козакам. І лише у 2006 році (через 15 років) губернатор Чернігівської області Микола Лаврик підписав розпорядження про передачу Катерининської церкви Козацькій громаді. Тож співробітники музею поступово почали вивозити експозиції, звільняючи приміщення церкви.
Відтоді й було встановлено біля Катерининської церкви намети із гаслами про небажаність того, щоб „раскольники оскверняли Православную святыню”. І майже ніхто не міг увійти до споруди, не говорячи вже про ремонт і проведення Богослужінь у її стінах. Від Чернігівської єпархії УПЦ МП було складено апеляційну скаргу, в якій вимагалося визнати незаконним розпорядження про передачу храму Св.Великомучениці Катерини Козацькій громаді, в статуті якої значиться, що громада підпорядковується патріарху Київському. Отже, у 2006 році розпочалася судова справа, яка мала на меті з’ясувати, чи справді розпорядження про передачу Катерининської церкви Козацькій громаді незаконне.
За два роки справа Катерининського храму пройшла 4 інстанції, в тому числі Вищий апеляційний суд України. Однак церковні служителі Української православної церкви Московського патріархату, що перетворилися на наметових служителів, припиняти свою незвичну діяльність наче не збираються, попри те, що вирок суду не на їх користь. Наступного дня після оголошення судового рішення представники Московського патріархату навіть запросили міліціянтів до місця розташування наметів, вірогідно, очікуючи неправомірних дій з боку опонентів, тобто Козацької громади. Міліціянти понудьгували деякий час біля церкви, та, не дочекавшись обіцяного спалаху емоцій, пішли. Заступник голови парафіяльної ради, генерал-хорунжий Запорізького Козацтва Віктор Левченко доволі терпляче ставиться до тієї своєрідної облоги, зазначаючи, що кожний має право на власну думку, і наголошує на тому, що козаки – толерантний до усіх віросповідань люд. Віктор Левченко навіть припускає, що власники „кемпінгу” просто не знають, як їм вийти із нинішнього становища.
Повернемося у XVII сторіччя, коли козацькі війська під проводом Якова Лизогуба брали участь разом із військами московського царя Петра I у штурмі фортеці Азов. Вважається, що козаки саме Чернігівського полку перші зайшли на фортечні вали. По поверненні з воєнного походу Лизогуб заповідав побудувати церкву на відзнаку героїзму чернігівських козаків при штурмі фортеці Азов. Отже, у Чернігові побудували Храм Святої Великомучениці Катерини, який було освячено у 1715 році, вже тоді, коли Київську метрополію було примусово переведено до Москви. Духівництво, що підпорядковується Московському патріархату, стверджує, що саме вони здійснювали освячення, а це підстава вважати, що Катерининська церква належить їм. „Я на своїй землі, я тут народився. Мої діди, прадіди тут жили, вони 300 років тому збудували цю церкву. І тільки через те, що я використовую своє право обирати духовний центр, а мій духовний центр у Києві, хтось дозволяє собі називати мене розкольником. Коли відбувалось хрещення Київської Русі, Москви навіть не існувало; Московська патріархія понад сто років була невизнаною – які підстави в Москви вважати себе правонаступницею?”– зазначає Петро Лобас, член Козацької православної громади, генерал-лейтенант Українського Реєстрового Козацтва.
Після рішення суду козаки мають наміри зробити ремонт у церкві, облаштувати іконостас, освятити храм. А на Покрову відчинити двері храму для віруючих. Планується надати Катерининській церкві статус козацького військового храму, це означає, що у святковий день міліції, пожежників, прикордонників – усіх, хто має погони і відношення до служби, – відбуватиметься церковна служба. Щоб люди, які пройшли страхіття війни, знали, що це їхня церква.
„Храм наш козацький, – говорить Петро Лобас, - а тому логічно відроджувати в ньому козацькі традиції. Священика повинна обрати громада і лише потім його має затвердити патріарх. Також парафіяни не повинні терпіти зневажливого ставлення від духовної особи, тож громада має право переобрати священика, якщо у цьому буде необхідність. Головна ідея відродження козацьких традицій у тому, щоб не потурати комерціалізації релігійних закладів”.