|
Над Оріллю, світлою рікою, Близько від гори, від Калитви, Ваблять душі таїною Ще доби козацької церкви... Пилип Переяславець |
|
|
| Миколаївська церква 1757 року |
У селищі Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області зберігається комплекс церковних споруд середини XVIII століття - унікальна пам’ятка архітектури, найстаріші культові будівлі Дніпропетровщини. Церкви побудовані в стилі бароко, зразків якого немає в області (крім Самарського монастиря). Архітектурний сакральний ансамбль міста над Оріллю утворюють Успенська (1754 року), Миколаївська (1757 року), церква-дзвіниця святої Варвари (1756 р., добудови 1796 р., XIX ст.), збудовані з ініціативи та коштом китайгородського сотника Павла Єфремовича Семенова та прихожан Китайгорода.
Композиційним центром ансамблю є Успенська церква, збудована з цегли, має п’ять бань. У плані повторює традиційний для української народної архітектури тип тридольного храму з приміщеннями, що прилягають до центральної частини з півночі та півдня. Центральний об’єм увінчує восьмерик із банею, ліхтариком та декоративною маківкою. Стіни церкви прикрашають розкреповані карнизи та пілястри, наличники вікон. Перехід квадрата простору під банею вирішений за допомогою ступінчаcтих арок, замість традиційних парусів. Об’ємно-просторова структура Успенської церкви дуже оригінальна, не має аналогів на Сході та Півдні України.
Миколаївська церква - більш типова для стилю бароко культова споруда. Являє собою зразок тетраконхового однобаштового храму. Високий барабан увінчаний невеличкою главкою. На поверхні стін присутні пілястри, також декоративні наличники. Цінність пам’ятки значно доповнює розпис у барабані, на стінах і склепінні храму. Характерна для стилю бароко в цілому м’якість ліній виявилася тут у формі плану, у наявності фігурних наличників, у загальних пропорціях будівлі.
Дуже цікавою в архітектурному відношенні є Варваринська церква. Цегляна, тричасна, із прямокутним бабинцем, квадратним нефом (частина храму, поділена колонадою) та півкруглою абсидою вівтаря. Над усім об’ємом центру височить восьмигранна двоярусна вежа, що завершується високою ограненою банею. Ця вежа-дзвіниця повторює характерний для народного будівництва принцип – восьмигранник на четверику. Перший ярус дзвіниці - глухий, другий ярус - із великими арочними отворами. Хід на вежу розташований у бічній стіні, яка відділяє неф від бабинця.
|
|
| Успенська церква (1754 р.) і церква-дзвіниця святої Варвари (1756 р., добудована 1796 р.) |
Масивні пропорції вежі вдало доповнюють композицію всього ансамблю. В 1796 році дзвіниця була перебудована на власне церкву великомучениці Варвари. У XIX віці до західного фасаду був прибудований чотириколонний портик. Рідкісним є органічне поєднання в одній споруді церкви, дзвіниці та оборонної вежі.
Виникнення цього унікального архітектурного ансамблю органічно пов’язане з тією роллю, що її відігравало Поорілля у XVII-XVIII століттях, являючи собою прикордонний регіон. Землі ці розташовувалися на кордоні між Гетьманщиною та землями Війська Запорозького. За версією краєзнавця В.Мороза, перші укріплені поселення на місці Китайгорода з’являються в кінці XІV століття, коли литовські війська на чолі з великим князем Вітовтом дійшли до чорноморського узбережжя. Сам Китайгород заснований, імовірно, близько 1677 року. В цей час масово переселяються на лівий бік Дніпра жителі Правобережжя. Китайгород отримав статус містечка та слугував важливим пунктом на шляху доставки урядової пошти. Назва Китайгород походить, найвірогідніше, від тюркського «китай» - «укріплення». Фортеця була справді потрібна через набіги татар, які супроводжувалися винищенням місцевого населення (1693, 1696, 1731, 1739, 1740 років). Протягом 1731-1733 років була побудована Українська укріплена лінія, яка простягнулася на 400 км. Укріплення Китайгорода теж увійшли як складова до цієї лінії.
