Пропасні байраки
У 1770 - 1774 роки Пропасні байраки позначали межу запорозького прикордонного пункту, що розташовувався на місці Січі 1711 року.
У 1781 році на місці сучасного Червоного Маяка біля Пропасної балки царський уряд виділив землю для заснування монастиря. Перші ченці створеної 1783 року Софронійової пустині жили в печерах, видовбаних у кручах. Через 20 років сюди зі Смоленської губернії переведено Бізюків монастир, і відтоді він дістав офіційну назву – Григоріє-Бізюків чоловічий монастир. У народі його називали Пропасний монастир.
Шляхи
Західними околицями запорозьких вольностей тягнулися сім шляхів: Крюківський,Кримський, Переволочанський, Микитинський, Кизикирменський, Чорний Польський і Чорний Український. Крюківський, який в актах південної і західної Росії називається Нижнім шляхом від Січі на Кодак, на противагу тому, що йшов від Кодака на Самар і називався Верхнім.
“Продовженням Крюківського шляху правим берегом Дніпра було відгалуження від Кічкаса через балку Канцерку, річки Верхню Хортицю, Томаківку; селище Микитине, через річки Чортомлик, Солону, Базавлук, потім вліво на колишню Чортомлицьку, або Підпільненську Січ, вправо - на село Грушівку Херсонського повіту, балки Золоту, Носаківку, через річку Кам’янку і до Кизикермена. Цим шляхом 1787 року від Ненаситецького порога їхала імператриця Катерина II. По південно-західній околиці запорозьких вольностей пролягало три шляхи: Гардовий, або Королівський, і два Січових до Січі на Підпільній. Гардовий шлях тримав свою назву від того, що починався від Гарду на Бузі; він же мав назву Королівського – на ньому польський король Ян Альбрехт 1489 року отримав перемогу над татарами і турками. Напрям його від Бугу через річки Гарбузинку, Мертві Води, Солону – притоки Чорного, або Великого Єланця, Єлан, Інгул, Добру і Висунь – притоки Інгульця, Давидів Брід, місто Кизикермен і до гирла річки Кам’янки, де в запорозьких козаків була Кам’янська Січ. Тепер цей шлях вже більше не існує.”
З другорядних бокових шляхів порівняно пізнього походження відомий Сагайдачний. Сагайдачний шлях отримав свою назву од відомого кошового отамана Петра Конашевича-Сагайдачного, який у 1618-1620 роках водив по ньому своїх козаків. Напрям його точно невідомий: напевне, він був відгалуженням Муравського, йшов від Бєлгорода через Харків, потім у межах вольностей запорозьких козаків і закінчувався поблизу лівого берега Дніпра, де й тепер є урочище Сагайдачне.
Переправи
Переправи при річках Білозірці, Рогачику та Каїрах від запорожців до татар; останні брали тут з воза від п’яти до тридцяти копійок мостового. Влітку тут не буває ніякої води, і запорожці переправлялись по сухому, але татари робили нікчемні місточки і брали за переїзд через Дніпро мито.
Носаківська переправа проти острова Носаківки і Каїр-Космаку малозручна, бо тут Дніпро, поділившись на кілька рукавів, стає дуже широким; переправа “повна островів і очеретів, через які незручно переходити по багатьох каналах. Окрім того, татари остерігаються козаків, які звичайно знаходяться неподалік від цих місць і влаштовують їм засідки.
Кам’янська переправа проти правої притоки Дніпра річки Кам’янки, де була Кам’янська Січ; тут переправа з правого берега на лівий була надзвичайно зручна по течії Дніпра і приток; але з лівого на правий, проти течії – надзвичайно складна , і тому обози, прямуючи до Криму, переправлялися біля Кам’янки, а на зворотньому шляху – в Кизикермені”.
Співставлення й аналіз розрізнених та уривчастих історичних відомостей дають можливість зробити логічний висновок про те, що сторожовий укріплений пункт-поселення запорозьких козаків на річці Кам’янка, який існував уже тривалий час, контролював важливий торговий шлях (точніше – вузловий пункт, у якому сходилися сім шляхів, що вели до Криму). Під час походу Ю. Хмельницького на південь України цей пункт Військом Запорозьким близько 1660-1661 року був перебудований під Січ. Принаймні 14 вересня 1661 року Брюховецький уже сповіщає про Січ на урочищі Кара-Тебен, а також вказує точне місце знаходження козацького табору по відношенню до Січі –“у 8 милях від Січі”. Перенесення вказаної відстані на сучасну систему метричних довжин точно виводить на городище Пропасне. Яворницький повідомляє про те, що 1661 року Чортомлицька Січ з якихось (необхідність приближення плацдарму для можливої відсічі військової інтервенції з боку Ю.Хмельницького – ставленика Турції – прим. автора) причин “переносилась у степ”, і підкріплює це історичною згадкою з російського джерела :”А Сеча и ныне у них на поле, и крепости никакой нет”. З цього повідомлення можна також зробити висновок про те, що Січ на річці Кам’янка уперше проіснувала щонайменше з 1661 по 1663 роки.
Афанасьєв-Чужбинський також відмітив у своїх щоденниках, що біля городища Пропасного, позначеного ним як “забуте городище запорозьке”, знаходились земляні укріплення, орієнтовані у напрямку Дніпра: саме вони були визначені як такі, що були зведені нашвидкоруч і не мали міцності - ”крепости никакой нет”.
Поряд з цим з’ясовується первинна назва виступаючого берега у гирлі річки Кам’янки – Стрілиця, яка під цією чи дещо зміненою назвою часто згадується в описі дій запорозьких козаків у цьому районі. Сучасна назва – Стрілка, а сам кам’яний кряж Пугач серед сучасного населення також має нову назву – Шпиль. Нова назва урочища “Сагайдачні кучугури” уточнює напрямок і довжину Сагайдачного шляху, який згадує Яворницький.
Місцезнаходження урочища згадується 1711 року, під час дій кошового отамана Федора Олістратовича Уляченка (Олистратенка) проти руських військ: ”на 3 милі нижче Аслам-городка”. Нині на цій місцині розташоване місто Нова Каховка, де один із мікрорайонів має назву ”Кучугури”.