|
|
| Вселенський патріарх Варфоломій I у Києві |
Нещодавно Україна відсвяткувала 1020-річчя Хрещення Київської Русі. Напередодні святкових подій у Софію Київську повернулися святині – дзвони й царські врата, що у 30-х роках минулого сторіччя було вилучено з храму задля потреб індустріалізації. Дзвони втрачено, їх виготовляли наново; а пластини, що складали царські врата і символізували вхід до царства небесного, вціліли. Точніше, деякі фрагменти. До святкування Хрещення Київської Русі їх реставрували.
Стародавній Київ урочисто й велелюдно зустрічав високих гостей. Особливою подією для українців став візит Вселенського патріарха Варфоломія I (уперше з 1654 року Вселенський патріарх ступив на українську землю). Обставини, які передували візитові Варфоломія I, також звичайними назвати складно: запрошення він отримав від світської влади – Віктора Ющенка, церковна влада зробити цього не могла, адже очільник Української церкви підпорядковується Московському патріархату й не має відповідного статусу, а Київська церква вважається неканонічною. Крім того, Російська православна церква наполягала на тому, що візит Варфоломія I неможливий без спеціального запрошення, яке духовно й юридично мало бути прописаним у Москві. Та українська столиця й «матір городів руських» постала нарешті у центрі святкових заходів, як і належить, – Синод у Стамбулі схвалив візит Вселенського патріарха до Києва. І це свідчить про незаперечне визнання світовою православною спільнотою української столиці як духовного й історичного центру євангелізації Київської Русі: «Київ, як і Єрусалим, Константинополь і Рим - найважливіші духовні центри світового Християнства, - стоїть на семи горбах, і це єднає Київ з давніми апостольськими столицями» (з матеріалу «До 1020-ліття Хрещення України-Русі», підготовленого Вселенським патріархатом і розміщеного на сайті Президента України).
|
|
| Президент України Віктор Ющенко і Вселенський патріарх Варфоломій I під час святкування 1020-річчя Хрещення України-Русі |
Сучасні проблеми української церкви, здавалося, мають вирішитися саме зараз, під час візиту Вселенського патріарха. Закономірними й оптимістичними були сподівання більшості наших співвітчизників щодо визнання Української православної церкви Київського патріархату канонічною. Історія розвитку православ’я на теренах України вельми непроста, особливо після незаконного приєднання у 1686 році Київської митрополії до Московського патріархату. Українська церква неодноразово намагалася повернутися під юрисдикцію Константинополя, але марно. Отже, настав час відновити справедливість на радість терплячому й богобоязному українському народу. Адже сьогодні є усі підстави для визнання автокефалії – українська церква в змозі існувати незалежно від іншої церковної влади, має достатню кількість пастирів і пастви (за даними всеукраїнського опитування Київського міжнародного інституту соціології, 45% українців підтримують ідею створення помісної церкви на основі УПЦ КП, близько 18% підтримують УПЦ МП), крім того, народ, серед якого українська церква несе служіння, політично незалежний.
На основі канонічних правил автокефалія не надається, її проголошує Собор Церкви. Останній Помісний Собор, який проголосив автокефалію Української Православої Церкви, був скликаний у відповідності до церковних канонів та Статуту УПЦ 1-3 листопада 1991 року, невдовзі після того, як Україна здобула державну незалежність, тобто коли шанси на створення помісної церкви значно збільшилися. Однак це рішення Російська православна церква за традицією не визнала. Обгрунтування – збереження територіально-адміністративної єдності, тобто „Третього Риму” – чисельного та впливового, центр якого у Москві. Та чи відповідає це інтересам звичайних українців?
17 років працює УПЦ КП, попри обвинувачення у розкольництві, розпалювання ворожнечі у засобах масової інформації опонентами КП, накладання анафеми на Предстоятеля УПЦ Філарета, - працює, збільшуючи кількість прихильників з кожним роком.
|
|
| Українські реєстрові козаки та козаки інших формувань вітають Вселенського патріарха у Києві |
Та візит Вселенського патріарха закінчився, а конкретних офіційних слів щодо долі Українського Православ’я не пролунало. Варфоломій I не відповідав на питання й висловлювався дуже дипломатично, оминаючи гострі кути. „Вселенський патріархат у своїй діяльності має на меті лише духовне життя, ніякої політики. Що стосується мого візиту до України, то з нашого боку немає жодних політичних критеріїв, жодної політичної мети - ми хочемо разом зі шляхетним українським народом відсвяткувати поворотний момент у його історії. Адже ваша національна християнська ідентифікація походить від Константинопольської церкви. Ми є і лишатимемося назавжди для вас матір’ю-церквою. Для нас дуже велика духовна радість разом із Президентом Ющенком та вашим народом відсвяткувати цю подію і ще раз принести вам любов та благословення церкви-матері”, – зазначив під час інтерв’ю Його Всесвятість. Також додав, що Вселенський патріархат може координувати взаємовідносини між православними церквами, мається на увазі залучення їх до спільного діалогу. Та приймати самостійні рішення щодо долі тієї чи іншої церкви не є поширеною практикою. Можливо, треба розуміти слова Патріарха як заклик до діалогу між Українською та Російською церквами.
У публікації, що підготував Вселенський патріархат «До 1020-ліття Хрещення України-Русі» є такі слова: „За всю понад тисячолітню історію Української Церкви Київ завжди виявляв належний послух Патріаршому престолові, прислухався до його думки, не чинив нічого, що пошкодило б Вселенській православній спільноті. Навіть у нинішній непростий час, коли Українське Православ’я розділене на три гілки, Церкви, що відроджують і зберігають українську традицію, не виявляють нерозумної нетерпимості і агресивності щодо своїх єдиновірних братів. Терпіння і віра будуть у свій час винагороджені, і в Україні буде єдина Помісна Церква, до якої прагнуть дійсні християни і патріоти своєї землі”. Та коли настане той час?