|
|
| Князь Василь-Костянтин Острозький – засновник академії |
У невеличкому місті з тисячолітньою історією Острог, що на Рівненщині, на звання дива у проекті «7 чудес України» претендували одразу два об’єкти - Острозький замок і Острозька Академія. Своєю появою вони завдячують князівському роду Острозьких, що дав Україні видатних полководців, меценатів і будівничих. По закінченні акції Острозький замок і академія, як єдиний об’єкт, були нагороджені спеціальною відзнакою акції у номінації «Визначна пам’ятка духовної України».
Некороновані королі Русі
Вперше Острог згадується у 1100 році в Іпатіївському літописі, хоча поселення, без сумнівів, виникло набагато раніше. Але на той час воно ще не було великим населеним пунктом. Лише після знищення у ХІІІ столітті монголо-татарською навалою майже всіх центрів політичного й культурного життя Київської Русі у невеличкого Острога з’явився шанс увійти в історію. Рід князів Острозьких володів містом майже без перерв із ХІV по ХVІІ століття, і його представники були одними з найбагатших і найвпливовіших українських магнатів. Вони зробили з Острога потужний освітній, науковий та культурний центр Східної Європи.
Як і інші міста Волині, Острог у 1241 році було знищено татарськими ордами. Та вже в першій половині ХІV століття перший князь з династії Острозьких Данило відбудував місто, звів перші солідні укріплення навколо Острога. Так було покладено початок Острозькому замку - найромантичнішому серед замків Волині.
Проте справжню славу принесли місту його володарі князі Острозькі, Костянтин і Василь, у ХVІ - на початку ХVІІ ст.
Костянтин Острозький зумів створити солідного розміру державу в державі. Ставши під кінець життя одним із найбільш авторитетних і могутніх володарів Речі Посполитої, князь Острозький почав дедалі більше опікуватися красою своєї столиці. У середині ХVІ століття Острог став одним із найбільших міст України з населенням у кілька десятків тисяч чоловік.
Ще більше прославив Острог наймолодший син князя Костянтина - Василь-Костянтин. Він брав активну участь у політичному житті України, Великого князівства Литовського і Польщі. Виступив противником Люблінської унії 1568 р., але під тиском польського уряду був змушений підписатися під актом про укладення цього союзу.
Він створив перший вищий навчальний заклад на Сході Європи - Острозьку академію, що стала осередком наукової і культурної діяльності в Україні. Раніше від інших сучасників оцінивши силу пропаганди, він запросив до Острога Івана Федорова для організації друкарської справи. Тут побачили світ греко-слов’янський «Буквар», що став першим українським підручником (1578), Новий заповіт (1580) та ін.
|
|
| Відновлена Острозька академія |
Перебуваючи на посаді київського воєводи, Василь-Костянтин Острозький опікувався козацтвом. При його дворі була надвірна козацька корогва (загін), яку спочатку очолював Северин Наливайко. Коли розпочалося повстання 1591-1593 рр. під проводом К. Косинського, Василь довго зволікав, оскільки не хотів втрачати прихильність козацтва, важко переживав різку зміну взаємовідносин між козацтвом і магнатами. І лише безпосередня загроза Волині як центру володінь Острозьких з боку козацтва примусила Василя виступити проти своїх недавніх протеже. Під час повстання 1594-1596 рр. під проводом Северина Наливайка він займав пасивну позицію, не брав участі в каральних експедиціях проти повстанців, що, по суті, означало пасивну солідарність із козацтвом.
Будучи поборником православ’я, Василь Острозький виявляв дивовижну віротерпимість. Поруч із православними соборами в Острозі височили мечеті, синагоги й костьоли, а в академії вільно почувалися не лише православні, а й протестанти. Невдовзі випускники Острозької академії створюють Києво-Могилянську Академію, братські школи в різних містах України. Багатіють острозькі купці, втягується в торговельні операції войовнича польська шляхта. Навіть татари на певний час припинили свої спустошливі набіги, а на околиці Острога виникає татарський район зі своєю мечеттю.
