П`ятий тур
|
|
2. Хто був першим гетьманом реєстрового козацтва у минулому і в сучасній незалежній Україні?
Первісна історія козаччини довгий час була овіяна легендами, фантастичними уявленнями, які здобули собі місце на сторінках творів письменників XVII-XVIII ст. і пізніше були канонізовані українською історіографією.
Лише пізніше, в кінці XIX - поч. XX ст., після тривалої праці, історична наука з’ясувала обстановку зародження й перших кроків козаччини. Однак питання, кого можна вважати першим гетьманом реєстрового козацтва, і досі є спірним.
Щоб дослідити це питання, ми звернулися до праць істориків М.Грушевського, В.Доманицького, Н.Костомарова, П.Куліша, В.Антоновича, Н.Яковенка, І.Крип’якевича, М.Максимовича.
Заснування реєстрового козацтва пов’язують з “реформою Баторія”, ще однією легендою, яка була розвіяна, як казкова вигадка.
Всі козацькі літописці оповідають, що король Стефан Баторій у 1576 р. вибрав з козаків 6000 людей, поділив їх на шість полків, дав їм гетьмана, клейноди, гармату, настановив полковників, обозних, суддів і наказав стерегти границю від татар.
Але спроби організувати з козаків окремий відділ, узявши його на державну службу, виникають уже у І пол. XVI ст. з ініціативи самих пограничних старост. Так, черкаський староста Остап Дашкевич виступив на сеймі у 1533 р. з проектом тримати на Дніпрі 2 тис. піших козаків і кінноту для охорони кордонів. Але цей проект так і залишився проектом.
Наступна спроба зробити з козаків державне військо була зроблена за князя ЖигимонтаІ - у 1541 р. було наказано зробити козакам перепис і скласти реєстр. Невідомо, чи такий реєстр зложили, але більшість дослідників схиляється до думки, що метою цього реєстру було довідатися, скільки козаків і де саме мешкає, щоб легше було за ними доглядати і щоб вони не робили самовільних походів на Крим.
У 1568 р. Жигимонт-АвгустII видав грамоту, в якій заборонялося чинити туркам і татарам шкоди. У зв’язку з цією грамотою і стоїть перша фактична спроба взяти певне число козаків на державну службу. Справу було доручено коронному гетьманові Юрію Язловецькому (до речі, в молоді роки козакував на Поділлі), який вибрав з-поміж козаків “певний почот” їх, зорганізував з них відділ і дав їм за “старшого” шляхтича Яна Бадовського, який був підзвітний королю і коронному гетьману і мав порядкувати ними й судити по їх звичаях. Козаки мали діставати платню. Резиденцією Бадовського призначено Білу Церкву.
Одначе відділ його проіснував недовго - у 1575 р Бадовський помер. Деякі історики (Н.Яковенко, М.Слабошпицький, М.Максимович, М.Костомаров та ін.) вважають першим гетьманом реєстрового козацтва Івана Сверчовського, або Свирговського.
З давньої народної думи до нас дійшли такі рядки:
Як того пана Івана,
Що Свірговського -
гетьмана,
Да як бусурмани піймали,
То голову йому рубали,
Да на бунчук вішали,
Да у сурми вигравали,
3 його глузували.
А ізнизу хмара стягала,
Що воронів ключа набігала,
По Україні тумани клала;
А Україна сумувала,
Ой, Україна сумувала...
Цю думу понад 150 років тому записав Михайло Максимович. Також Івана Свірговського гетьманом називає Микола Костомаров. Він пише, що польські хроністи визнавали й пойменували гетьманами тільки тих козацьких ватажків, які на цих посадах були затверджені урядом. Але ті процедури стали відбуватися вже після подій, про які йдеться в народній думі.
Іван Свірговський (в ін. джерелах - Свірчевський, Сверчевський) - одна з найзагадковіших постатей у нашій історії, бо про нього відомо вкрай мало. Знаємо тільки, що в Молдавії почалося повстання під проводом Йона Воде, який прагнув завоювати незалежність своєму краєві від султанської Туреччини. Воде запросив на допомогу козаків. Іван Свірговський привів у Молдавію півторатисячне військо. У першій же битві з чисельними турецькими полками було здобуто блискучу перемогу. Вирішальна роль у цьому належить козакам і особисто гетьману, який фактично командував усіма об’єднаними силами, що вийшли проти султанського війська. Сталося це навесні 1574 р. Вже всередині XX ст. на місці тієї битви на честь перемоги споруджено пам’ятник.
Отже, питання стосовно першого гетьмана реєстрового козацтва залишається відкритим, хоча ми вважаємо, що таким був все ж таки Я.Оришовський. До речі, в офіційній урядовій термінології частіше вживалося поняття старший Війська Запорізького, а термін гетьман почав прикладатися тільки до Богдана Хмельницького.
