|
|
| Вигляд Батурина до зруйнування 1708 року. Реконструкція В. Коваленка, малюнок С. Дмитрієнка |
«Остання гетьманська столиця» - за такою назвою 15 липня пройшов у Батурині третій етап прес-туру «Історія України. Нові факти» під егідою Інституту археології України.
Місто Батурин посіло своє місце в історії України як офіційна резиденція лівобережних українських гетьманів – Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи та Кирила Розумовського. Довгий час радянські археологи не наважувалися «копатися» у минулому цього міста, проте в 90-х роках XX сторіччя Інститут археології України розпочав вивчення Батурина як історичної спадщини України і розкрив багато цікавих таємниць.
Учасники прес-туру оглянули архітектурне відновлення старовинної фортеці над річкою Сейм, побачили підземний хід у Батуринську фортецю (можливо, саме по ньому російські солдати потрапили до міста) і оборонний рів, виявлений археологами на початку липня 2008 року. Журналісти побачили руїни одного з головних храмів гетьманської столиці, собору Живоначальної Трійці, почули багато нових і загадкових фактів історії міста Батурина епохи Івана Мазепи на прес-конференції за участі директора Інституту археології й стародавньої історії Північного Лівобережжя України Володимира Коваленка, відомого археолога з Канади, доктора Торонтського університету Володимира Мезенцева, директора Батуринського національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталії Ребрової та інших вчених, археологів.
Уже не один рік розкопки на місці «української Помпеї» XVIII століття веде спільна українсько-канадська археологічна експедиція, на рахунку якої чимало нових знахідок. За результатами минулорічної експедиції, як і в попередні роки, її керівники доктор Володимир Мезенцев і доктор Володимир Коваленко спеціально для газети «Україна Козацька» підготували статтю, яку пропонуємо вашій увазі.
«Торішнього літа українсько-канадська археологічна експедиція провела розкопки у місті Батурині Чернігівської області. В них брало участь 86 студентів і науковців переважно з Чернігівського університету, а також з академічних установ та музеїв-заповідників Києва, Ніжина, Глухова, Батурина, Рівного та Чернівців. Археологічні висліди залишок укріплень Батурина показують, що наприкінці ХІ століття там спорудили невелику фортецю для захисту рубежів чернігівського князівства. За писемними джерелами, у часи польської влади на Чернігівщині (1618-1648 років), на місці городища княжої доби, в 1625 році звели замок площею 1,3 гектара.
|
|
| Підмурки південної стіни Троїцького собору. Світлини В. Коваленка |
На початку війни між Польщею й Московією 1632-1634 років Батурин уперше захопили й спустошили російські війська. Після війни королівська адміністрація та магнати знову заселили місто й відбудували замок. Між 1634 та 1648 роками навколо нього спорудили велику на ті часи фортецю - 26,4 гектара за площею.
1648 року козаки під проводом гетьмана Богдана Хмельницького звільнили Батурин від польських властей. У 1669-1708 роках місто було військово-адміністративною столицею козацької держави.
Гетьмани Дем’ян Многогрішний (1669-1672 роки) та Іван Самойлович (1672-1687 роки) посилили й модернізували міську фортецю та замок-цитадель. Їх укріплення складалися з потужних ровів, валів з внутрішніми зрубними приміщеннями, стін, веж і брам з дубових зрубів, заповнених глиною. На території фортеці відкрито мережу підземних потаємних ходів завширшки 1,6-3 метри і заввишки до 3 метрів. Батуринську твердиню будували поетапно місцеві майстри, в цілому за давніми традиціями дерево-земляних оборонних споруд центральної України. Лише під впливом ранньомодерної європейської фортифікації планування напільних укріплень наблизили до полігонального та насипали земляні фланкуючі больверки.
Піднесення Батурина досягло зеніту за гетьманування славного Івана Мазепи (1687-1708 роки). Батуринці повстали спільно з ним проти тиранічного московського правління над Лівобережною Україною. 1708 року, за наказом царя Петра І, російська армія захопила, пограбувала і спалила Батурин, знищила його військову залогу та цивільне населення, включно з жінками й дітьми, разом близько 14 тисяч. Це мало правити за приклад покарання за вірність Мазепі та збройний супротив царевій владі на острах усім прибічникам повсталого гетьмана. Місто відродилося тільки через 40 років, але ніколи вже не досягло того розквіту і значення, як за блискучого Мазепиного правління.