Проте мирний перепочинок був недовгим. Невдовзі після смерті Василя Острозького суперечності між католиками і православними в Україні знову загострюються. Стараннями єзуїтів діти князя Острозького стають католиками. Закривається Острозька академія, й на її місці виникає єзуїтський колегіум. Поглиблюється антагонізм між католиками та православними українцями й поляками. Не випадково, мабуть, саме в Острозі у 1648 році Богдан Хмельницький пише листа польському королю з проханням припинити утиски православних козаків. Тоді влада Речі Посполитої не поставилася серйозно до застережень вже немолодого сотника. І вже через рік армія повсталого Богдана Хмельницького вступає в Острог. Незадовго до цього остання княгиня Острозька Ганна-Алоїза по-звірячому розправилася з православними острожцями. Козаки Богдана в боргу не залишилися. Було знищено єзуїтський колегіум з його унікальною бібліотекою й першою в Україні обсерваторією. Від колишньої ідеології віротерпимості й гуманізму після всіх перипетій війни не лишилось і сліду.
Старший син Василя-Костянтина Януш також підтримував активні стосунки з козацтвом, однак претензій козаків на самостійну політичну роль не поділяв. Оскільки в нього не було нащадків по чоловічій лінії, з його смертю могутній рід Острозьких закінчився.
Велична пам’ятка старовини
Безумовно, найважливішою архітектурною домінантою міста є замок князів Острозьких - справжня перлина давньоруського фортифікаційного мистецтва. Саме тут, у замку, де виявлено залишки давньоруського городища, почав свій розвиток Острог.
Замок розташований на місці домонгольського городища, на вершині невеличкого пагорба, схили якого з південної та східної сторони мають 20-метрову висоту, а північна та західна частини відділені від міста глибокими ровами на основі колись існуючого тут яру. Більшість замкових укріплень навіть у ХVІІ столітті залишалися дерев’яними. Щоправда, до наших днів замок не дожив. Його дерев’яні укріплення повністю знищили татари.
Нині до ансамблю замку входять чотири основних будівлі: житлова оборонна вежа - «Вежа мурована», Богоявленська церква, башта Нова та дзвіниця більш пізньої забудови (1905 р.).
|
|
| Нова (Кругла) вежа |
Найдавніша споруда - «Вежа мурована», перші камені у фундамент якої поклав ще Данило Острозький. Це досить рідкісний для України тип середньовічної башти-донжона, що була одночасно оборонною і житловою спорудою. Розміщена вона біля південно-східного рогу замкового пагорба. В нижньому ярусі споруди зберігалися різноманітні припаси, тут же було зроблено глибокий колодязь. Верхня частина башти - результат пізніших перебудов ХІХ - початку ХХ століть. Вже після ремонтних робіт у 1913-1915 рр. приміщення було пристосоване під музей з бібліотекою. Нині в залах музею - досить цікава експозиція Острозького краєзнавчого музею.
За кілька десятків метрів від «Вежі мурованої» - Богоявленський собор. Коли саме з’явився цей храм, історикам точно невідомо. Припускають, що ще за часів Василя Красного.
Церква була частиною оборонних споруд міста: для цього її північну стіну, яка виходить на глибокий штучний рів, було потовщено та з’єднано з фортечними стінами. В нижній її частині з’явилися бійниці, у верхній - досить широкий виступ для вартових.
Після переходу місцевих князів у католицизм Богоявленський храм було піддано анафемі. Церква більш як 200 років стояла порожньою і поступово перетворилася на руїни. Лише у 1886 р. почалася реконструкція храму, в ході якої була збережена лише північна стіна з бійницями.
У південно-західному куті замкового подвір’я знаходиться третя пам’ятка ансамблю - Нова (Кругла) башта - найвидатніше спорудження ансамблю, своєрідний архітектурний символ Острога. За віком вона трошки молодша за Муровану башту й церкву. Як правило, її датують кінцем ХVІ ст., хоча це, скоріше, дата надбудови верхнього ярусу башти. Відомо, що ще за часів Василя Красного місто обвели фортечними стінами, і вже тоді, в середині ХV ст., були закладені нижні частини Нової вежі.