2002 року вперше в незалежній Україні установча Велика Рада відродила своїм рішенням УРК і затвердила посаду Гетьмана. На цю посаду козаки одностайно обрали спадкового козака, доктора технічних наук, доктора богослов’я, ректора Донецького державного інституту штучного інтелекту Анатолія Івановича Шевченка.
Команда “Конотопська сотня” м.Конотоп, Сумська обл.
|
|
3. Яка роль у державотворенні сучасної України, на Вашу думку, відводиться УРК?
Велику роль у державотворчих процесах в Україні відіграють громадські організації, особливе місце серед яких займає УРК, відродження якого було затверджене Великою Установчою Радою у 2002 р. Визначаючи місце і роль УРК у процесах державотворення, слід відзначити, що основною метою діяльності УРК є сприяння розбудові України як суверенної, самостійної та незалежної демократичної і правової держави з козацькою моделлю демократії, яка гармонійно поєднує вільності й свободи людини з дисципліною і порядком у державі.
Саме цю сутність визначено в гаслі на прапорах УРК “Духовність і патріотизм”.
Згідно з програмою, УРК розробило і втілює в життя ряд заходів у всіх сферах суспільного життя, які сприяють державотворчим процесам, спрямованим на відродження і піднесення національного українського духу, величі української нації.
Економічний напрямок роботи полягає у розвитку та відродженні економіки України через розвиток традиційних і нових форм господарської діяльності та створенні додаткових робочих місць за рахунок розширення мережі козацьких селянських, фермерських господарств, підприємств, промислів, туристичної діяльності. Яскравим прикладом виконання накреслених програмою економічних завдань є робота ВАТ “Донецьке АТП №11421”, очолюваного генерал-майором УРК Віктором Капустіним.
У Маріуполі, Макіївці, в Черкасах і Львові, Ужгороді, Миколаєві, Первомайську і Сумах діють десятки сучасних рентабельних підприємств, створених членами УРК. Всі ці приклади свідчать про те, що УРК має великий потенціал, масштаби впливу на соціально-економічне життя в регіонах і в цілому в Україні.
Про активну позицію УРК у державотворенні свідчить її тісна співпраця з державними органами влади та іншими владними структурами, бо це єдиний шлях до взаємопорозуміння та злагоди у суспільстві.
УРК виступає за співпрацю з політичними партіями та іншими громадськими формуваннями, програми яких спрямовані на розбудову незалежної держави, вирішення завдань, спрямованих на підвищення добробуту народу, які, як і реєстрове козацтво, прагнуть розв’язати економічні та соціальні проблеми в суспільстві.
Про провідну роль УРК у процесах державотворення свідчить і те, що УРК підтримує Президента України, неухильно дотримується Конституції, є структурою державницького спрямування. Варто зазначити, що чимало козаків УРК є також членами Всеукраїнської партії духовності і патріотизму, лідером якої є гетьман УРК Анатолій Шевченко.
У широкому розмаїтті активних заходів УРК також одним із важливих напрямків є міжнародна діяльність, основними завданнями якої є забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва УРК з аналогічними громадськими об’єднаннями іноземних держав. Навесні нинішнього року за програмою “Народна дипломатія”, схваленою Президентом України, делегація УРК побувала в Угорщині, Австрії та Італії з метою підвищити імідж України.
Найбільш вагомими результатами міжнародної діяльності УРК стали:
візити делегації УРК до Ватикану та аудієнція у Папи Римського; заснування осередків УРК в Угорщині, Словаччині, Польщі; встановлення контактів з представниками української громади в Канаді, США, Австралії, Польщі, Угорщині;
участь у роботі Світового Конгресу українців та презентація УРК у рамках роботи Конгресу;
участь делегації УРК у відкритті пам’ятника українським козакам у Відні та ін.
Майбутнє держави - це її молодь. Мабуть, жодна з громадських організацій не приділяє стільки уваги освіті і вихованню молоді, як УРК. Основне завдання в цьому напрямку - формування соціально активної і високодуховної особистості. Силами УРК організовано військово-патріотичне виховання в багатьох підшефних школах в усіх регіонах України. Створено молодіжну козацьку дивізію, до якої увійшли студентські полки вузів Донецька, Тернополя, Харкова, Миколаєва.
УРК веде підготовку допризовної молоді до служби в армії і на флоті. Значна увага приділяється спортивній роботі, фізичному загартуванню молоді. Під егідою УРК діють січові школи, спортивні гуртки, де вивчаються козацькі єдиноборства. Саме козацьке виховання з елементами народних традицій та звичаїв повинно стати частинкою нашого буття.
