Гранітна перлина українського степу
Гранітно-степове Побужжя - один з наймальовничіших куточків Миколаївської області. Це одна з найстаріших в Європі ділянок суходолу, що вже 60 мільйонів років не опускалася в морські глибини.
|
|
Регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» розташований у межах Первомайського, Доманівського, Арбузинського, Вознесенського, Братського, Врадіївського районів Миколаївської області, а також у районі м. Южноукраїнська. Унікальний природний ландшафт, створений виходами південних відрогів Українського кристалічного щита, які утворюють скелі, каньйони та пороги Південного Бугу, Мертвоводу, Великої Корабельної, Бакшали, де збереглися заплавні та байрачні ліси серед розораного степу.
Долину річки Південний Буг не дарма вважають однією з найкращих природних «перлин» України. Особливо мальовничою є територія від північної околиці с. Кінецьпіль до м. Вознесенська. Мало хто знає про дивовижні річки Мертвовод і Арбузинку, які є притоками р.Південний Буг. Течія цих річок не така стрімка, як Бугу, але за мільйони років ці маленькі річки створили неповторний каньйон, який захоплює подих. Для створення унікального ландшафту у долинах цих річок природа працювала понад 3000 мільйонів років.
На території регіонально-ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» знаходиться велика кількість унікальних об’єктів живої природи та прибузьких і причорноморських ендеміків: близько 1000 видів судинних рослин, 40 видів ссавців, 190 видів птахів, 32 види риб. Різноманіття комах оцінюється в 11000 видів. З цього видового багатства більш ніж 150 видів занесено до Червоної книги України, Європейського Червоного списку, Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, списків Бернської конвенції. В долині річки Південний Буг, між селами Мигія та Олександрівка, знаходиться 98 археологічних пам’яток, які мають велику наукову цінність і представляють безперервний хронологічний ряд від палеоліту та часів формування слов’янського етносу. Особливо цікавими є залишки поховань кіммерійців, скіфів, трипільців, сарматів, древніх слов’ян, римлян тощо. Це також історичний ландшафт Запорозької Січі, що доніс до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, ентомологічного, історичного та наукового погляду з рештками споруд та багатьма топонімічними пам’ятками, які можна віднести до визначних місць України та природних територій, які мають історичну цінність, зокрема Бузький Гард - урочище з однойменним порогом.
Козацький острів
Природне, водночас історичне урочище Бузький Гард, яке входить до складу парку, є пам’яткою історичного ландшафту вільностей Запорозької Січі, першої козацької республіки. На сьогодні - це останні автентичні краєвиди володінь славного Війська Низового Запорозького, своєрідний оберіг козацької старовини та бувальщини, національна святиня!
|
|
Поза сумнівом, урочище Бузький Гард збереглося незмінним, таким, яким його бачили запорожці. Сюди у свій час приїжджали славні козацькі ватажки. Бував тут непереможний Іван Сірко, непокірний Максим Залізняк, бузькі кручі і пороги бачили кошових Костя Гордієнка і Петра Калнишевського, генерального писаря уряду Мазепи, автора першої в Європі української конституції Пилипа Орлика…
Середня течія Південного Бугу була останнім притулком запорозьких козаків після ліквідації козацтва на дніпровських порогах. Тут була створена одна з найпотужніших територіальних одиниць Запорозької Січі - Буго-Гардівська паланка з адміністративним центром біля злиття балки Ташлик та Південного Бугу (знаменитий острів Гард).
Наприкінці ХVІІІ століття бузький острів Мигія був одним із центрів народного повстання - Гайдамаччини (Коліївщини). Тут стояла гайдамацька залога, знаходився найбільший на Запоріжжі гайдамацький табір - Гайдамацька Січ. Тут ладнали зброю, робили порох і кулі, лікували поранених. Звідси гайдамаки розходились у запорозькі степи, Слобідську Україну, в Гетьманщину, а найбільше їх маловідомими стежками темними ночами пробиралося на Правобережжя. Гайдамацький рух не вгавав протягом усього існування останньої Запорозької, Нової Січі.
У місці злиття річки П.Буг та р.Синюхи нині розташоване село Первомайськ-на-Бузі, а у праславні козацькі часи на цій території чатували одна на одну запорозька фортеця Орлик, турецька - Голта та польська - Богополь. Тобто сходилися кордони Запорожжя, Туреччини та Польщі. Сюди щороку, в літній час, із Січі та зимівників вирушав полковник з особливою командою для охорони кордону та підтримки порядку.
