«Україна козацька» на своїх сторінках починає дискусію щодо проблем, які турбують усіх людей
|
Багатьма політичними і державними діячами та аналітиками визнано, що Всеукраїнська громадська організація “Українське Реєстрове Козацтво” займає в Україні одне з провідних місць серед громадських організацій, як структурована, дисциплінована, економічно розвинута громадська організація. Українське Реєстрове Козацтво побудовано на ідеологічних засадах. Дев’ята Велика рада УРК 19 січня 2008 року, яка проходила в Херсонесі (Севастополь), затвердила програму діяльності організації. Основне завдання цієї програми є єднання українського народу, зокрема Сходу, Заходу України, за принципами національної ідеї “Бог, народ, Україна”, запропонованої реєстровими козаками, та впровадження козацької моделі демократії, згідно з якою гармонійно поєднуються вольності і свободи людини з дисципліною і порядком у державі. Треба підкреслити, що національна ідея в Україні давно вже є. Вона започаткована ще нашими славетними гетьманами: Байдою Вишневецьким, Петром Сагайдачним, Богданом Хмельницьким, Іваном Мазепою та іншими. Незрозуміло, чому Парламент України і Уряд цього не помічають. Зараз Українське Реєстрове Козацтво налічує у своїх лавах понад 80 тисяч реєстрових козаків, готових все своє життя присвятити своєму народові, своїй Батьківщині. Активізація діяльності козацтва не могла залишитися не поміченою політичними силами, які не бажають можливого виходу організації, побудованої за принципами духовності та патріотизму, на усі рівні влади, зокрема на рівень Верховної Ради. Ми з історії знаємо, що у кожної людини повинні бути гальма, які не дозволяють їй перейти межі моралі. У партійних організаціях - це дисципліна, якої добровільно або зі страху дотримується більшість людей. У моральних людей - це совість, яка не дозволяє працювати проти людей. У віруючих людей - це Бог, повага до якого або страх перед ним не дозволять людині будь-якого соціального рівня (депутат, вчитель, лікар, бізнесмен, політик) забувати про пересічних людей, до речі, заради яких і створені ці інститути влади. Українське Реєстрове Козацтво на виборах буде на усі рівні влади пропонувати людей від Бога. Як свідчить аналіз історії, у більшості людей совість можна зламати або великою кількістю грошей, або загрозами життю людини і її дітям. Духовність людини може утримати тільки Бог. Оскільки Українське Реєстрове Козацтво обрало майбутнє України з Богом, нам зрозуміло, чому так активізувались деякі засоби масової інформації в пошуках компрометуючих матеріалів у роботі сучасних козацьких організацій. Ця ситуація була розглянута Генеральним штабом УРК. Було прийнято наступне рішення: враховуючи те, що Українське Реєстрове Козацтво вже стало міцною організацією з обраною ідеологією і метою, вирішено друкувати листи на ім’я Голови УРК з найбільш гострими протилежними поглядами на сторінках загальнонаціональної газети “Україна Козацька” - як козаків усіх козацьких формувань, так і наших читачів, яким не байдуже майбутнє України. |
Уважаемый Анатолий Иванович! Мы, казаки 1-го Землянковского казачьего конного полка им. И. Сирко г. Макеевки, глубоко возмущены поведением наших братьев-казаков из Галицкого казачьего округа Украинского реестрового Казачества, присутствовавших на праздновании Дня Героев национально-освободительного движения в Ивано-Франковске и принявших участие в возложении цветов к памятнику Сечевым стрельцам, героям УПА и 14-й дивизии СС «Галичина». От их восхищения подвигом этих псевдогероев, стрелявших в годы Великой Отечественной войны в спины наших отцов и дедов, нас пробрала дрожь стыда за этот предательский по отношению к ветеранам войны поступок.
Девизом прежних реестровцев было: «Сбережем честь - сохраним славу!», а девиз современных козаков-реестровцев: «К процветающему государству и благосостоянию народа Украины через духовность и патриотизм каждого человека».