Одним із головних показників рівня цивілізації сучасної держави є високий рівень національної свідомості суспільства. Сьогодні багато вітчизняних політологів стверджують, що державотворчі процеси в Україні гальмуються відсутністю національної ідеї. Якщо вона не буде сформована у найближчий час, то Україна перестане існувати як держава. Ми вважаємо і переконані, що такою загальнонаціональною ідеєю, що об’єднає Україну, може стати ідея українського козацтва, яку несе на своїх знаменах УРК. Відродження духовності суспільства та кожної окремої людини - одне з головних завдань УРК. Істинна духовність - це триєдність Істини, Добра і Краси, і відповідальність за все, що відбувається у світі, і шлях до соціальної справедливості. Взяти на себе нелегку ношу виховання людини під силу справжнім патріотам. І саме УРК має Любов і Силу Духу і зможе використати цю силу на благо Людини, на благо України.
Команда “Конотопська сотня” м.Конотоп, Сумська область.
|
|
3.Розкажіть, що таке «татарський танок»
Українське козацтво виникло й сформувалося як соціальна верства й організована військова сила у неперервних сутичках, а потім і степових війнах із татарами. Однією з визначальних рис козака була його войовничість. Степова війна відзначалася несподіваними ситуаціями, швидко-плинністю, тож у козацькій тактиці поєднувалися обережність з хоробрістю. Досить часто козак ішов на війну заради слави, тобто з бажанням прославитися військовими подвигами – “слави і честі набрати”, а інколи просто задля здобичі. Іноді заради слави козак відважувався на найвідчайдушніші подвиги, щоб його не назвали боягузом. Призначенням козака була війна, а становище України вимагало постійного вміння тримати зброю в руках. Козак любив свій обов’язок боронити рідну землю. Ідея віри і любові до батьківщини поєднувалася в нього з ідеєю війни.
Розвиток козацького війська тривав три століття – з кінця XV до кінця XVIII ст. - і припав на період бездержавності українського народу. У найкритичніший момент історії, коли вирішувалося питання самого існування нашої нації, народ спромігся витворити військову силу, яка в боротьбі з нерівними супротивниками не лише зуміла вистояти, а й здобути політичну свободу.
Степові війни примушували переймати бойовий досвід та зброю противника, а також виробляти тактику боротьби із військом супротивника. Здибавшись із ворогом дуже великої сили, запорожці ставали до оборони. Щоб не допустити до себе ворожу кінноту, вони обгороджували табір возами і з-за тих возів палили на ворогів з мушкетів, одбиваючись так по кілька тижнів. Якщо вороги дуже насідали, то запорожці ставали за возами у кілька рядів (лав), і, поки передня лава палила, задні лави набивали рушниці та передавали переднім, так що кулі летіли дуже рясно. Для того ж, щоб вороги не порозковували возів, запорожці прив’язували віз до воза ланцюгами.
У таких таборах запорожці одбивалися від удесятеро більшої татарської сили, а коли ті, стративши даремно чимало людей, знімали облогу і відходили геть, запорожці зараз же сідали на коней і, догнавши татар, кидалися на них ззаду. Табір служив не тільки для оборони, але й був опорою для атакуючої акції. Завдяки своїй легкості й рухливості, табір міг підійти близько під позиції ворога, і військо могло в догідній хвилині почати бій.
Татари уникали штурмів фортець, не витримували відкритого бою і не йшли на рукопашний бій. Якщо вони таки починали бій, то цим лише перевіряли силу опору противника, а отримавши відсіч, відразу відступали. Штурми фортець, особливо повторні, татари здійснювали тільки тоді, коли розраховували на особливо велику здобич.
Озброєння татарської кінноти диктувало і відповідну тактику їхніх дій, добре описану сучасниками. Вона базувалася на двох факторах – швидкість плюс раптовість. Бойовий прийом татарської кінноти, що полягав у несподіваному наскоку одного або декількох кіннотників, випусканні стріл з луків і такому самому несподіваному поверненні назад, козаки називали герцем, або “татарським танком”. Цей прийом описано і в поетичних творах тієї пори:
Звичним танцем татарва з криком наїжджає,
Не здригнувшись, той наскок військо одбиває.
Закипів кривавий бій, градом сипле стріли,
Князь встигає бути скрізь, править битву вміло.
Крикнув: “Ну ж бо, як один, з усієї сили,
Вдармо, діти, разом, як раніш трощили.
Подивіться, злодії з ляку метушаться,
Врятуватися від нас їм тепер не вдасться”.
Бакай із старшиною свіжих приганяють,
Танцем знов наскакують, сильно напирають.
Крики, брязк шабель, які здобичі шукають,
Бусурмани хмари стріл з луків випускають.
