|
|
| Характерник пливе по річці, постеливши повсть. Зі старовинного малюнка |
Не випадково цю статтю ми розпочали, навівши думку про козаків-запорожців французького посла в 10-20 роках XVII ст. в Константинополі, яку він виклав у брошурі «Лист для друга». Не випадково і тому, що й авторство легенди про козацький підводний флот належить саме французам.
Французький філософ монах-єзуїт Р. Урньє (в інших джерелах Фурньє), відвідавши Константинополь у 1595 році, писав: «Тут мені розповідали зовсім незвичайні історії про напад північних слов’ян на турецькі міста й фортеці. Вони з’являлися несподівано, піднімалися просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів. Мені й раніше оповідали, ніби слов’янські воїни перепливають море під водою, але я вважав це за вигадку. Тепер же я говорив з тими людьми, які були свідками підводних набігів слов’ян на турецькі береги». Повідомлення Фурньє тим більш цікаве, що він сам цікавився питаннями підводного плавання і згодом став одним з авторів трактату, в якому стверджувалась можливість плавання під водою. На думку історика українського флоту Мирослава Мамчака, цю історію розповідали монаху при дворі турецького султана і навряд чи турки виставили б себе перед чужинцем на посміховисько.
У XVII ст. про морські походи козаків писав військовий інженер Боплан, теж, до речі, француз. Він перший в історії докладно описав човни запорожців, навіть намалював їх схематично, але ніде в його докладній роботі не згадується про козаків-підводників, а про здібності козаків взагалі пише так: «Добре воюють і на морі». В тому ж столітті, але трохи пізніше за Боплана, свої твори про козаків написали ще два французи - П’єр Шевальє та Жан-Бенуа Шерер. Вони теж не згадують про підводні подвиги запорожців, хоча Шерер і наводить слова султана Амурата, що напряму стосуються морських здібностей запорожців: «Якщо хтось інший замишлятиме щось проти турків або вирушить на війну з ними, то в обох таборах принаймні спатимуть спокійно, як раніш. Та коли на турків нападуть запорозькі козаки, турки одразу прокинуться й забудуть про всі свої плани».
У 1820 році в Парижі, а в 1827 році вже і в Росії вийшла книга французького морського історика Монжері ( в деяких джерелах Менжері) «Про підводне мореплавання й війну», в якій, коментуючи статтю Фурньє, автор зазначав: «Запорозькі козаки користувалися весловими суднами, які мали здатність опускатися під воду, рухатися так протягом тривалого часу, а потім повертатися назад, піднявши вітрила». Пише Монжері і про те, як, на його думку, повинен був би виглядати підводний човен запорожців: козаки обшивали свої човни ззовні шкірою; корпус їх накривали герметичною палубою, а над нею вертикально споруджували шахту, всередині якої знаходився козак, який вів спостереження за морем і одночасно керував човном; шахта одночасно слугувала і для постачання свіжого повітря всередину човна; човни в підводному положенні рухалися за допомогою весел, при чому герметичність бортів у місцях встановлення весел забезпечували шкіряні манжети. Ми відносимо ці французькі письмові свідчення до легенд, адже Фурньє конкретно вказує, що підводних човнів запорожців він сам не бачив, а йому розповідали в Константинополі, що десь в Синопі…
Далі на нас чекають інші легенди, пісні, думи, приказки, записані фольклористами в Україні і які були створені орієнтовно в XVI-XVIII століттях.
У пісні «Плавай, плавай, лебедонько…» є такі поетичні рядки, пронизані щирою любов’ю до козака, якого кохають і чекають додому.
А десь милий, чорнобривий
По морю гуляє!
І хоч тут нічого не говориться про козаків-підводників, але самі по собі ці слова можуть відноситись і до них. А скільки впевненості в силі та звитязі козаків вкладено в пісню «Україна про це знала»:
Берегом, водою
Відберем у ворогів
Ми гармати з боєм!
