|
|
| Пам’ятник козаку Мамаю у Києві |
„До золотого фонду культурних скарбів українського народу належить знаменита картина „Козак Мамай”, яка магнетизує своєю формальною завершеністю і концептуальною загадковістю вже не одне покоління дослідників, митців, збирачів та шанувальників старовини. Образ козака Мамая продовжує активно жити і сьогодні, вже в третьому тисячолітті, засвідчуючи культурну самобутність українців у добу глобалізації”, – такими словами розпочинається художній альбом „Козак Мамай”, що був нещодавно презентований видавництвом „Родовід”у Кобзарській Світлиці Українського дому в Києві. Вихід цього видання у світ є визначною подією в культурному житті України. Це перша книга кількатомного видавничого проекту, який має таку назву, як і альбом. У ній міститься наукова розвідка зі спробою прочитання культурного та „ідентифікаційного” коду феномена Козака Мамая, а також каталог майже усіх відомих на сьогодні „мамаїв” ХVII-початку ХІХ століття із музейних та приватних збірок, що налічує 91 зображення.
Станіслав Бушак, один із дослідників постаті Мамая, Ростислав Забашта, науковий редактор видання, Василь Вовкун, міністр культури і туризму, інші виступаючі на презентації альбому були солідарні в питанні значимості постаті Мамая для України в цілому та збереження його загадковості зокрема, що буде і надалі привертати увагу до цього образу, який, по суті, став сакральним.
Досить цікаву точку зору щодо постаті Козака Мамая висловлює у своїх дослідженнях і публікаціях культуролог, редактор науково-популярного журналу «Український світ» Олександер Шокало. На прохання редакції газети він надіслав своє публіцистичне дослідження „Козаки Мамаї – співці й воїни волі”. У нинішньому числі газети пропонуємо до вашої уваги один із розділів цього цікавого есе.
Козак Мамай – образ українського лицаря
Козак Мамай – найархаїчніший народний образ співця-воїна, хранителя одвічних знань, оборонця рідної землі й будителя народної волі. Особливою таємничістю оповито його характерництво, що вказує на унікальні якості його характеру, вдачі. Характерник – козак, наділений надприродними здібностями, чарівник, чародійник, чаклун, знахур, відун, тобто те саме, що волхв, маг і шаман. Характерники могли спиняти кров, замовляти біль, гоїти рани, напускати на ворога ману (ілюзія, навіяння, омана). Вважалося, що характерники можуть миттєво долати великі відстані, перетворюватися на різні предмети або ставати невидимими. Характерники були невразливими в бою й володіли особливими прийомами військового мистецтва. Усе це забезпечувало перемоги козаків над ворогами. Козацьке характерництво дуже нагадує японських ніндзя й героїв індоорійських та іраноорійських епічних поем та міфів.
Таким епічним, напівміфічним героєм-характерником є Козак Мамай. Навіть значення імені Мамай досі лишається нерозкритою таємницею. Здогади про те, що ім’я це тюркського походження, не відповідають суті цього дуже архаїчного феномена, який закорінений у праорійській ведичній традиції. У давньоіндійському (санскритському) мовному контексті з’ясовується, що такі імена мали представники царських орійських династій. Збереглися вони і в українських прізвищах – Мамайсур, Мамарига тощо, які зберігають у собі сліди матріархальної традиції (із санскриту мамай – дядько по матері). Мамаї були мандрівними самітниками, чи не тому одне із значень цього слова – бовван, стовп, кам’яна статуя в степу.
Образ Козака Мамая так само популярний в Україні, як образ Будди на Сході. Козак Мамай – це козацький провідця, наш народний святий, його зображення було неодмінним атрибутом української хати. Малювали Козака Мамая на дверях, на стінах хат, на скринях, кахлях, на посуді. Це найпоширеніша й найулюбленіша народна картина, особливо на землях колишньої Сіверії – на Чернігівщині й Полтавщині – і надто тоді, коли перестало існувати козацтво. Козак Мамай на народних картинах – медитуючий воїн, своєрідне уособлення зниклої козацької верстви й волхвів. Він сидить на землі у позі Будди й дивиться у безвічність відстороненим од світу поглядом, але щомиті готовий активно протидіяти злобительству. Подібність Козака Мамая й Будди – не формальна, в обох цих феноменах виявився праорійський духовний тип пробудженого, просвітленого мудреця, що медитує під деревом. А такі невіддільні атрибути Мамаєвого побуту, як кінь, шабля, спис, кобза чи бандура, люлька, шапка, інші елементи вбрання тощо, дають достатньо підстав порівнювати Козака Мамая також із ведійським богом грози Рудрою та його пізнішим уособленням – Шивою (один із трьох верховних богів індуїстської міфології, поряд із Брахмою й Вишну, який приносить щастя).
Зовні Козак Мамай своєю бойовою атрибутикою й готовністю до дієвості навіть ближчий до Рудри й Шиви, ніж до Будди. Але в Козакові Мамаєві як сакральному уособленні орійського способу життя поєднано дієвість воїнів-кшатріїв і мудрість відунів-ріші. Козак Мамай став символом взаємодії двох провідних верств традиційного українського суспільства – духовної та військової, символом єдності волхвів і воїнів, які забезпечували енергетичний і фізичний захист основної верстви – хліборобів, господарів-автохтонів України, підтримували цілісність і життєву волю українського етнічного єства. Цей синтез бойової активності й мудрості наш народ і передав у найменні козак-характерник, а персоніфіковано – в імені Козак Мамай. Козацтво й характерництво – релікти прадавньої орійської традиції в українській культурі. Суть козака-лицаря – священний героїзм в обороні рідного краю, відсутність страху перед ворогом і фізичною смертю. Суть відуна-характерника, волхва – яснобачення, духовне провідництво й цілительство свого народу. Саме такими рисами воїна-лицаря й відуна-чародія в міфопоетичній свідомості українців наділений козак-характерник, званий Козаком Мамаєм. Сам будучи безсмертним, Козак Мамай став символом безсмертя українського духу.
Українські співці-кобзарі – козаки-мамаї як носії орійської духовної традиції стали творцями нашого усного героїчного епосу – козацьких дум та історичних пісень, які лишаються неперевершеними творіннями поетичного генія народу й за якими слід вивчати справжню історію України.
Образ Козака Мамая лишається в етнічній свідомості українців ідеальним символом-архетипом волі й невмирущості національного духу. Воля – природне право народу жити на рідній землі своїм одвічним звичаєм, ідейна сутність українського козацтва й визначальна риса національного характеру. Лицарський дух Козака Мамая відкриває нам таїну праорійського феномена стійкості, непорушності Українського світу. Суть цього одкровення: наша сила – в єдності духовної, господарської й військової міці нації, в правдивості, мудрості й дієвості кожного з нас.
Про автора. Олександер Андрійович ШОКАЛО – письменник, культуролог, сходознавець, громадський діяч, член НСПУ. З 1991 р. – засновник, головний редактор науково-популярного журналу універсального змісту “Український світ”. Голова ВГО «Українська Взаємодопомога» та МГОУ «Четверта Хвиля». Нагороджений медаллю PRO-ARTE Ґільдії митців Німеччини (1994) “За заслуги в розвитку дружби між народами, зокрема за концепцію журналу “Український світ”. Автор численних історіософських, літературознавчих праць, перекладів, публіцистичних статей.