Борисові Олійнику
Малинові дзвони на лаврській горі,
Церков позолочені бані.
І вічністю світиться небо в Дніпрі,
І далі синіють рахманні.
Планету об’їздив у пошуках див,
Пишнот і красот надивився
І тільки тоді по-новому відкрив
Той край, де на світ народився.
Люблю, коли яблуні квітнуть в саду,
Як вітер луги колихає,
І де не поїду, куди не піду -
Душа до начал повертає.
Тьмяніють в уяві заморські дива,
Палаци чужі і палати,
І дивом дорога стає польова
І стежка до рідної хати.
Нехай у тій хаті життя - не Едем,
І пекла в ній більше, ніж раю, -
В контексті великих всесвітніх проблем
Вона не стоїть мені скраю.
Тут все мені рідне, близьке і святе,
Земля ця на світі єдина.
І з гордістю сина кажу я про те,
Що мати мені Україна.
Вона і мета, і життя мого зміст,
Живу і працюю для неї.
І хай вибачає мені глобаліст -
В його я не вірю ідеї.
Я слухаю дзвони на лаврській горі,
Дивлюсь на софіївські бані
І вірю в народ, що живе на Дніпрі,
У сили його нездоланні.
Бо як би я людство усе не любив,
Повторюю з гордістю сина:
Для мене лишається дивом із див
Моя Україна.