|
|
| Замок Любарта у Луцьку |
Якщо визначати козацькі міста і села за їх покозаченням у різні періоди української історії, за участю їх мешканців у козацьких війнах і повстаннях або за перебуванням у них козацьких залог, то таких населених пунктів на Волині не десятки, а сотні. Це Луцьк, Рівне, Дубно, Кременець, Острог, Берестечко з величезним довкіллям, Ковель, Клевань, Стоянів, Ружин, Гоща, Тишковичі, Твердині і т. д. Бо всюди, на всій Волині Великій (тобто історичній), як і на інших землях України, козацькі шаблі викрешували блискавиці волі, незалежності, правди, честі, гідності нашого народу. Це тут формувалися відомі сім (а можливо, й більше) козацьких полків на початку спалаху великої Національно-визвольної революції 1648 і наступних років - Звягельський, Любарський, Миропільський, Остропільський, Поліський, Гощанський, Острозький... А згодом і Волинський. Це тут, на території тодішнього Луцького повіту, на початку осені 1648 року з повстанців вибудовувалися козацькі полки під проводом Федора Липки, гощанського війта Івана Куковського (Листопада), стоянівського війта Степана Гірнича... Близько трьох тисяч повстанців Ковельщини також не могли діяти стихійною масою, а формувалися в сотні, можливо, й полк.
Та є на Волині й давніша історія козакування, яка сягає витоків українського патріотичного лицарства. Адже про «волинських» козаків пише у своїй «Хроніці» і польський історик Матвій Стрийковський, змальовуючи їх дії в ХII-ХIII ст.
Тут народилися й виросли, здобули освіту, гартували козацький характер багато козацьких ватагів, навіть окремі гетьмани, полковники. То Остафій, Михайло і Богдан Ружинські, легендарний засновник Запорізької Січі Дмитро Іванович Вишневецький-Байда, три полковники Гуляницькі і чимало інших. У козацькому реєстрі 1581 року тільки одного полку є понад 70 волинян. У реєстрі 1649 року козаків і старшин з Волині сотні й сотні.
|
|
| Костел в Олиці |
Багато місць волинської землі свято бережуть пам’ятки, могили, кургани, цікаві легенди або назви урочищ, пов’язані з українським козацтвом. На Ратнівщині навіть поселення кілька століть мало назву Козачок. Сотні свідчень є про те, що волиняни, як і весь український народ, є нащадками козаків - того славетного лицарства, яке віками виборювало собі волю, одвічне право жити, творити, мати свою солов’їну мову, звичаї, віру, свою державу.
Саме тому чи не найбільшою святинею землі волинської є поле Берестецької битви 1651 року. Тут сама земля промовляє до нас голосами предків. Тут музей-заповідник «Козацькі могили», розташований на острові Журавлиха, біля села Пляшева, тисячами своїх експонатів оповідає про козацьку мужність у боротьбі проти польсько-шляхетського гноблення. Колись тут, на місці теперішнього села Острів, були вали й рови козацько-селянського табору. Археологічними розкопками виявлено близько 5000 тисяч різних речей, що належали козакам і повстанцям, а серед боліт відомий усій Україні острів Гайок. Саме тут триста безстрашних козаків прикриття зупинили шалено наступаючу польсько-шляхетську королівську армію. Як відомі античні 300 спартанців, усі триста героїв загинули в нерівному бою, але лишились непереможеними.
На берестецькій землі височить величавий храм-пам’ятник - Георгіївська церква з саркофагом, наповненим останками козаків. А поруч Михайлівська церква, в якій напередодні битви молились гетьман Богдан Хмельницький та полковники. Щороку в травні -червні сюди приїздять, приходять правнуки козацькі вклонитися пам’яті безстрашних лицарів волі України. Це робили організації «Просвіти» з часу їх створення на Волині. А в рік відродження української державності тут побували десятки тисяч гостей з усіх куточків України, глава держави Леонід Кравчук і патріарх УАПЦ Мстислав.
...Неподалік від Луцька, на околиці села Несвічі, є також дві величезні могили. Народна традиція називає їх козацькими. Кілька віків у серцях несвічан і мешканців сусідніх сіл живе легенда про те, що тут десь у 1596 році козаки одного з повстанських загонів легендарного Семерія Наливайка мали бої з корогвою польської шляхти. Полеглих тоді козаків і їхнього сотника поховали в цій землі. На цьому пам’ятному місці несвічани і гості з багатьох сіл, з Луцька щороку вшановують пам’ять героїв-козаків і всіх борців за волю, незалежність України, служать панахиди. А самі несвічани вважають своє село козацьким. І не лише тому, що воно, як і багато інших волинських сіл, було не раз покозачене. З роду князів Несвіцьких, які володіли цим селом (і від кого мали свою назву), походить і засновник Запорізької Січі (близько 1552 р.) легендарний гетьман Дмитро Іванович Вишневецький-Байда.
У сусідньому селі Білосток його козацька доля закріплена в назвах урочищ. У центрі села стоїть гора Сінай. Тут колись був оборонний центр - Шанець. Шкода, що під час будівництва дороги у вісімдесятих роках його поруйнували. А з-під гори, на якій квіткою красується з 1636 року Свято-Михайлівський Божий храм, віками струмують сотні джерел. Здається, що на крейдяній основі вода кипить, виглядає білуватою. Та набери її в кухлик і побачиш - вода кришталево чиста. І смак винятково приємний. Ці джерела люди віками звуть Козацькими криницями. Подорожні щоразу зупиняються тут, наповнюють вільний посуд. Бо цю водицю здавна вважають цілющою, богатирською.
Привертають увагу дві наступні назви - Козацькі жолоби і Козацький шлях. Звідки вони тут? Нині уже покійний білостоцький краєзнавець Антон Іванович Коновалюк достеменно знав від своїх прадідів, що велика група білосточан служила в Білоцерківському козачому полку. Десь у другій половині ХVІІ століття, коли полк розформувався, вони повернулися в рідний край. Жили в північній частині села. Шлях, по якому водили коней на водопій, тоді й був прозваний Козацьким. А водопійні жолоби справді були при березі річки Чорногузки, біля Козацьких джерел. Подібні джерела і в інших місцях прибережжя Чорногузки теж називають Козацькими криничками. Така назва закріпилася і за теплим джерелом біля річечки Стриж у містечку Торчин.
Але повернімося до села Білосток. У родині Анатолія Івановича Коновалюка від предків-козаків аж до сорокових років ХХ століття зберігалися давній козацький жупан, шаровари та інше вбрання, а також красива шабля. Усе це було знищено служаками держбезпеки під час арешту краєзнавця в 1945 році. У Білостоці та сусідніх селах збереглися навіть прізвища колишніх козаків Білоцерківського полку, які тут оселилися назавжди: Соловей, Коваль, Митюк, Ткач, Богуш, Кравець, Черник, Луцик, Карабан, Кулик... Певно, корені у багатьох справді козацькі.