Добрий день, редакціє газети „УК”. Я жителька сільської глибинки, інвалід I групи Лідія Іванівна Борщ. Регулярно слухаю радіопередачу „Козацька рада”, яка виходить в ефір щопонеділка. Черпаю з неї силу, мудрість.
Хочу передати сердечні вітання Гетьману Українського Реєстрового Козацтва Анатолію Шевченку із одержанням нагороди від Президента нашої країни. Ця людина послана Богом на нашу згорьовану Україну. Пошли, Господи, йому здоров’я, мудрості і рясних твоїх благословінь. Добру справу робить ця людина у відродженні нашої країни.
Але разом із побажанням добра я маю намір розповісти про біль своєї душі. Адже козаки завжди ставали на захист своєї рідної землі в тяжкі часи. Такими тяжкими часами є сьогодні днина для села. Село вимирає, „село наче погоріло” – словами Шевченка можна сказати, що зруйновано село повністю в результаті перебудови. Всі виробничі об’єкти зникли, молодим працювати немає де. Процвітає пияцтво, блуд. У страшенне зло переросло таке явище, як крадіжки. Крадуть серед білого дня усе, що вироблено з металу. Існує безліч нелегальних пунктів, де приймають метал, але місцева влада не чинить ніякого спротиву.
Мене тривожить майбутнє і сьогодення моїх дітей і онуків. Тяжко працюють люди на селі, а здобути душевний спокій та матеріальний достаток не виходить. Ситуацію треба змінювати. Можливо, саме козаки у змозі врятувати країну.