У 50-і роки XVIII століття Китайгородом керує згаданий уже козацький сотник Павло Семенов. Інформація про цю непересічну людину збереглася в архіві Коша Нової Запорозької Січі. Зокрема, він «обороняв свої вольності» від запорожців та від жителів сусідніх сотень. 1754 року він дорікав запорожцям за крадіжки коней з його табуна з хутора на р. Протовщі і вимагав відповіді, що й було зроблено. У середині 60-х років, коли ці землі стали об’єктом взаємних претензій Коша та Гетьманщини, китайгородський сотник скаржився на «наїзди» на його хутір та знищення господарства. Амбітний сотник намагався тримати свою лінію у стосунках між козаками Гетьманщини, запорожцями, російськими пікінерами і регулярними військами на Орелі. Мабуть, будівництвом на «своїй» землі трьох церков та вежі-дзвіниці він прагнув ще більше підвищити свій авторитет і сприяти обороноздатності селища.
Так і з’явилися на березі Орелі церкви, із яких дійшли до нас лише три, а четверта - дерев’яна - згоріла внаслідок військових сутичок. Одна з церков, Успенська, стала в подальшому усипальницею Семенова та членів його родини. Як свідчать документи, ансамбль церков був «візитною карткою» Китайгорода. В «Описании городов Азовской губернии» 1779 року зазначено: «…местечко Китайгород, населенное в 1677 году… В нем церквей четыре: каменных три и деревянная одна».
Церкви вистояли у вогні революцій і війн. Офіційно були закриті лише в 1954 році. За сорок років відбулося повне їх запустіння. У Миколаївській церкві розміщався склад запчастин колгоспного автопарку, в Успенській - шкільний музей. Уперше питання про необхідність їх реставрації постало в кінці 60-х років минулого століття. Спеціалісти Чернігівської міжобласної науково-реставраційної майстерні оновили баню Успенської церкви. Роботи тривали упродовж 1969-1972 років, а потім були припинені. Реставраторів перевели у Дніпропетровськ, що готувався до свого 200-річчя. Під час цих робіт в Успенській церкві був виявлений та зруйнований склеп, в якому похований сотник Семенов із родиною, а останки були частково розкидані по церкві. Лише 1988 р., під час роботи археологів Дніпропетровського історичного музею, залишки були зібрані та перепоховані на сільському цвинтарі. Але з кожним роком могила фундатора церков заростає, і є небезпека того, що вона загубиться. Тільки в роки незалежності нашої держави розпочалася справжня реставрація архітектурного комплексу. Рішенням Царичанського райвиконкому від 20 червня 1991 р. у місячний термін могила Семенова повинна була бути впорядкована. Краєзнавець Анатолій Білокінь запропонував зробити туристсько-екскурсійний маршрут, який уключав би в себе залишки Української лінії, Царичанський краєзнавчий музей, церкви Китайгорода та фабрику Петриківського розпису. Нарешті, 1994 р. справу було зрушено з місця. Фахівці сектора реставрації Дніпропетровського філіалу НДІ «Проектреконструкція» та київського інституту «Укрпроектреставрація» за рік склали проект комплексної реставрації культового комплексу.
На 70 відсотків був утрачений екстер’єр та інтер’єр пам’яток. «Проект реставрації храмів, розроблений за всіма правилами, відповідає вимогам та канонам… Враховані всі архітектурні особливості кожної церкви та комплексу в цілому. Ми подбали про відновлення храмів якщо не в первісному їх вигляді, то хоча б максимально близькому до нього», - підкреслив архітектор Олександр Бердик. Реставраційні роботи проведені в стислий термін і завершені успішно, незважаючи на ряд недоліків. Напередодні Різдва 1995 р. відреставрована Успенська церква. Восени 1996 року освячені Миколаївська та Варваринська церкви. Зараз стоїть нагальне завдання включити Китайгородські церкви як складову в схеми туристичних маршрутів та популяризувати їх наукову та художню цінність як пам’яток загальнодержавного значення.