Каково же тогда у казаков Галицкого казачьего округа понятие патриотизма? Неужели образцами равнения и воспитания молодежи они избрали для себя эсэсовцев и националистов, воевавших на стороне гитлеровских оккупантов? Сегодня мы стали свидетелями того, что в ряде стран, в том числе и у нас на Западной Украине, возводят на пьедестал фашистских прихвостней. Очевидно, там забыли, что за годы оккупации гитлеровцы во Львове, Раве-Русской, Золочеве, Сокале, Яворове, Жолкове, Городне, Бродах, в Подкаменском, Ново-Ярычевском и Ивано-Франковском районах истребили тысячи наших соотечественников. Или не хотят помнить? Поэтому трудно предположить, что в числе «непомнящих» оказались наши братья-казаки Галицкого казачьего округа. В связи с этим, если так происходит, мы требуем, чтобы они объяснились. Не верится, Анатолий Иванович, что Вы закрываете глаза на подобное ради идеи единения восточных и западных областей Украины, толерантного отношения к людям, имеющим разные взгляды на жизнь. А то, что у нас и казаков Галицкого казачьего округа они разные, мы убедились по последним событиям в Ивано-Франковске. Такое вероломство забыть и простить нельзя!
Считаем поступок казаков Галицкого казачьего округа самым настоящим проявлением вольности с полнейшим отсутствием совести, никак не связаным с присущими Украинскому Реестровому Казачеству - дисциплиной и порядком, и глубоко осуждаем его. Требуем осудить его и всему Украинскому Реестровому Казачеству. Наш полк стоял у истоков возрождения нашей всеукраинской организации, и мы можем идти далее нога в ногу и плечо к плечу к общей цели содействия развитию Украины как демократического и правового государства только с людьми, признающими право, осудившее на Нюрнбергском процессе фашизм, преступления которого забвению не подлежат!
От имени полка
атаман 1-го ЗККП им. И. Сирко,
генерал-майор УРК
Гилевский Ю.В.
Високоповажний пане Гетьмане, Анатолію Івановичу!
Із здивуванням та тривогою сприйняв я зміст листа отамана 1-го Землянківського кінного полку імені Івана Сірка, генерал-майора УРК Юрія Гілевського. Не маю наміру виправдуватись чи вступати з побратимом в якусь дискусію або полеміку. Сумно і прикро зробилось мені на душі від його гірких слів, сповнених образливих порівнянь, вияву нетолерантності й нетерпимості та, м’яко кажучи, перекручених історичних фактів. Дозволю собі лише висловити кілька міркувань, викликаних читанням цього листа.
Незнання закону не звільняє людину від відповідальності за його порушення. Це - аксіома! Незнання власної історії, глибинних переживань і трагедій рідного народу робить людину рабом стереотипів, заручником системи, духовним і моральним карликом, яничаром без роду і племені. На жаль, складається враження, що мої колеги-козаки Українського Реєстрового Козацтва не знають історії України, не прагнуть відійти від штампів короткого курсу історії ВКП (б), які культивували несприйняття будь-кого, хто мав іншу думку, ніж вождь чи партія. Таке світосприйняття десятиліттями насаджувала нам тоталітарна комуністична система. Система, яка жорстоко нівечила культурну, наукову, військову та технічну еліту країни, замордувала десятки мільйонів простих росіян, українців, білорусів та громадян інших національностей колишнього СРСР. Система, яка довела свою історичну недієздатність, та, на щастя, канула в Лету. Без сумніву: фашизм і комунізм - це тотожні поняття! За сталево-армійським фасадом цих ідеологій, які різняться лише кольором прапорів, - кров і муки, тюрми і концтабори, насильство і наруга, топтання свободи слова, думки, віросповідання, непосильна рабська праця та експлуатація людини.