Про величне козацьке минуле свідчать назви місцевості по долині р.Південний Буг - острів козака Мамая, острів Гард, урочище Протіч з Протічанською скелею, Запорозька брояка, скелі Турецький стіл, Брама, Сова, Пугач, Гайдамацька балка та інші.
На площі збереглися чудові історико-архітектурні об’єкти - гідроелектростанція в с. Мигія, яка була побудована понад 100 років тому представниками шляхетського роду Скаржинських, та млиновий комплекс, збудований паном Сабанським у 1902 р. на північній околиці с. Кінецьпіль. Від цього села до м. Южноукраїнська проходить чергування ділянок порогів та спокійної течії.
Територія має унікальний рекреаційно-оздоровчий потенціал. Тут зосереджені значні запаси лікувальних радонових вод. Уже багато років Бузькі пороги є Меккою водних туристів з України та з-за кордону. Урочище Гард і Великий Гардовий поріг - це єдине місце в Україні, з маршрутом особливо високої складності, де більшу частину року можуть не тільки відпочивати туристи, але й тренуватися спортсмени-водники, зокрема й члени національних збірних з відповідних видів спорту. Урочище Гард має унікальне значення й для підготовки майстрів-скелелазів: тут, на прямовисних козацьких скелях, не тільки навчаються техніці скелелазіння новачки, але й тренується збірна України. Ніде на рівнині подібних умов для навчання альпіністів не існує.
Знищення славетної історії
І ось у цій сакральній для українців природно-історичній місцевості Побужжя завершується будівництво Ташлицької ГАЕС і заповнення Олександрівського водосховища. 2006 року, скориставшись весняним водопіллям, енергетики підняли рівень Олександрівського водосховища як нижньої водойми ГАЕС. Це зумовило повне затоплення нижніх порогів і часткове підтоплення самого Гардового острова.
Після запуску в експлуатацію ТГАЕС та підняття рівня води в Олександрівському водосховищі було незаконно затоплено найкращу частину РЛП «Гранітно-степове Побужжя», а з нею і святиню українського народу, якою пишаються всі українці перед світовою спільнотою, - урочище Бузький Гард. Протягом років народні депутати України, діячі науки і культури, природоохоронці, козацькі та релігійні організації, широка громадськість неодноразово висловлювали свою негативну позицію щодо цього будівництва, вимагали обов’язкового дотримання положень чинного законодавства. Незважаючи на це, тодішній уряд Єханурова, нехтуючи протестами міністра охорони навколишнього природного середовища, міністра культури, незгодою інших членів Кабміну, прийняв незаконне рішення про затоплення Бузького Гарду.
Нині острів Гардовий у більшій своїй частині затоплено, внаслідок чого він розпався на кілька малих острівців і скель та перестав існувати у цілісному вигляді як об’єкт культурної спадщини. Перестав існувати Гардовий поріг у тій своїй нижній частині, де стояв Старий (Козацький) Гард, котрий і дав назву історичному урочищу. Частково зникли під водою та змінили свої обриси історичні пороги та гранітні брили вище острова Гардового. Спорудами Ташлицької ГАЕС цілковито знищено без належного археологічного дослідження частину історичного ландшафту у балці Паланка, де було виявлено поселення доби енеоліту, а в часи Запорозької Січі знаходився козацький військовий табір та цвинтар. Комунікаціями Ташлицької ГАЕС зруйновано значну частину верхнього плато скелі Пугач. Затоплено значну частину заплавної тераси та нижньої частини скель, що змінило вигляд одного з найвідоміших пам’ятних місць - краєвиду скель Пугач та Брама. Частково підтоплені археологічні об’єкти культурної спадщини різних епох, розташовані у нижній частині Сакурової балки. Внаслідок виявлених змін історичного ландшафту було втрачено властивості, які визначали його історико-культурну цінність.
Під водою залишилися повільно вмирати рідкісні види рослин, записані до Червоної книги. Зникли з лиця землі фантастичні краєвиди, козацькі могили, останні в Україні та Європі гранітні пороги - мальовнича частина ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя». Сьогодні все це може перетворитися на мертвотний став-охолоджувач Південноукраїнської АЕС.
Гранітна перлина українського степу кличе на допомогу небайдужих людей, які зберегли у своїй душі любов до прекрасного. До таких сакральних місць на землі людина прагне для зцілення душі й тіла, інтелектуального збагачення. Бо народ живе доти, доки жива природа рідної землі, жива його історія.