А в пісні «А вже років двісті» присутня невмируща надія на кращу долю:
А вже років двісті,
Як козак в неволі,
Понад Дніпром ходить,
Викликає долю:
Гей, гей, вийди, доле, із води.
Визволь мене, серденько, із біди.
І як знати, можливо, під цією долею розуміється в пісні козацький підводний човен, який вийде з води і визволить козака з неволі. У пісні «Та ішов козак з Дону» є такі пророчі слова:
А козацька доля
Да на тім боці моря!
Ці слова можуть стати добрим епіграфом до статті сучасного історика Б.В. Черкаса «Військова організація та воєнне мистецтво українського козацтва», в якій знаходимо: «…морські виправи козаків є унікальним явищем в історії. Чорне море було «турецьким морем». Вийти в нього козаки могли тільки через кілька річок, гирла яких контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією. Вздовж берегів кочували татари, а на виході часто чатували османські ескадри. Пробившись на початку походу крізь ці перепони, козаки опинялися немов у заткнутій посудині, крізь шийку якої треба було ще повернутися назад. Будь-яка поломка човна становила смертельну небезпеку, оскільки безпечного берега, куди б можна було спокійно пристати, не існувало».
У збірці легенд і переказів нижньої Наддніпрянщини, упорядкованій В.А.Чабаненком, в легенді «Куля їх не брала» є такі вражаючі факти: «На Дніпрі було простелять запорожці повсть і йдуть. Щоб показати силу, прокинули повсть на морі, набрали землі в чоботи, горілки в баклаги і подалися в Туреччину». Зберігся старовинний малюнок, на якому зображено козака-характерника, який пливе по річці, постеливши повсть.
Звернемо увагу на такі характерні приказки – примовки: «Не дивися, вражий турче, на воду, а дивись під воду!», «Били турка на воді, били й під водою», «Козак і в огні не горить, на воді не тоне і під водою не гине – на те він і козак»…
До нас дійшли перекази про те, як козаки годинами просиджували під водою, дихаючи через очеретину, могли пропливати кілька верст, сховавши голову у перекинуте цеберко. Недарма ж козаків називали «водяниками», говорили, що вони нібито зналися з чортом і могли просиджувати годинами у воді, що в декого з них є нібито риб’ячі зябра…
Відомий дослідник підводного флоту запорожців Богдан Сацюк вважає, що в даному випадку йдеться про козаків-водолазів. У наведеній нами статті цей автор пише і про те, що чув легенду, ніби козак проплив у бочці кілька верст під водою. Козаки-відчайдухи саме в такий спосіб перемагали ворогів.
Ходили легенди про козаків-характерників, котрі неочікувано могли щезнути під водою майже на цілий день. Цікаві пірнали слідом за ними і знаходили своїх товаришів, які хропіли собі спокійно під міхуром, у прохолоді біля корча, бо на поверхні їм, бачите, було дуже спекотно.
Тільки не можна ігнорувати той факт, що сучасна медицина вже внесла свої корективи в розгляд питання про перших водолазів: перебування людини нижче рівня поверхні води можливе тільки за умови додаткової подачі повітря; глибина при цьому повинна бути не більше 0,5 м, а час перебування під водою дуже обмежений, до години (адже повітря, яке входить у легені, зустрічає опір внутрішнього тиску дихальних органів пірнальника).
Думки сучасних вчених щодо можливості використання запорожцями підводних човнів протилежно розходяться. Конструктор сучасних підводних човнів Юрій Крючков: «Це було неможливо зробити технологічно». Відомий радянський дослідник підводного флоту І.Биховський: «Думається, що в даному випадку справа виглядала дещо простіше. Мабуть, запорозькі козаки перевертали свої човни і занурювали їх у воду, а дихали повітрям, яке залишалося під човном. Використовуючи такий спосіб пересування під водою (спосіб підводного дзвону), козаки могли непомітно підкрадатися до ворожого берега». Сучасний російський військовий історик В. Грібовський: «В історії збереглися свідчення XVI ст. про використання запорозькими козаками перевернутих легких веслових кораблів («чайок») для отримання мінімальної помітності при наближенні до турецьких берегів».
