Після блискучої Пилявецької перемоги
|
|
Національно-визвольний рух на початку ХVII століття охопив і західноукраїнські землі. Так, у 30-ті роки представники Львівщини були учасниками козацько-селянських повстань, які відбувалися на Наддніпрянщині.
На львівських землях антифеодальні виступи ніколи не припинялися, а у часи Визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького західноукраїнські землі стають районом значних повстань.
Так, у кінці вересня 1648 року, коли козацько-селянська армія після блискучої Пилявецької перемоги вступила в західноукраїнські землі, вона підійшла до Львова і взяла в облогу шляхетський гарнізон, який засів за мурами передмістя. Львів’яни допомагали Хмельницькому як розвідники. Вони показали козакам, де розташований міський водогін, та допомогли вивести його з ладу, що в значній мірі прискорило припинення опору польського гарнізону.
Жителі львівських передмість і міських сіл увійшли до складу загону полковника Максима Кривоноса і разом з ним брали участь у штурмі й захопленні Високого Замку, який був важливим пунктом оборони. Хто ним володів, той і панував над передмістям.
Звичайно, уже тоді виникало питання, чому Хмельницький не наказав штурмувати передмістя, а обмежився викупом. Як стверджує кандидат історичних наук Михайло Пасічник, це сталося, по-перше, тому, що після зайняття козаками Високого Замку польський гарнізон не міг чинити опору і склав зброю, і, по-друге, тому, що Хмельницький не хотів піддавати небезпеці штурму українське населення передмістя.
Висвітлюючи це питання, слід згадати про особисті зв’язки Богдана Хмельницького з Галичиною і Львовом. Відомо, що батько Богдана, Михайло Хмельницький, служив у 90-х роках XVI століття у Жовківському замку. Можливо, у Жовкві пройшли дитячі роки Богдана. Встановлено, що навчався гетьман в одній із львівських шкіл, а значить, жив у Львові принаймні 4 – 5 років. Є також відомості про те, що молодий Богдан брав участь в обороні Жовкви від татар у 20-х роках XVIІ століття. Отже, зв’язки Хмельницького з Галичиною, і зокрема з Львівщиною, мали свою історію, нараховували напередодні Визвольної війни кілька десятків років.
З-під Львова Б. Хмельницький розіслав свої полки в навколишні міста і села Львівщини. Наприкінці вересня 1655 року його армія підійшла до Львова і взяла місто в облогу. Але ще перед наступом військ Б. Хмельницького польський коронний гетьман С. Потоцький створив укріплений табір польських військ недалеко від Львова, під Городком. Зважаючи на те, що на північному заході від Городка був став, а на півдні міста – болота річки Верещиці, він відвів свої війська від ставу і розмістив на полях села Дроздовичі. Табір мав форму квадрата і був розташований у вигідній місцевості – між болотами на шляху від села Кам’яного Броду до Городка. На єдиному шляху до польського табору, між ставом і річкою Верещицею, гетьман Потоцький поставив сторожові пости. Городок був укріплений валами і мурами. Польська армія тоді налічувала 40 тисяч чоловік. Але Богдан Хмельницький несподівано вдарив по ворогові з тилу. Цього не передбачав Потоцький і не укріпив цей фланг.
Полки Київського воєводи Заморського і чернігівського воєводи Тишкевича вдарили в центр шляхетських військ. До того ж частини визвольних військ почали раптово наступати і на фланги польського табору, знищуючи багато шляхти, а надвечір у результаті успішного наступу здобули перемогу. Після перемоги під Городком козацьке військо приступило до облоги Львова. Гетьман Богдан Хмельницький у листі до магістрату Львова від 3 жовтня вимагав здати місто, підкреслюючи, що його війська „повністю розгромили коронне військо”. У 1655 році повторилися дії 1648 року. Не чекаючи штурму, польський гарнізон склав зброю. Місто визнало владу Богдана Хмельницького, який, не вступаючи в місто, оголосив, що Львів перебуває під його захистом.
Однак козацька армія внаслідок несприятливого міжнародного становища примушена була залишити Галичину. Справа визволення західноукраїнських земель не була завершена.
Старий Самбір, Велика Горожанка, Янів, Сокаль...
Під час Визвольної війни, 13 жовтня 1648 року, був здобутий загонами Богдана Хмельницького Старий Самбір. На честь цієї події на стіні однієї з церков (зараз її немає) було вибито напис про подію, що зберігався ще до кінця ХІХ століття. Козацьке військо під проводом Богдана Хмельницького побувало і в Янові (тепер Івано-Франково) двічі, у 1648 та у 1655 роках. Під час другого походу козаки наздогнали в околицях Янова рештки втікаючої армії гетьмана Потоцького і розгромили її під Брухналем.
