|
|
У боротьбі за гетьманство
Військовий конфлікт між Московською державою та Лівобережною Гетьманщиною виникає у дуже складний період для українців, що має назву Руїна, – по смерті Богдана Хмельницького, коли спалахнула громадянська війна. Скористатися не найкращим внутрішньополітичним становищем Гетьманщини для держав-сусідів було справою цілком закономірною.
Новим гетьманом мав стати син Богдана Хмельницького – Юрій, але через його юний вік булаву отримує Іван Виговський. Існує думка, що у боротьбі за гетьманство Виговський розраховував на підтримку саме московського уряду. Останній натомість потребував обмеження суверенітету Української держави на користь Москви. Здобувши гетьманську владу, Виговський відмовляється від домовленостей із царем щодо обмеження суверенітету Гетьманату. У жовтні 1657 року гетьман скликає Генеральну раду задля того, щоб зректися своїх повноважень, поінформувавши про обіцяні поступки на користь Москви, які тепер гетьман оцінює як неприйнятні. Проте не судилося відсторонитись від державних справ – козацтво не приймає „відставку”, висловлюючи підтримку взятому курсу та довіру гетьманові. У відповідь Виговський поступається рядом повноважень на користь козацької старшини, чим вносить зміни у політичну систему Гетьманату – таким чином було встановлено республіканську модель державного устрою.
Інтервенції не уникнути
Логічно, що Московська влада приймає несхвально рішення Виговського і відмовлятися від намірів панування на українській землі не збирається. Козацька старшина швидко збагачується, виявляє меркантильну зацікавленість у тому, щоб закріпити за собою в підданстві вільне селянство; рядове козацтво становищем не вдоволене, на цьому грунті формується опозиційна сила, на чолі якої виступає Запорізька Січ. У таких „сприятливих” умовах Москві залишається тільки підтримати опозиційний рух; таким чином, напруження в суспільстві зростає, громадянська війна загострюється.
Вибухають антигетьманські бунти, приборкати які Виговський без стороннього втручання не може, а московський цар відмовляється допомогти. Тож гетьман звертається до Польщі та Кримського ханату. У березні 1658 розпочинаються українсько-польські переговори, у квітні на територію України вступає кримське військо, з допомогою якого на початку літа 1658 року Виговський здобуває перемогу над збройними виступами опозиції. Та в серпні на Лівобережжі з’являється московська армія, яку очолює Григорій Ромодановський і до складу якої входять вцілілі лідери розгромленої антигетьманської опозиції. Далі відбувається подія, збагнути яку доволі складно. Бєлгородський воєвода Ромодановський, під командуванням якого військо, що невдовзі нищитиме українське населення, призначає „керівником” Гетьманату одного з представників опозиції – Івана Безпалого. Виговський у намаганні зміцнити свої позиції та віднайти могутнього союзника прискорює укладання угоди з польським королем. 16 вересня 1658 року було підписано Гадяцький договір, за яким Україна на рівних правах увійшла до федерації з Польщею та Литвою як незалежне Велике князівство Руське. Але інтервенції запобігти не вдалося, всупереч сподіванням гетьмана.
Облога Конотопа
Московська армія просувалась територією Гетьманщини у напрямку Конотопа (Сумська область), захопивши низку українських міст. Літописець того часу описує пограбування, що здійснювалися загонами Ромодановського: „Він зустрів процесію громадян міста, помолився і перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи і сказав, що винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за праці, в поході понесені”. На допомогу Ромодановському виступило ще одне військо на чолі з Олексієм Трубецьким. Чисельність московської армії складала понад 150 тисяч чоловік.
Облога Конотопа розпочалася 21 квітня 1659 року. Місто обороняли 5 тисяч козаків на чолі з Ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким. Загарбникам на заваді стояли могутні, надійні укріплення фортеці, яку до того ж з багатьох боків оточували болота, а отже, використання важкої артилерії близько від міста ускладнилося. Після невдалого приступу, під час якого російські війська зазнали багато втрат, Трубецькой тільки продовжував гарматний обстріл Конотопа та почав засипати землею рів. Однак козаки Ніжинського полку вдало використовували засоби Трубецького – грунтом укріплювали вали фортеці і робили вилазки, нападаючи на московські загони. Це вимусило керівництво російської армії перенести табір на 10 кілометрів від міста, в урочище Таборище.
Козаки героїчно обороняли Конотоп протягом 70 днів, облога коштувала горе-загарбникам понад 10 тисяч воїнів загиблими. У той час Виговський зібрав армію чисельністю сто тисяч задля адекватної відповіді. Загони поляків, татар, сербських та молдавських найманців, окрім козаків, складали армію гетьмана, що прямувала до Конотопа.
Замість трофеїв - ганебна втеча без знамен
24 червня під Шаповалівкою відбулася переможна битва над ворожим авангардом, що передувала бою під Конотопом. Вранці 27 червня козаки напали на військо Трубецького, кіннота супротивника контратакувала, Виговський вдав, що відступає. Наздогнати козаків виступила кіннота, що мала надзвичайну славу, її очолював Семен Пожарський. Шлях відступу українських загонів пересікав річку Соснівку, і, як тільки Пожарський перетнув її, козаки Степана Гуляницького зруйнували міст, загативши річку. Це призвело до затоплення низини. Легендарна Конотопська битва відбулася 29 червня 1659 року, в її ході 30-тисячну армію Пожарського було оточено, перевага належала Виговському, московські загони спробували відступити, та невдало. Тяжка кавалерія загрузла у вогкому грунті біля річки. Військо майже повністю було знищено, самого Пожарського взято у полон, та смерть не забарилась, до того ж доволі ганебна: у полоні через образливу поведінку по відношенню до кримського хана воєводі відтяли голову та передали її разом із полоненим до решти російських військ.
Трубецькой, дізнавшись про розгромну поразку Пожарського, почав відступ з України; Григорій Гуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по відступаючій армії Трубецького, який під час бойових дій ледве не загинув, був двічі поранений, втратив багато артилерії, бойові знамена і майже увесь обоз. Козаки й татари переслідували московитів аж до кордону.
Поразку Трубецького, внаслідок якої загиблих нараховувалось понад 50 тисяч, у Москві сприйняли дуже боляче та з тривогою перед можливістю того, що Виговський здійснить напад на саму Москву. Люди всіх чинів за государевим указом працювали задля зміцнення царського міста, ходила навіть чутка, що монарх планує виїхати із столиці.
Виграна битва – програна війна
Але хвилювання сусідів були даремними. Після визволення Ромен, Лохвиці та інших українських міст від московських військ українсько-татарська армія була вимушена повертатися назад. Громадянська війна не стихала, а навпаки, незважаючи на військові успіхи,внутрішнє протистояння загострилося ще більше. Ідея союзу з поляками знайшла підтримку тільки серед козацької еліти; більшість козацтва, у тому числі Запорізька Січ, та народний загал висловлювали категоричне „ні”, готові відстоювати свою думку із допомогою зброї. Іван Сірко розпочав здійснювати напади на Крим, через що Мухаммад-Гірей IV повертає військо з московського напрямку додому.
Виговський з військом був змушений відмовитися від воєнного походу на Московську державу. Історики вважають Конотопську битву типовим прикладом виграної битви та програної війни.