Біля замку, відділений від нього глибоким ровом, витягнувся невеликий прямокутний сквер. Тут встановлена невелика стела, присвячена 400-літньому ювілею Острозької Академії.
З міських укріплень Острога до наших днів збереглися надбрамні вежі - Татарська й Луцька, остання з яких займає особливе місце серед архітектурних пам’яток Острога. Протягом довгих років вона слугувала важливим захисним пунктом у західній частині міських укріплень зі сторони Луцька, одночасно виконуючи функції міських воріт і бойової башти. Зараз тут розміщується музей стародруків, вражаюча колекція книжок.
Піднявшись від Луцької башти до верхнього майданчика Красної гори і потім завернувши праворуч по крутому спуску, можна вийти до Татарської башти - наступного важливого оборонного пункту міста. Свою назву башта отримала від сусідства з Татарським передмістям. Це був головний міський вхід зі сторони Корця та Звягеля. Татарська башта дуже схожа на Луцьку, та збереглася набагато гірше.
Видатне історичне значення Острога, велика кількість яскравих пам’ятників національної історії та культури зумовили створення в місті Державного історико-культурного заповідника.
«Українські Афіни»
Серед культурних осередків Волині минулих століть особливе місце посідає Острог. Винятковий внесок цього міста в духовне життя на українських землях визначений насамперед діяльністю знаменитої Острозької академії. Перша українська академія не лише з офіційної назви, а й за своїм духом та характером діяльності надійно утвердила за містом славу «українських Афін».
Тут у 1576 р. на кошти князя Василя-Костянтина Острозького було засновано слов’янсько-греко-латинську школу вищого типу. За програмою навчання ліцей був на рівні найкращих єзуїтських колегій. Крім церковнослов’янської, грецької та латинської мов, а також богослов’я й філософії, у ній викладали за програмою тодішніх колегій «вільні науки»: математику, астрономію, граматику, риторику, логіку.
Першим ректором школи був письменник Герасим Смотрицький, викладачами - видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені. Тут отримали освіту академік Агатангел Кримський, митрополит Іларіон (Іван Огієнко), відомий вчений і письменник Мелетій Смотрицький, гетьман українського козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний, провідники українського козацтва брати Северин і Дем’ян Наливайки, інші видатні церковні й культурні діячі. Сюди приїздили видатні українці Іван Мазепа, Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський.
Хоч Острозька Академія продемонструвала, на які вражаючі здобутки здатні українці, база, що підтримувала її, була слабкою. Все залежало від князя Острозького. І коли у 1608 р. він помер, його онука Анна, фанатична католичка, не гаючи часу, передала академію єзуїтам. Із заснуванням єзуїтської колегії в місті Острозька школа занепала і до 1640 р. перестала існувати.
У 1994 році роботу вищого закладу було відновлено у якості Острозького колегіуму, а вже у 2000 році йому присвоєно звання національного університету із збереженням історичної назви «Острозька академія».
Найбільш давні будівлі, в яких нині розміщується академія, були зведені у другій половині ХVІІІ ст. і належали ордену капуцинів. До монастирського ансамблю входили костел та невеликий корпус келій. У 1832 р. капуцинський монастир було закрито, монахи переведені до Старокостянтинова, костельні речі розібрані по інших католицьких монастирях. Споруди та землі монастиря перейшли у власність уряду.
Довгий час монастир стояв порожнім. Пізніше тут були розміщені військові склади. Після появи в Острозі благодійно-освітнього Кирило-Мефодіївського братства в 1865 р. його опікунка графиня А.Д. Блудова виклопотала дозвіл на передачу йому занедбаної оселі. Монастир був реставрований, а костел перебудований на православну церкву у псевдоруському стилі.
У 1923 р. у будівлях монастиря розмістилася польська учительська семінарія. Церква залишилась православною. 13 березня її закрили, а в 1937-1938 рр. знову перебудували на костел, але повністю відновити первісний вигляд храму не вдалося.
