Навкруги неповторна тиша, і, незважаючи на похмурий ранок, напрочуд тихий та спокійний Дніпро, над темною поверхнею з мороку ночі ранковою зорею народжується день.
Сивими ковиловими пасмами котиться по дніпровській воді перекотиполе-туман, сповиваючи маленькі хвилі, що з тихим шипінням накочуються на скелястий берег крутолобої кручі-кряжа. Немов у німому кінофільмі, далекими сільськими вулицями починають снувати заклопотані повсякденними турботами люди, несподівано ранкову тишу розриває тріскотлива черга тракторного пускача - і знову панує тиша. Вона навкруги така, що, дивлячись на могутню далину Дніпра, мимоволі згадуєш знамените гоголівське: «Чуден Днепр при тихой погоде... редкая птица долетит до его середины...»
На протилежній стороні з височини стрімкого урвища пильно вдивляється у ранкову зорю суворим поглядом крутолобий запорозький козак, немов хоче угледіти у темних дніпровських глибинах щось, так необережно втоплене нащадками. Що він там угледів? Тиша...Онде народилася грайлива хвиля, яка, розтріпавши своїм білопінним чубом пасма туману, грайливо стусонула плечем у скелястий берег і, зненацька вхопивши-відірвавши уламок каменя, швидко зникла у лоні свого батька-Дніпра. Що відбулося, просто зник камінь? Чи дещо більше? Можливо, саме так зникає у безоднях безпам’ятства Пам’ять нашої нації і саме про це нагадує-застерігає той крутолобий козак, що рішуче піднявся на стрімкій дніпровській кручі її Вічним Вартовим. Тиша, немає відповіді…
НА ТІЙ РІЦІ КАМ’ЯНЦІ
|
|
| Карта Дніпровських порогів |
Висота 93,2 - найвища географічна точка на теренах сучасної Херсонської області. У ясну ранкову пору звідси можна розгледіти усе Олешшя, околиці Херсона. Ця висота з давніх часів була відома слов’янам, а з 1661 року мала велике значення для Війська Запорізького під час розташування польового табору біля поселення Попасний байрак та будівництва нової Кам’янської Січі, заснованої при впадінні річки Кам’янки у Дніпро, вище міста Кизикермена.
”На тій ріці Кам’янці, - писав князь Мишецький,- була Запорозька Січ вище Кизикермена на 30 верст, на правому боці Дніпра. З руїн, що збереглися до нашого часу, видно, що Кам’янська Січ займала невеликий куток між правим берегом Козацького Річища і лівим берегом Кам’янки, вище гирла Кам’янки сажнів на 100, й мала форму неправильного трикутника, витягнутого з півночі на південь, з вершиною на півдні.
Величина цієї Січі по чотирьох напрямках визначається так: 115 сажнів зі сходу, 66 сажнів з півночі, 123 сажні з заходу, 36 сажнів з півдня. Посередині Січі, з півночі на південь, розташована площа завширшки в 6 сажнів на півночі й три на півдні, по обидва боки площі тягнуться курені й скарбниці в кількості 40; один ряд цих куренів тягнеться вздовж Козацького Річища з виходами на захід, а 3 ряди йдуть від степу до Кам’янки з виходами на схід та захід. Між останніми трьома рядами, як і між першими, з півночі на південь простягається площа таких самих розмірів, як і перша. Кожен із куренів має 21 аршин довжини й 12 ширини. Слідів від церкви не лишилося, та й не могло лишитися, оскільки перші роки як у Кам’янській, так і в Олешківській Січах у козаків були не постійні, а тимчасові похідні церкви.
Вся Січ була обнесена кам’яним муром, від якого в наш час збереглися лише де-не-де невеликі дикі камені (ці камені існують і сьогодні - прим. автора). За цим муром на північній околиці Січі збереглося ще сім невеликих круглих ям: три на схід, чотири на захід, викопаних, очевидно, зі стратегічних міркувань. Запорізькі козаки називали їх вовчими ямами. Південна окраїна Січі також за муром, там, де сходяться Кам’янка й Козацьке Річище, відділені великим ровом, що йде зі сходу на захід.
Нижче від нього, з зовнішнього боку, тягнеться ряд невеликих горбиків (їх є 9), що йдуть так само. Ділянка землі на південь від рову, до злиття Кам’янки з Козацьким Річищем, зветься Стрілками; тут з півночі на південь, паралельно до Козацького Річища, але перпендикулярно до рову, тягнеться ряд із восьми горбиків. Останні, можливо, служили запорізьким козакам базисами для гармат або, у крайньому разі, пунктом для спостереження й охорони Січі з півдня, оскільки з півночі її захищали вовчі ями.”