А все ж таки як міг виглядати легендарний «козацький підводний човен»?
За відповіддю звернемося до сучасних українських дослідників.
Богдан Сацюк: «Щодо конструкції козацькі підводні човни були дуже прості. Таємниче судно за формою нагадувало звичайний ткацький човник. У ньому вміщувалося два козаки – весляр і керманич. Це були відчайдухи. Весляр гріб куценькими веслами. Для того, щоб триматися під водою, брали баласт – пісок, а потім використовували й каміння. Дихали через спеціальну трубу – отвір, верхній кінець якої стирчав над водою. Це було і вікно в життя, засіб для орієнтування. Щоб човен не перевертався, з боків прикріплювали куценькі «крила».
Август Вірлич: «У деяких авторів зустрічаються повідомлення про те, що підводні чов-ни запорожців були обладнані пристроями, що нагадують сучасні кінгстони. В них заван-тажувався баласт (пісок), що сприяло занурюванню у воду. А перед самим ворожим бере-гом кінгстони відкривалися, пісок висипався у воду, «субмарина» спливала, що, цілком вірогідно, спричиняло шоковий стан у турків. У турецьких літописах, до речі, зафіксовано: запорожці виходили з моря!»
Про основні методи дій козацької таємної зброї ми також дізнаємося від сучасних українських вчених, адже козацькі літописці Самійло Величко, Самовидець, Граб’янка в своїх творах нічого не згадують про таку могутню і несподівану для ворога зброю. На думку сучасних українських дослідників, це тому, що наявність такої зброї трималася у великій таємниці, про яку знали лише ті, хто був причетний до створення підводних човнів. А турецькі літописці свідомо не описували козацьких підводних суден, аби не продемонструвати своєї військової відсталості.
Як діяли козаки-підводники, пише Іван Вільха: «На таких суднах 1595 року запорожці непомітно підійшли до турецької фортеці Синоп. Вартові на бійницях скільки не вдивлялися у море, нічого підозрілого не бачили. Чайки ширяли над рибальськими фелюгами, вітер гнав до берега хвилю та ще якісь колоди. Правда, вони були не зовсім звичайні: стояли сторчма, немов поплавці. Та хіба мало незвичайних речей викидало море на берег! І вартові напівсонно обходили свої пости. Та раптом колоди почали виростати з води, і до берега швидко наближалися човни – не човни, скрині – не скрині… Відкривали стулки в колодах – і з них виходили запорозькі козаки. Коли турки отямилися, було вже пізно. Сміливі відчайдухи захопили місто». Походу на Синоп нема в переліку козацьких морських походів, зробленому В.Кравцевичем, у М.Мамчака записано, що у 1595-му році відбувся похід ескадри козацьких човнів Григорія Лободи на Дунай і Синоп, але в останній своїй праці «Україна: шлях до моря» цей автор згадує підводні човни, переобладнані з чайок, у козацькій флотилії кошового отамана Богдана Микошинського, яка штурмом взяла Синоп у 1595 році. І в хронології В.Сергійчука за 1595 рік згадуються козацькі підводні човни. Сучасний український вчений О.С. Олійників: «Року 1595-го запорозькі козаки на підводних човнах несподівано з’явилися попід мурами Синопа й легко здобули його. Ними керував осавул Федір Полоус, який тієї ж весни був обраний на гетьмана…» Велика кількість поважних українських сучасних дослідників: знаний історик Володимир Сергійчук, автор книжок з історії українського флоту Мирослав Мамчак, відомі херсонські дослідники Микола Оленковський та Август Вірлич - вважають, що все це відповідало дійсності.
Останні підводні археологічні знахідки біля острова Хортиця свідчать, що ще може настати час, коли з товщі води дістануть справжній козацький підводний човен або знайдуться якісь згадки про нього в архівах. І тоді не тільки в людській уяві, а й неспростовно підтвердженою від-криється для нас ще одна «біла» пляма в історії запорозьких козаків.