Єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір, звертаючись до всіх, хто взяв участь у молитві за Гетьмана Мазепу, підкреслив:
- Кров тих козаків, котрі загинули за волю своєї Батьківщини, пролита недаремно. Господь дарував нам сьогодні власну державу, дарував можливість вільно будувати її і плекати ті дари, якими Він обдарував нашу націю. Хай же Всевишній прийме наші молитви за всіх, чиї імена плюндрували протягом трьох століть – в той час, як ці люди заслуговують на славу Божу і нашу пошану, тому що вірою і правдою служили українському народові і не шкодували життя, поклавши його на вівтар служіння своїй нації.
Того дня владика Федір у недільній проповіді говорив про заслуги Гетьмана Івана Мазепи перед Православною церквою, рідним народом.
- Російська імперська пропаганда вбивала всім у голови, нібито Мазепа зрадник, бо зрадив Петра. Але він не зрадив своєї Вітчизни, своєї Віри, культури, свого коріння. Його сучасники й історики свідчать, що Гетьман Іван Мазепа – один-єдиний правитель в Європі, який будував церкви – в той час, як інші будували собі палаци. Чи підемо в Києво-Печерську лавру, чи глянемо на наш Полтавський Хрестовоздвиженський монастир – скрізь Мазепа був будівничим або жертводавцем. Його родина глибоко віруюча. Мати прийняла чернечий постриг і була ігуменею монастиря Святого Вознесіння у Києві. В роду Мазеп було багато священнослужителів і ченців. А йому Господь дав хрест служити своєму народові, будучи Гетьманом.
Його Преосвященство підкреслив, що коли російська церква анафематствувала Мазепу, то це була політична анафема:
- Не все, що виголошують люди, благословляється Богом.
А яким же було моральне обличчя того, хто змусив церковнослужителів виголошувати анафему Гетьманові України?
- Петро І підім’яв під свою владу церкву, усунувши Патріарха і замінивши його так званим Святєйшим Правітєльствующім Синодом, коли на чолі кількох архієреїв стояв звичайний чиновник, інколи не православний, - пояснив владика. – „Реформи” Петра І полягали в тому, що він організував так звані „всєшутєйшіє і всєпьянєйшіє собори”: одягав священицькі ризи, брав із собою таких самих гультяїв і їздив по столиці п’яний, насміхаючись над церквою і богослужіннями. Це була наруга над Богом, наруга над Вселенськими соборами, над тим, що Церква всі питання і проблеми вирішує соборно.
І ось богохульник Петро І змусив єпископат російської церкви оголосити анафему найпершому і найбільшому церковному меценатові. Насправді ж анафема може проголошуватися лише тоді, коли людина сама себе відлучає від Церкви – через гріховне життя, через протистояння Богові і Вірі.
Те, що анафема Мазепі була неправдива, засвідчують історії інших анафем, виголошених з політичних мотивів. Наприклад, Російська церква за наказом Катерини ІІ оголосила анафему святителеві Арсенію Мацієвичу, митрополитові Ростовському. Святителя позбавили чернецтва і священицького сану, ув’язнили у вежі, і він там помер. Але не так давно церква канонізувала його. Російська також. Тобто кілька століть проклинали, але врешті канонізували як святого. Це свідчить, що не всяка політична анафема є анафемою перед Богом.
Тому, дорогі браття і сестри, молімося за Гетьмана Івана Мазепу, великого мецената Церкви і будівничого Української держави, - закликав єпископ Федір.
І полтавці вознесли свої молитви до Господа за того, хто ходив вулицями нашого міста, хто молився в його святих храмах, хто повстав проти п’яних богохульників і збезумілих карателів, які втопили в крові українську столицю Батурин, вирізавши 15 тисяч побожного люду з діточками й немічними старими разом.
...А в літі 2008-му полтавські дизайнери ліплять на курточки молоді двоголових орлів – це у них називається мотивами Полтавської битви. А по радіо, несподівано забагатілі, комуністи дають рекламну передачу, в котрій якийсь холопствующий перед московською імперією доцент практично виправдовує батуринську різню, виконану на замовлення біснуватого Петьки „Алєксандром Даниловичем Мєньшиковим”. „Холоп Алєксашка” може тішитися: холопствующих лакуз вистачило ще й на ХХІ століття...
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? –
гнівно стискає кулака полтавський Шевченко.
Ось такі реалії літа 2008 – молитва за Гетьмана Мазепу і Українську Справу справжніх християн і патріотів своєї землі – і безбожний шабаш імперських потерчат, керованих, годованих і нацьковуваних як кремлівськими, так і полтавськими „крошками Цахісами”.