...У Донецькій області зовсім нема або майже нема українських шкіл та дошкільних закладів, не демонструються художні кінофільми українською мовою, у тому числі українських кіностудій. Бібліотекарі, працівники книгарень, музеїв, палаців культури не знають української мови або зневажають її. Установи та підприємства послуговуються тільки російською мовою. Отже, практично проводиться дискримінація українців Донеччини, і, звичайно ж, це веде до зниження рівня культури, моралі.
За навчання рідною мовою боролися кращі представники українського народу: Тарас Шевченко, Михайло Коцюбинський, Марко Вовчок, Борис Грінченко, Михайло Драгоманов, Леся Українка.
... Російська мова за царату була єдиною державною мовою імперії. Інші народи були просто інородцями, їх мови були приречені на винищення.
...Але тяжко собі уявити людину без знання рідної мови. Як боляче слухати, коли син чи дочка говорять з рідною мамою чи татом різними мовами! Часто такі діти дивляться на рідних звисока, вони, бачте, темні, відсталі, а він „мужицькою” мовою говорити не хоче. Іноді навіть батьки з гордістю дивляться на своїх дітей, що вони такі „культурні”, що навіть говорять по-російськи, чого „ми не досягли”.
Часто без сорому кажуть: „Які там ми українці, ми – перевертні, хахли”; „Я українець, но не люблю українського язика”, „А мені всьо равно, яким язиком чоловік балакає, якби хорошим був”; „Я не знаю українскій язик, всьо понімаю, а разговарівать і читать не могу”; „А для чого він нужний, як всьо, візде по-руському”; „Я вообще не понімаю, к чєму сейчас націоналізм (мав на увазі українську мову), єслі вся література на руском язіке”.
...У Костянтинівці, Дружківці, Артемівську, Слов’янську, Горлівці, Жданові, а може, й у не названих мною містах Донецької області українських шкіл немає зовсім.
...У Донецькій області проживає 4,8 мільйона чоловік. З них 2,7 українців (56,5%), 1,9 млн росіян (37,6%), 107 тисяч греків (2,2%), 73 тисячі білорусів (1,5%), 2,2% інших національностей. З 2,2 млн не українців лише кілька сот тисяч приїхали у Донбас протягом останнього десятиліття, а решта живуть тут протягом кількох поколінь, всі вчили українську мову, і для них вона не є і не може бути зовсім незнайомою. Але для українців же, корінного населення, російська мова рідною бути не може.
Пригадуються слова С.Воробкевича:
Слово рідне, мово рідна,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Отже, люди, що йдуть за потоком, хто зрікається рідної мови, щоб окремі кретини не назвали їх хохлами чи бєндєрами, стають безсердечними, з каменем замість серця, людиноподібними тваринами, робочою худобою, їх лиш умовно можна назвати людьми. Я не суджу, не ображаю, бо не знають вони, що чинять. А ось інтелігенція, особливо учителі та працівники органів освіти, письменники, журналісти, діячі культури не можуть, на мою думку, йти за потоком, а повинні активно втручатись у культурне життя, дбати про мораль.
Донецька область становить понад 10% всього населення України, її питома вага дуже велика, і занедбання рідної мови та культури веде до занепаду всієї України.
Про все я поділився своїми думками в статті до редакції газети „Радянська Донеччина”.