Князя поклики усім додають відваги,
Зі своїм козацтвом він має перевагу,
Злі татарські танці рве, сам напосідає,
І за ним стрій польських рот дружно наступає.
А середній ряд, в якім польська міць стояла,
Як ударив на татар, аж земля дрижала.
Брязкіт зброї, гук рушниць та іржання коней,
Бубнів грім, ревіння труб, “гей!”, “ала!”...
І ще:
Злився з тупотом і ржанням коней табунових,
І, мов стадо голубине замигтіло крильми,
Крутять в полі веремія Делібаші кіньми.
Кругом табору танцюють той танець татарський,
Що не раз крутив-морочив голови лицарські.
Запорозькі козаки і самі часто застосовували таку тактику. Великі бої запорожці ніколи не починали відразу. До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць. “З-під полковничої корогви вискочило 40 коней,- читаємо в описі бою під Гомлем 1651 р., - один із них виїхав на герць, викрикуючи по-татарськи “алла-алла”.
Щоб роздивитись краще ворожий стан та навести ворогів на свій табір, вони насамперед висилали охочих товаришів на герць, і ті, наблизившись до ворогів, викликали ворожих богатирів один на один, а коли ті вагалися, то запорожці починали так висміювати та ганьбити ворогів, що, здається, й мертвий встав би, щоб обстоювати свою честь. Роздратовані герцями, вороги здебільшого кидалися на козацький табір, а тут їх вітали такою “залізною квасолею” (тобто кулями), що все поле навкруг козацького табору вкривалося ворожим трупом. Першого дня в бою під Берестечком у таких “танцях” козаки побили багато поляків.
Коли на поле бою виступили вже більші ворожі сили, тоді козацька кіннота насувала до наступу лавою, тобто впорядкованими відділами. Тиміш Хмельницький під Ясами “велів свойому війську йти лавою, наче на неприятеля”. У кримському поході 1628 р. запорожці “весь час билися хоч герцями, хоч лавою”.
Команда «Козацька родина» смт. Тельманове
4. Під час хрещення хлопчиків запорозькі козаки додавали у купіль... Що саме?
|
|
Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов’янської, а й світової культури – козацьку педагогіку, яка є частиною народної педагогіки.
Козацька педагогіка ставила перед батьками завдання – сформувати в родині козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, дієвим пат-ріотизмом і високим рівнем духовності.
Змалечку батьки цілеспрямовано й систематично загартовували дітей фізично і морально, формували високі лицарські якості, моральні чесноти, виховували в молодого покоління український волелюбний характер, світогляд.
І це було не випадково. В умовах незгасаючих воєн, збереження власного етносу, виживання у надзвичайно складних життєвих обставинах, у змаганнях із стихійними силами природи гартувалися дух і тіло юнаків.
Тому вже від народження дитина формується під впливом козацької народної педагогіки, національних традицій і звичаїв, норм християнської моралі. Важливу роль у процесі виховання молоді відігравала релігія.
Як зазначає історик Дмитро Яворницький, прикметною рисою характеру запорозьких козаків була саме віра в Бога і прагнення дотримуватися Божих заповідей.
Протягом віків українцями створено цикл родильної обрядовості. Важливим її елементом була процедура обрядової купелі, якій надавали великого значення, адже вона виконувала і гігієнічні, й оберегові функції, пов’язані з водою. Аби дитина росла здоровою, використовували освячені трави і квіти (освячене зілля); у купіль хлопчикам клали корінь дивосилу (“щоб сильнішими були”) або сокиру (“щоб уміли майструвати”). У купіль дівчинки додавали меду, а іноді й молока (“щоб гарною була”).
Кожен, хто приходив до хати під час ритуалу, мав кинути у купіль монету “на щастя”.
Процедура виконання багатьох християнських обрядів на Запорожжі дещо відрізнялася від тієї, що була поширена в інших регіонах України. Козаки так часто використовували під час релігійних свят і виконання релігійних обрядів зброю, що можна казати про існування своєрідного “культу зброї”.
На Запорожжі існував звичай, згідно з яким під час хрещення хлопців, що народилися у запорозьких козаків, батько підсипав у купіль порох, бо вірили в цю магічну дію, яка вплине на формування козака-лицаря.
Це робилося для того, щоб загартувати козака змалку. З точки зору сучасної медицини, на нашу думку, це, можливо, зайве, але на ті часи це мало велике виховне значення.
Слід зауважити, що в інших частинах Російської імперії використання пороху під час хрещення не було поширено. Більш того, за свідченням іноземців, які відвідували Росію у XVIII ст., батьки немовлят не могли бути присутніми при обряді хрещення, бо це вважалося поганою прикметою для дитини.
Отже, під час хрещення хлопчиків запорозькі козаки додавали у купіль порох.
Команда «Ерудит» м.Шостка Сумської області