Минулого року чернігівські археологи, історики й художники підготували серію нових реконструктивних планів і малюнків виглядів Батурина та його зруйнованих оборонних і житлових споруд та садиб князівської й козацької доби, які розкопувались. Минулого літа експедиція продовжила розкопки залишків рядових жител та господарчих комплексів XVII-XVIII століть на цитаделі та фундаментів розореного палацу Мазепи на батуринській околиці Гончарівці. Але основним об’єктом досліджень були рештки Троїцького собору у північно-східній частині фортеці.
Вони показали, що там з другої чверті XVII ст. стояла дерев’яна церква. У 1690-1692 роках на її ділянці місцеві будівничі коштом Мазепи спорудили цегляний головний собор гетьманської столиці, Святої Живоначальної Трійці, з високою дзвіницею. 1692 року Митрополит Київський Варлаам Ясинський поставив там настоятелем свого намісника, протоієрея з особливим почесним статусом, на пошану гетьману та його столиці. Під час навали царських військ у 1708 році Троїцький собор було пограбовано й спалено. Руїни церкви та дзвіниці розібрали наприкінці XVIII століття.
Археологи розкопали фундаменти, що збереглися від східної і подекуди від центральної частин цього собору, та відтворили їх план. Храм мав три нави, три неглибокі вівтарні апсиди, правдоподібно, сім бань та шість опорних пілонів. Є археологічні підстави гадати, що його фасади прикрашали барокові ордерні колони. За попередніми підрахунками, ширина собору була близько 24 метрів, а довжина - понад 30 метрів. Це була одна з найбільших церков у козацькій державі.
Вірогідно, Троїцький собор Батурина належав до типу барокових тринавових баневих базилік, поширених у католицьких країнах. Самойлович і Мазепа трансплантували цей тип храму з архітектурної школи Вільни (Вільнюса) й адаптували до української православної традиції у 1670-1690-х роках. Напевно, батуринський храм побудували за зразком знаменитого семибаневого базилікового собору Троїцького монастиря у Чернігові (1679-1695 роки), який спорудив і оформив за стилем зрілого віленського бароко запрошений з Вільни знаний німецький архітектор Йоганн-Баптист Зауер.
|
|
| Реставрована полив’яна кахля з рельєфом кінного козака зі списом часу Мазепи. Музей Батуринського національного заповідника |
Українські майстри творчо розвинули цей стиль з урахуванням спадщини сакральної архітектури Київської Русі та прийомів козацького бароко при створенні базилік Києва, Полтави, Глухова й Гамаліївського монастиря на Сумщині наприкінці XVII - на початку XVIII століття. Троїцький собор Батурина міг запозичити деякі архітектурні форми (незвичайно мілкі апсиди) та декоративні ордерні колони від одночасних визначних базилікових соборів Братського Богоявленського (1690-1693 роки) та Микольського (1690-1696 роки) монастирів у Києві, фундованих Мазепою. Ці шедеври української архітектури знесли за радянського режиму.
Останні археологічні студії трохи пізнішого мурованого Мазепиного палацу на Гончарівці (перед 1700 роком) встановили, що його композиція і зовнішня орнаментація також наслідували дизайн екстер’єрів вищезгаданих церков Чернігова і Києва. Подібно до них, у синкретичному стилі батуринського палацу поєднали домінуючі риси віленського бароко з фасадними оздобами українського бароко, які вживались у базиліках Києва та Полтави. За наказом Президента Віктора Ющенка Троїцький собор та палац Мазепи у Батурині відбудують у 2009-2010 роках на основі даних про їх плани й архітектуру, отриманих археологами.
У центральній частині собору виявили зруйнований і пограбований підземний склеп, де був похований якийсь поважний сучасник Мазепи, можливо, перший настоятель чи благодійник храму.
