|
|
| На старті експедиції по Дністру козаки й журналісти газет «Україна козацька» і «Магістраль» |
Члени Галицького округу Українського Реєстрового Козацтва свято дотримуються свого життєвого кредо – «Духовність і патріотизм, Бог і Україна!» Про це свідчить широка просвітницько-роз’яснювальна робота цієї організації серед населення західних областей нашої держави та посильна спонсорська допомога багатодітним сім’ям, престарілим, дітям- сиротам тощо. Козаки виступають організаторами проведення у містах і селах державних та релігійних свят, відгукуються на будь-яку значущу для регіону громадсько-політичну подію.
Близько до серця сприйняло львівське козацтво і нещодавню масштабну повінь у західних областях України. Козаки, а вони є серед військових, залізничників, професійних рятувальників, у робітничих та селянських колективах, з першого ж дня влилися до лав ліквідаторів стихійного лиха. Завдяки їм було врятовано не одне людське життя та чимало матеріальних цінностей.
Наприклад, генерал армії та голова Адміністрації Гетьмана УРК у Західному регіоні, депутат Львівської обласної ради Володимир Кожан разом зі своїми побратимами чи не перший прибув на допомогу у відрізане від навколишнього світу повінню село Монастирець, що в Городоцькому районі на Львівщині. 80-ти сім’ям, чиї будинки було підтоплено, козаки вручили по 500 гривень. Потерпілим від стихії привезли борошно, крупи, миючі засоби, питну воду.І Монастирець – не єдиний підтоплений населений пункт, якому допомагало козацтво. Матеріальну допомогу і моральну підтримку дістали дитячі садки, школи і навіть релігійні громади.
|
|
| Козацький прапор над Дністром |
- Про масштаби стихії ми черпали інформацію зі сторінок преси, передач радіо та телебачення, але хотілося самим пройтися тими місцями, де велика вода наробила великої біди, - каже командувач Галицького округу УРК Василь Павлечко. – Задумалися над тим, як проплисти вниз повноводним Дністром? Тож вирішили здійснити сплав на дерев’яному плоті, який виготовили в одному з деревообробних цехів міста Галич. Звідси невеличка «матроська» команда, за участі журналістів газет «Україна Козацька» та «Магістраль», і вирушила в дорогу…
- У кожного із нас практично не було жодних навиків такого сплаву, тому перші кілометри подорожі видались доволі важкими, - продовжує розмову член експедиції, рядовий козак зі Львова Василь Гайдучок.- Нашу півторатонну «посудину» площею 12 м2, яка на березі видавалася доволі громіздкою, бурхлива течія норовливої ріки підхопила й понесла немов суху тріску.
Перше, що вразило сплавників, – це неприродний стан води. Вона була не тільки коричнево-брудною, але ще й масною на дотик. Це й не дивно, адже повінь добряче похазяйнувала на тваринницьких фермах, розмила багато складів з мінеральними добривами, вигрібних ям і старих скотомогильників. Тому члени експедиції старалися якомога менше користуватися річковою водою і навіть вмивалися пляшковою мінералкою.
Нам то що? Декілька днів можна витерпіти ці незручності. А як же виходити зі становища людям, які постійно проживають у затоплених районах. Повенева вода тут хоча й спала, але вона залишилася у криницях і копанках, звідки селяни раніше самі вгамовували спрагу та напували худобу.
- На перших порах чисту воду до села Жовте нам доставляли автоцистернами, - каже один із небагатьох рибаків, яких довелося зустріти під час сплаву на замулених дністровських берегах, Степан Плішко. – А через деякий час бійці загону з ліквідації надзвичайних ситуацій просвердлили декілька артезіанських колодязів, і беремо зараз воду з них.
|
|
| Козацька експедиція стартувала у Галичі |
До речі, у селі Жовтому ми вперше почули про самовідданих ліквідаторів повені – працівників МНС, які всіляко заспокоювали людей від отриманого стресу, підвозили потерпілим продукти та свіжу воду. На всьому шляху козацького сплаву, а пройшли ми Дністром кордоном між Івано-Франківською та Тернопільською областями більше 180 кілометрів, населені пункти знаходяться на чималій відстані від русла ріки. Але під час повеней їх рятує не відстань, а берегові дамби. Там, де вони були у хорошому стані, велика вода відступила і майже не завдала селянам ніякої шкоди. А бачили ми й місця, де дамби не ремонтувалися ще з часів останньої тутешньої великої повені 1969 року. Наслідки такого недбалого ставлення до водозахисних споруд виявилися плачевними. Скажімо, у селі Устя-Зелене, поблизу якого дамба, як кажуть, дихала на ладан, велика вода добряче «похазяйнувала», зрівнявши з фундаментом не один будинок. Залишившись без даху над головою, селяни з подвоєною енергією взялися за відбудову дамби, але, на жаль, запізно.
Побувавши у багатьох Придністрянських селах, поспілкувавшись з їх мешканцями, ми зробили висновок, що великої паніки серед людей нема, хоча чимало з них бідкаються, що тепер не матимуть ні свого бурячка, ні картоплі, ні зерна. Усе опинилося під водою, навіть домашні тварини та птиця. Сподіваються, що Київ виділить грошову допомогу і водночас не вірять, що їхні збитки буде повністю компенсовано.
Учасники експедиції побували у декількох затоплених селах, зустрічалися з потерпілими від повені людьми та представниками місцевої влади, своїми очима побачили наслідки стихійного лиха й хід його ліквідації. А зі всього цього зробили висновок: людям треба бережливо ставитися до природи, любити свій рідний край.