Життя та історія - це не старанно відредагований та цензурований чорно-білий фільм на кшталт радянської кінохроніки. Українська історія та життя нашого народу - це багатогранна, унікальна, пульсуюча, захоплююча своєю красою і вражаюча своєю суперечливістю та трагізмом Книга Буття Українців! Це - сув’язь та незбагненне для розуму переплетіння людських доль українців і росіян, білорусів та євреїв, західняків та східняків! Історію неможливо привласнити! Вона є такою, якою її творив народ та політичні лідери, - із зрадами та перемогами, із радістю та горем, із піснями та сльозами, із січовими стрільцями та червоноармійцями, із повстанцями УПА та воїнами Червоної армії. Прикро, що нас і надалі ділить минуле! Ми не навчились прощати! Ми не навчились об’єднуватися заради майбутнього! І найприкріше те, що ми не хочемо вчитись і не хочемо читати мудрі й правдиві книги!
Найбільше прагнення кожної людини - бути вільною! Найголовніша мета кожної нації - мати свою власну державу! Це - природне право, гарантоване і міжнародними конвенціями. І за це право, право на самовизначення, право будувати свій лад у своїй хаті, віддавали життя протягом тисячоліть десятки мільйонів людей на Землі! За це і нині помирають люди в багатьох країнах світу.
Січові стрільці прагнули вільної України і боролися за неї! Тисячі воїнів-повстанців у роки Другої світової війни, як і тисячі радянських партизанів, загинули в боях з гітлерівськими окупантами та померли в концтаборах! Дивізійники мріяли про незалежну державу і помирали в боях з окупантами. Це - їх право вибору і їх право на гідну смерть за батьківщину! І не нам їх судити! Бо ми не жили в ті страшні й пекельні часи! І ще не знати, як би ми повелись тоді! Чи вистачило б у нас сили духу й відваги піти на смерть?! Тому всі, хто віддав життя за свободу, честь, віру й державу, - герої! Вони - патріоти! І їх пам’ять священна! За свої помилки чи провини вони будуть відповідати перед найвищим, Господнім судом! І не нам їх судити і сваритися між собою за провини їхні або недоброчинні справи. Ми, нині сущі, повинні молитися за них! Дякувати за героїзм і класти квіти на їх могили! Живі квіти! Які свідчитимуть, що ми пам’ятаємо, що ми не забули, що ми зробили висновки і стали мудрішими!
До речі, в боротьбі за власну державу козаки й гетьмани в різні історичні періоди «запрошували» у союзники і турків з татарами, і поляків, і росіян, і шведів, й інших найманців. Та й самі воювали на боці різних монархів не лише у «визвольних» війнах. Той же кошовий отаман Іван Сірко перебував 1646 року у Франції, спільно з армією принца Конде воював під Дюнкерком, а в 1654 році разом із Запорозькою Січчю не прийняв присягу Московському цареві. Ось така вона, наша історія!
А своїм побратимам з 1-го Землянківського кінного полку імені Івана Сірка принагідно перешлю в дарунок підбірку книг з історії України! Хай читають та думають! І прикро, що не було чути їх протестів, коли ставили пам’ятники російській цариці-розпусниці Катерині ІІ в Одесі та Севастополі, яка 1775 року жорстоко знищила Запорозьку Січ.
Користуючись нагодою, висловлюю належну пошану Вам, пане Гетьмане, та у Вашій особі - усьому Українському Реєстровому Козацтву.
P.S. Між іншим, годилося б українським реєстровим козакам з кінного полку імені Івана Сірка й отаману Ю. Гілевському, як державним мужам, патріотам України й захисникам Вітчизни, вести листування з Гетьманом УРК державною мовою, мовою нашого народу і всіх українських козаків.
З глибокою повагою
голова адміністрації
Гетьмана Українського
Реєстрового Козацтва
в Західному регіоні України,
заступник Гетьмана
Українського Реєстрового Козацтва
Володимир Кожан,
м. Львів
Гірка правда, але правда
Слава Богу, що всі ми навчилися писати. І оди, і памфлети, і відкриті листи. Найгірше, що у своїх творчих доробках автори торкаються історичних фактів, поданих у шкільних підручниках радянської доби. Шановні! Архіви відкрили утаємничені справи минулих часів, що пролили світло на події, про які пропаганда більшовиків замовчувала.