Активну участь у Визвольній війні українського народу XVII століття брало населення Добромиля. Уже в 1648 році в Добромилі почалися заворушення проти польської шляхти. У 1650-1651 роках населення Добромиля організувало військовий загін на чолі з Альбертом Паничівським. До наших часів зберігся опис нападу добромильського загону на укріплений шляхетський маєток Фредрів у Ляцькому (нині Солоноватка): „ Приєднали з сіл багатьох підданих і вдерлися до села воєнним способом на зразок збунтованих козаків, деякі піші, інші верхом, озброєні гарматами і рушницями, довгими і короткими, сірчаним порохом і кулями, косами, сокирами, залізними піками, прапорами, бубнами та іншим”.
«Тут спочивають мої милі козаки. Богдан Хмельницький»
|
|
Набіги татар у другій половині ХVІІ століття, часті переходи польських військ, воєнні контрибуції довели Белз до повної руїни. На 1667 рік у місті налічувалось тільки 37 заселених будинків, пустували цілі вулиці, ремесла і торгівля занепали. Белзький замок як фортеця перестав існувати.
22 листопада 1648 року козацько-селянські війська оточили Жовківський замок. Не бажаючи руйнувати місто, Б.Хмельницький незабаром зняв облогу. А 26 вересня 1655 року місто все ж було взяте.
Великої шкоди від постійних постоїв польських військ, які збиралися у походи проти татар і турків, зазнавало місто Глиняни. Наприклад, влітку 1648 року тут збиралися шляхетські війська, готуючись до походу проти армії Б. Хмельницького. Коли війська Б. Хмельницького вступили у місто в 1648 році, у Глинянах вибухнуло повстання проти шляхти. Міщани активно допомагали козацько-селянському війську у здобутті замку, куди заховалося багато шляхти. 22 квітня 1649 року шляхтич М’ясковський, орендатор королівських маєтків, скаржився, що глинянські міщани разом з козаками Б. Хмельницького пішо і кінно напали на Женівський замок.
Мешканці Глинян також брали участь у другому визвольному поході Б. Хмельницького на західні землі України у вересні 1655 року. Гетьман С. Потоцький, який сконцентрував тут польсько-шляхетську армію, не зважився почати бій під Глинянами і 23 вересня відійшов від Городка.
Посланець Б. Хмельницького Ярема Концевич засвідчив на тортурах у Галичині 31 серпня 1648 року, що Броди, Тернопіль та інші міста з нетерпінням чекали на Б.Хмельницького. Населення цих міст готове було допомагати йому, виводило з ладу міські гармати, насипало в них пісок, збирало озброєння для козаків, на яких очікувало. У вересні 1648 року 20-тисячний загін разом із селянами навколишніх сіл, що приєдналися до нього, під керівництвом полковників Нечая та Степи і за допомогою українського населення міста здобув Броди. Вісім тижнів місто було в руках козаків. Під Бродами стояли козацькі війська і у 1649 році, у час облоги Збаража.
У період Визвольної війни українського народу середини XVII ст. місто Буськ і його околиці стали місцем жорстоких битв козаків під проводом Б. Хмельницького з польськими військами. У 1655 році загони Хмельницького приступом взяли місто і зруйнували його укріплення. Міські мури, вали навколо міста, довжина яких досягла однієї милі, були знесені. Козацькі війська проходили також через села Красне, Олесько.
Пам’ять про битви козаків із шляхетським військом і досі живе серед мешканців Ходорова. Як свідки цих подій височать поблизу міста п’ять могил. Старі люди розповідають, що ще за їх пам’яті на одній з могил був камінь з написом: „Тут спочивають мої милі козаки. Богдан Хмельницький”.
За участь у Визвольній війні князь Ієремія Вишневецький вирізав майже всіх українців Немирова, який зазнав чимало лиха від татарських наїздів. Татари не раз спустошували місто й околиці, перетворюючи поселення на згарища, забирали людей у полон і продавали у рабство. Про розміри татарських грабунків у цих місцевостях свідчить, наприклад, підрахунок ясиру, відібраного в орди, розгромленої 7 жовтня 1672 року Яном Собєським. Тоді було визволено 12 тисяч чоловіків, жінок і дітей. На вшанування 200-ліття розгрому орди в Немирові споруджено пам’ятник, який стоїть тут і сьогодні. Польща не здатна була організувати оборону своїх кордонів. У Речі Посполитої не було постійного, добре озброєного війська, яке б охороняло кордони. Тому виняткове значення у виконанні цього завдання мало українське козацтво. Однак політика польського уряду була спрямована на обмеження козацтва.