На протязі багатьох наступних років Острозька академія, що стала символом духовності України, з ім’ям якої пов’язується збереження української нації та православної віри, переживала тяжкі роки зневаги і приниження.
|
|
| «Вежа мурована» |
Після возз’єднання Західної України з УРСР у костелі було влаштовано спортивний зал, а в корпусах - педагогічне училище. В перші тижні війни, у 1941 р., в монастирі розмістили шпиталь, потім тут функціонувала гімназія, згодом - німецькі учительські курси, а в 1943 - на початку 1944 р. - німецький табір, в якому відпочивали військові пілоти.
Після закінчення війни в будівлях монастиря знову функціонувало педагогічне училище, потім середня школа-інтернат. Після її закриття тут розмістилася восьмирічна школа-інтернат для дітей із туберкульозом, згодом середня школа № 4 і лише в 1994 р. - Острозький вищий колегіум, пізніше перейменований в «Острозьку академію».
Нині Національний університет «Острозька академія» - одна з небагатьох історичних пам’яток, що й досі виконує свою початкову місію - виховує патріотичну й високодуховну українську еліту.
Оповитий легендами
Про старовинний Острозький замок існує понад семи десятків легенд. Одна з них розповідає про княжну Гальшку Острозьку, яку називали найвродливішою нареченою у Східній Європі ХVІ ст. Вона активно допомагала своєму дядькові, Костянтину Острозькому, у заснуванні академії. А він відіграв драматичну роль у житті своєї небоги. За його наказом Гальшку силоміць віддали заміж за князя Дмитра Сангушка, чиї війська штурмом оволоділи Острогом. Тихим було їхнє весілля. Легенда переповідає, що на вінчанні у Свято-Богоявленському соборі, коли молодята саме обмінювалися обручками, налетів шалений вітер. Він загасив свічки, лампадки, примусив бити дзвони, віщуючи нещастя. Наляканий священик хотів припинити обряд, але князь Костянтин не дозволив. Тривожні прикмети справдилися - Гальшка не мала щастя з нелюбом. Ще одна легенда розповідає про те, як нещасна жінка покінчила життя самогубством, викинувшись з високого балкона князівського замку. Але не розбилась, бо її підхопив вітер. З того часу у тихі місячні ночі Гальшка з розпущеним волоссям, молода і вродлива, сумно бродить Замковою горою. Багато очевидців розповідали, що коли у таку ніч дивитися на замок з моста, який веде до Нового містечка, можна помітити білу тінь княжни.
Напрочуд цікаві легенди про розгалужену мережу підземних ходів під Острогом. В кінці ХVІІ - на початку ХVІІІ ст. єзуїти прагнули розгадати таємницю острозьких підземель, але, хто б не заходив туди, більше ніколи не повертався. Якось був присуджений до страти через повішання молодий хлопець-злодюжка. Йому запропонували спуститись у підземелля, а якщо повернеться - подарують життя. Домовилися обв’язати його мотузкою. Дали факел. Обумовили знаки подачі інформації. Довго він ішов, смикаючи за мотузку. Єзуїти нарахували шість поверхів. Аж тут мотузок страшно засіпався. Ледве живого, витягли доверху хлопця, який перетворився на старого сивого діда. Довго його приводили до тями, перш ніж він зміг сказати хоч слово. Нарешті його запитали: «Що ти там бачив? Куди ж вони ведуть?» Та у відповідь почули лише глухий, майже потойбічний голос: «Можете мене повісити, але що бачив - не скажу».
Тоді двері в підземний хід вирішили замурувати, але це ніяк не вдавалося зробити: то робітник помре, то цегла зникне, то цемент розлазиться, як джем. Двері забили, а під час Другої світової війни скинули в підземелля бомбу. Вхід завалений, але далі - чисто. В цьому переконані ентузіасти, які вірять, що колись вони потраплять вниз і знатимуть, куди ж ці сходи все-таки ведуть, що приховують…