Отаман 1-го ЗККП імені Івана Сірка Ю. Гілевський написав Гетьману УРК Анатолію Шевченку такого обурливого листа з приводу вшанування пам’яті героїв України, що аж дух перехопило… Але генералові не завадило би перед цим щось прочитати з сучасної історії воєнних років. Бо козацький отаман не розрізняє січових стрільців УГА Першої світової з вояками УПА Другої світової. Як на нього, то всі вони «фашистские прихвостни». Для бравого генерала варто зробити невеличкий екскурс в історію, оперуючи архівними документами.
Немає сумніву в тому, що першими підсобниками фашистів були комуністи. Вони є незаперечними авторами двох тоталітарних режимів. Сталін і Гітлер в однаковій мірі прагнули світового панування. Ще до сумнозвісного пакту Молотова-Рібентропа до Москви прибув начальник гестапо НСРП Німеччини бригаденфюрер СС Генріх Мюллер. Маючи на руках довіреність №1-448/12-1 від 3 листопада 1938 року, видану шефом Головного управління безпеки Рейнхардом Гейдріхом, він сів за стіл переговорів з начальником головного управління держбезпеки Народного комісаріату комісаром держбезпеки І рангу Лаврентієм Берією. 11 листопада 1938 року, о 15 год. 40 хв., у Москві ними був підписаний документ терміном на п’ять років: «Договор о международной деятельности между Главным управлением государственной безопасности НКВД СССР и Главным управлением безопасности национал-социалистической рабочей партии Германии (ГЕСТАПО)». Текст угоди був надрукований в одному примірнику двома мовами - російською і німецькою. Російський текст залишився у НКВС, німецький - у ГЕСТАПО. Про що ж домовлялися комуністи з нацистами? Цитую окремі положення мовою оригіналу:
2. п.2. Стороны поведут совместную борьбу с общими основными врагами:
- международным еврейством, его международной финансовой системой, иудаизмом и иудейским мировоззрением;
- дегенерацией человечества, во имя оздоровления белой расы и создания эвгенических механизмов расовой гигиены.
3. п.1. Стороны будут всемерно способствовать укреплению принципов социализма в СССР, а при необходимости войны, способствовать проведению совместных разведывательных и контрразведывательных мероприятий на территории вражеских государств.
5. п.1. Стороны придают важное значение развитию и углублению профессиональной деятельности. Обмен опытом и встречи, командировки сотрудников обоих ведомств будут осуществляться на постоянной основе.
Всього угода містить дев’ять параграфів, що об’єднують 12 найважливіших пунктів. Хто би сумнівався у тому, що технологію катування людей і створення концентраційних таборів гестапівці перейняли в НКВС, котре на той час вже мало величезний досвід у цьому напрямку?
Услід за цим комуністи й фашисти пактом Молотова-Рібентропа поділили між собою Європу. Для цього використали термін - демаркаційна лінія. Тлумачний словник української мови подає: «Демаркаційна лінія - лінія, що розділяє на зони окупації території переможеної країни». Далі були спільні військові паради Червоної Армії та Вермахту в Бресті, Ковелі та інших містах.
Другу світову війну Сталін і Гітлер розпочали як союзники. Німецький диктатор напав на суверенну Польщу (її кордони були обумовлені Версальською угодою) з Заходу, а Сталін - зі Сходу, розпочавши таким чином «приєднання західноукраїнських земель». Цього ж бажали і західноукраїнці, але не так сталося, як бажалося. Після цієї акції сотні тисяч галичан були або переселені, або «загриміли» до ГУЛАГів. А взагалі з часу першого «визволення», а потім другого - у 1945 році і до 50-х років минулого століття каральними органами НКВС СРСР було знищено у боях, застінках тюрем, ГУЛАГах і на сибірських рудниках понад півтора мільйона західноукраїнців. Це вражаюча цифра!