На терені фортеці й цитаделі знайшли вісім срібних монет польського короля Сигізмунда ІІІ Вази (1587-1632 роки), білоновий натільний хрест з рельєфним розп’яттям, прикрасу жіночого одягу у вигляді квітки з пелюстками, сплетену із срібних дротиків й оздоблену скляним бісером, посріблений бронзовий кулястий ґудзик, шматок тканини від одежі священика (здогадно, від розграблених заможних поховань Троїцького собору), бронзову бляшку від поясу у формі пальметки, залізні щипці та вагову гирьку, фрагмент декоративної кістяної платівки з гравірованим рослинним орнаментом, бронзове позолочене надвершя руків’я дорогої шаблі чи палашу у вигляді стилізованої голови лева (ймовірно, польського чи західноєвропейського виробництва), залізні уламок перехрестя шаблі й остроги та свинцеві мушкетні кулі XVII-XVIII століть (релікти бойових дій 1708 року). Ці археологічні знахідки свідчать про непересічний рівень ремесла столиці Гетьманщини та її торговельні зв’язки із Заходом. У місті розвивались ковальська, ливарна та ювелірна справи, обробка кістки, продукувалися зброя, обладунок вершників, цегла, вапно та інші будівельні матеріали.
Розкопки відкрили багато фрагментованих високохудожніх керамічних полив’яних і теракотових кахлів з рельєфними геометричними й рослинними візерунками, які облицьовували печі в будинках козаків і міщан на цитаделі та у палаці Мазепи. Особливо цінними є рідкісні кахлі з рельєфами кінних козака і лицаря зі списами та уламок, де зображено ноги чоловіка у європейському бароковому вбранні і взутті.
|
|
| Посріблені бронзові поясна бляшка, гудзик, жіноча прикраса та натільний хрест XVII-XVIII ст., знайдені у Батурині 2007 року. Світлина В. Мезенцева |
Такі репліки зображень західних військових, шляхтичів та міщан зустрічаємо тільки на кахлях Батурина Мазепиного часу. Місцеві керамісти розвивали національні традиції виробництва й декору кахлів у техніці мілкого рельєфу і поливи різних кольорів, а також засвоїли й оригінально переробили у самобутній народній манері деякі сюжети та орнаментальні мотиви кахлів чи творів образотворчого мистецтва Литви, Білорусі, Польщі і, можливо, Голландії XVII-XVIII століть. Після нищівної руйнації міста московським військом у 1708 році художні ремесла, включно з виготовленням кахлів з декоративним рельєфом, там вже не відродились.
Поблизу собору Святої Трійці та на цитаделі археологи дослідили рештки двох спалених дерев’яних жител гетьманського періоду. У підвалі одного з них виявили кістяки двох забитих мешканців. Під час земляних робіт у південному передмісті Батурина у минулому році знайшли багато кісток (збереглося сім черепів) дорослих та дітей, які, правдоподібно, загинули від того нападу. Один з черепів є розкроєний майже навпіл, а другий має пробите чоло.
Розкопки у Батурині минулого сезону здобули важливі археологічні джерела для вивчення соціально-економічного і культурного розвитку цього центру козацької держави. Уперше вдалося дослідити залишки зруйнованої церковної архітектури міста XVII століття, його головного собору Святої Трійці, досі невідомої споруди Мазепи. Археологічні матеріали, накопичені у ході багаторічних розкопок Батурина, підтверджують і суттєво доповнюють обмежені писемні відомості та народні перекази про цілковите знищення гетьманської столиці разом з її населенням російським військом 2-4 листопада 1708 року.
Українсько-канадська археологічна експедиція продовжує розкопки Батурина у липні та серпні цього року. З 2001 року цей проект спонсорує Канадський інститут українських студій (Програма дослідження Східної України ім. Ковальських), Наукове товариство імені Т. Шевченка в Америці (Фонд імені Антона Савицького) та Понтифіковий інститут середньовічних студій у Торонто. Висловлюємо також глибоку подяку за субсидії, які минулого року надали на досліди Батурина та підготовку публікацій Фонд кафедр українознавства при Гарвардському університеті у США (голова д-р Роман Процик), Меморіальний Фонд імені Марусі Онищук та Іванка Харука при Канадському інституті українських студій, Фундація “Прометей”, кредитова спілка “Будучність” (Торонто) та Фонд “Поміч Україні” у м. Монреалі в Канаді. Тих доброчинців в Україні, які бажають підтримати подальші щолітні розкопки у Батурині, ласкаво просимо переказувати пожертви в гривнях на спеціальний рахунок Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка № 35220006000127 в ГУДКУ в Чернігівській обл., код 02125674 МФО 853592 (Дослідження гетьманської столиці)».