В якийсь період Січ переносилася з Чортомлицького острова у відкритий степ. Нижче від Нової Січі Дніпро йде до правої своєї притоки Мілової, маючи невеликі острови, місцями очерети ; від Мілової до річки Кам’янки правий берег голий, кам’янистий і досить високий. На цьому відтинку Дніпро мав багато дрібних і великих островів, робив невеликі кривизни й мав від 250 до 400 сажнів ширини і від 12 до 28 футів глибини. Лівий берег його віддалявся від твердої землі верст на 10 і складався з піщаних кучугур та болотистих озерець. Правий берег кам’янистий, крутий і такий високий, що вгору його неможливо й мотузки протягнути, щоб вести проти течії човни ; місцями він віддалявся од води очеретами, мав значну мілину.
ЗАБОРИ
|
|
| Кряж Пугач |
По річищу Дніпра розкидані забори - так називають пасма диких гранітних скель, як і пасма порогів, проте вони не перетинають річку всуціль від одного берега до іншого, а займають частину її переважно з правого берега і таким чином залишають біля іншого берега вільний для суден прохід. Всіх забор, більш-менш значних, налічувалося понад 90. Вони розпочиналися на Дніпрі біля самого кордону запорозьких володінь, із західного боку вище від річки Омельника, і закінчувалися поблизу острова Дієва, навпроти річки Чортомлик. Ось вони в послідовному порядку: Горілчанська, Кам’янська, Хрести, Чорна і Ревуча, а ще Волошинова, Стрільча, Тягинська, Воронова, Крива і Таволжанська. Стрільча забора згадується під різними назвами-топонімами : Стрільча, Стрільчата, Стрілича.
ПЛАВНІ
|
|
| Кам’янська балка. На задньому плані гора Пугач (сучасна назва Шпиль). Цю місцевість Дмитро Яворницький та Гошкевич позначили місцем Січі 1734 року. У центрі світлини зарослі відтворюють лінію Північного валу Січі 1663 року |
„Особливістю Дніпра в межах запорозьких вольностей є ще так звані плавні, - писав дослідник. - Так називається наносна, піщана чи муляста, із залишками різних перегнилих рослинних порід низовина по обох берегах Дніпра, поросла травою, товстим очеретом, всякими деревами - лозою, осокором, вербою, шовковицею і зрідка дубом, порізана безліччю рік, річечок, озер, лиманів, єриків й у весняну, а іноді й у осінню пору майже всуціль, опріч підвищених місць – пасом, залита водою. “Рослинність у липні та серпні тут досить розкішна і різноманітна”.
Тут нема ні велетенських дубів, ні масивних скель, ні дикої величі гори Пугача, зате тут, уздовж самого берега річки, тягнеться, мов довга канва, ряд молодих, мальовничо витягнутих верб, які стоять усе частіше, чим ближчає річка Кам’янка до Козацького Річища.
Між двома гирлами річки лежить чудовий острів, на планах XVIII століття названий Коженіним (тепер він зветься Кам’янським), відомий французькому картографу Боплану, автору „Опису України”.
”За чотири версти нижче річки Кам’янки колись стояло місто Пропасне на лівому березі яру Пропасного – його руїни збереглися досі. На 20 верст нижче, в урочищі Вищої Голови Комахи, стояло місто Космаха. За Кам’янкою, що при впаданні оточена горами, порослими дубовим лісом, лежить невеличка Блажковка. На степу, по дорозі до Бізюкова монастиря, є довгасті кургани чудової форми, що рясніють каменями, які лежать рядами, викладеними людськими руками. За селом Блажковкою по березі Дніпра лежить інше село, теж Блажковка, нижче є невеличкий хутірець, жителі якого займаються хліборобством. По виході з цього хутірка вузька стежина уздовж кам’янистого і надзвичайно гарного берега веде до стародавнього, забутого городища запорізького.
З цього городища вид на округу чудовий. Внизу глибокий і облямований лісом Дніпро, за рікою безвихідні плавні й широке озеро, назване Великим лиманом, а через Пропасну Балку біліють будинки Бізюкова монастиря, відомого в народі під ім’ям Пропасного”.