Гітлер, розгадавши наміри Сталіна про агресію проти Німеччини, випередив свого партнера по пакту Молотова-Рібентропа і напав першим на СРСР. Зіткнулися між собою червона і коричнева тоталітарні системи, а заручниками імперських апетитів стали пересічні громадяни.
І хто почав масово перебігати на бік німців? Радянський генерал Власов зі своєю армією та сотні тисяч інших. Наприкінці війни за Німеччину воювало дві армії «зрадників» - РОНА («Российская освободительная народная армия») і РОА («Российская освободительная армия»). Документи німецьких архівів доводять, що під час Другої світової зі всіх народів СРСР у збройних силах третього рейху найбільше було росіян - 310000 осіб (Г.Бурнашов «Гірка правда перемоги» - «Вечірній Івано-Франківськ», 26 червня 2008 р.).
Чи може отаман кінного полку імені Івана Сірка надати документально підтверджену угоду ОУН чи УПА з нацистами? У німецьких архівах такий документ не виявлений.
Виявившись безпорадною перед натиском Вермахту, Червона Армія бездарно відступила до Москви. На окупованих територіях залишилися ніким не захищені українці. З огляду на це і була створена під час війни Українська повстанська армія, якою командував потужний полководець генерал-хорунжий Роман Шухевич. Минулого року Указом Президента України йому було присвоєне звання Героя України (посмертно). До складання подання на цю видатну особу були долучені не керівники громадських організацій, на зразок козацького отамана з Макіївки, а вчені-історики, які оперували документами, а не комуно-більшовицькими лозунгами.
З метою захисту населення вояки УПА воювали і проти енкаведистів, і проти німців, і проти угорців, і проти поляків. Вони прагнули незалежності для всієї України. І не варто лити бруд на справжніх захисників українського народу. Реєстрові козаки Прикарпаття вшановують і будуть вшановувати пам’ять про тих, хто поліг у нерівній боротьбі з тоталітаризмом.
А до речі, чи відомо отаману кінного полку, що вся структура Української повстанської армії була запозичена у козаків доби Хмельниччини?
Ми, реєстрові козаки - захисники інтересів українського народу, протестуємо і запрошуємо до протесту Вас, пане полковий отамане, проти того, що влада Одеси і Севастополя дозволила російським шовіністам встановити пам’ятники російській імператриці Катерині ІІ, яка саме й знищила козацтво на Україні, козаків зробила кріпаками, а землі Війська Запорозького роздала своїм полюбовникам. Також засуджуємо ганебний факт розбиття «більшовицькими прихвоснями» меморіальної дошки, встановленої на честь 90-ї річниці підняття українського прапора над Чорноморським флотом у м.Севастополі. Ось тут треба бити на сполох, пане генерале!
Завершуючи нашу відповідь на відкритий лист Гетьману Анатолію Шевченку «козака-побратима» Юрія Гілевського із м.Макіївки, хочемо запросити його з козаками приїхати до нас на Прикарпаття і вочевидь переконатись, що тут у нас ніхто не ходить з «рогами», а живуть щирі, дружелюбні, працьовиті, побожні і саме головне - гостинні люди, які люблять свою рідну державну солов’їну мову, батьківський край, не бажаючи чужої землі, і, що найголовніше, вшановують пам’ять своїх Героїв, а не чужих зайд. І нехай не переймається вельмишановний пан Юрій, що не володіє рідною мовою (судячи з відкритого листа), у нас не переслідують російськомовне населення, як це люблять подавати в засобах масової інформації піарщики з табору східних політичних організацій, у нас з повагою і любов’ю ставляться до них і тільки співчувають тим українцям, яких так зрусифікували москалі, що вони забули мову своїх дідів і прадідів. Але з часом це поправимо, потрібно тільки добре захотіти.
Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Слава Українському Реєстровому Козацтву!!!
Василь Гринів,
отаман Івано-Франківського обласного
козацького товариства «Українське Реєстрове Козацтво»,
Михайло Гладенький,
голова Ради отаманів - наказний отаман
Івано-Франківського обласного козацького товариства «УРК»