|
|
Так, генерал-майор УРК Геннадій Пампуха є президентом Всеукраїнської третейської ліги, генеральним директором юридичної корпорації «Принцип». Донецьке обласне і міське відділення цієї корпорації відповідно очолюють полковник УРК Володимир Сурков і генерал-полковник УРК, депутат Донецької міської ради Анатолій Власенко, а генерал-лейтенант УРК Володимир Попов - голова Київського районного у м. Донецьку відділення.
Давно вже не секрет, що українська судова система переживає кризу. Результати опитування, проведеного в цьому році маркетинговою компанією TNS Україна, показали, що вітчизняним судам не довіряють більше половини українців і, на превеликий жаль, це число недовіри зростає. Суди перевантажені позовами, і навіть дріб’язкова судова справа може затягнутися на місяці, а то й роки. Міністри юстиції і представники Кабінету Міністрів різних каденцій, народні депутати неодноразово говорили про необхідність реформування судової системи і наголошували, що досить важливим фактором у такому реформуванні є розвиток альтернативних способів вирішення суперечок, зокрема, третейських судів.
Європа, до якої ми так прагнемо, країни-члени СОТ - всі вони визнали ефективність третейських судів у своїх правових системах. Тільки у США понад 80 відсотків цивільних і господарчих спорів вирішуються в третейських арбітражах!
Слід згадати, що 5 вересня 2001 року Комітет міністрів Ради Європи (членом якої є й Україна) приймає Рекомендацію
Rec (2001) 9 про альтернативне судочинство між адміністративними органами та приватними сторонами. В Рекомендації Комітет вважає альтернативні методи врегулювання адміністративних спорів такими, що є більш прості та мають гнучку процедуру. Окрім вищевказаної Рекомендації, нагадаємо ще й про Рекомендацію щодо засобів полегшення доступу до правосуддя та Рекомендацію щодо засобів запобігання навантаження на суди, в яких Рада Європи повністю підтримує альтернативні методи спору та рекомендує країнам-членам сприяти розвитку їх системи.
Але ж повернемось до української дійсності. На жаль, українські можновладці не завжди настільки законодавчо свідомі, як їх колеги за кордоном.
З часу свого виникнення у 2004 році, згідно із Законом про третейські суди, останні вимушені боротися за свій статус та існування переважно з представниками державних органів та державних судів. Хоча свою точку зору з приводу конституційності функціонування третейських судів Конституційним судом України було висловлено в рішенні від 24 лютого 2004 року (в якому зазначено, що одним із способів захисту прав суб’єктів цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України та статтею 12 ГПК України). Противники існування третейства постійно намагаються обмежити його у функціях. Високі чини державного суддівського корпусу звинувачують третейські суди в сприянні рейдерству.
На 1 листопада 2007 року в Україні було зареєстровано понад 270 постійно діючих третейських судів. За 2007 р. постійно діючі третейські суди України розглянули понад 9 тисяч справ, з усього масиву рішень третейських судів за 2007 р. лише близько 60 рішень були оскаржені, крім того, 60% таких скарг не мали під собою жодного підґрунтя.
Однак і досі підтримки від держави третейські суди не відчувають. Скоріше навпаки, протистояння триває. Недавнє підтвердження цьому - конституційне подання 51 народного депутата України до КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців 7, 11 статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди». Автори подання вважали, що положення абзацу 7 статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та статей 58, 59 розділу VIII Закону України «Про третейські суди» порушують Конституцію України. Вони стверджували, що в цих нормах Закону фактично закріплюється статус третейських судів як органів здійснення правосуддя.
10 січня 2008 р. КСУ прийняв рішення по цій справі та визнав, що положення Закону України «Про третейські суди» відповідають Конституції України. Аргументи КСУ, які в черговий раз підтвердили правомірність існування третейського судочинства, наступні: «третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції. Третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин».
Отже, час певним можновладцям та законотворцям все ж таки зрозуміти, що інститут третейського судочинства є визнаним у всьому цивілізованому світі альтернативним методом вирішення спорів. Не слід державним суддям сприймати третейство як конкурента, оскільки встановлення верховенства права має бути спільною метою.
Окрім того, саме в ракурсі найактуальнішого питання українського сьогодення - судової реформи - інститут третейського судочинства є одним із тих інструментів, який зможе допомогти реформувати державну судову систему, розвантажити державні суди, запобігти розгулу суддівської бюрократії, корупції та забезпечити більш високий рівень захисту законних прав осіб. Наразі нормальне функціонування третейських судів обумовлено не лише необхідністю максимального наближення України до правової держави, але й вимогами ЄС про наявність у державі альтернативних способів вирішення спорів.