Нещодавно Ялтинську дивізію УРК очолив заслужений працівник транспорту України Анатолій Порубай |
Забезпечення громадського порядку у курортних містах і селищах, охорона об’єктів, що занесені до реєстру історичних, культурних чи природних пам’яток, - одне з головних завдань, над якими працюють реєстровики Кримського півострова.
Чималий досвід охоронної діяльності накопичено у Ялтинському коші, який очолює генерал-майор УРК Валерій Радішевський. Реєстровики коша, що входить до Ялтинської дивізії, стоять на варті громадського спокою не лише у самій Ялті, куди впродовж року на відпочинок приїжджають сотні тисяч туристів, а й у навколишніх містах і селах. Чоловіків у козацьких одностроях з емблемами УРК, що слідкують за громадським порядком, можна побачити і на знаменитій Ялтинській набережній, на пляжах, вечірніх дискотеках, під час масових гулянь чи святкових заходів.
Після того як реєстровці затримали в Ялті крадія автомобіля, ставлення до козацької охорони з боку місцевої влади й громадськості змінилося від деякого скептицизму до зацікавлення у співпраці. Тож тепер ялтинське козацтво на прохання міської влади допомагає міліції охороняти порядок у місті у час проведення державних і релігійних свят, підставило плече правоохоронцям і у день відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в одному з центральних парків курортного міста.
На Кримському півострові реєстрові козаки зарекомендували себе як надійна, дисциплінована, добре підготовлена й організована сила. Авторитету козацтву додає й авторитет його лідерів: керівника Українського Реєстрового Козацтва, члена-кореспондента НАН України, доктора технічних наук і доктора богослов’я, заслуженого діяча науки і техніки України Анатолія Шевченка, отамана Кримського республіканського товариства УРК, екс-прем’єр-міністра АРК Анатолія Франчука - людей заслужених, добре відомих широкому загалу, патріотів України, народу, тієї справи, якій вони присвятили своє життя.
Отаман Ялтинського коша УРК Валерій Радішевський і молодший лейтенант УРК Олександр Мостовий під час патрулювання зон відпочинку |
Неабияким авторитетом користується у ялтинців і новий командувач Ялтинської дивізії УРК Анатолій Порубай. Великий життєвий досвід, робота на відповідальних посадах, уміння працювати з людьми, керувати ними, оперативно приймати відповідальні рішення – такий багаж нового ялтинського отамана, інтелектуала, професіонала, управлінця.
До козацтва Анатолій Григорович ішов довго, хоч народився на Запоріжжі, а ріс на козацькому хуторі Порубаї, що у Кобеляцькому районі на Полтавщині, має козацьке коріння. Козацька історія Кобеляк, невеличкого районного центру, оповитого блакитною стрічкою прохолодної Ворскли і зеленню старезних навколишніх лісів, розпочалася у роки національно-визвольних змагань українського народу 1648-1654 років. Саме у 1648 році Кобеляки стають сотенним містечком Полтавського полку. Трохи згодом на теренах цієї землі формується два козацьких підрозділи: 1-а і 2-а Кобеляцькі сотні, до яких входили і навколишні села, і хутори. Козаки з Кобеляк сміливо і мужньо воювали у війську Богдана Хмельницького під Корсунем, Жовтими Водами, Пилявцями.
Бувальщини й козацькі думи розповідають про сміливого козака-рубаку, якого ні кулі, ні шаблі не брали, який у багатьох боях за волю й свободу рідної землі стяв не одну ворожу голову. Того рубаку товариші назвали Порубаєм. Можливо, саме від легендарного сміливця й походить козацький рід Порубаїв, який після знищення Гетьманщини чи зруйнування Запорозької Січі поселився у зеленому райочку на Полтавщині, серед пташиного гомону й шелесту золотого колосся.
На географічній карті Полтавщини ще й сьогодні є невеличке село Порубаї. Мешкає там трохи більше п’ятдесяти чоловік, які у своїх прізвищах, у піснях свято бережуть історію роду й своєї землі.
Козацька генетика, родинні перекази й чудова, лагідна природа полтавського краю сформували Анатолія Порубая розумним, працелюбним, мудрим чоловіком, який у зрілих літах повернувся до своїх витоків, долучився до відродження сучасного козацтва.
Реєстрові козаки охороняють у Криму і виноградники, і навіть Ведмідь-гору |
Як розповідає Анатолій Григорович, перш ніж написати заяву про вступ до козацького товариства, він перечитав чимало книжок з історії українського козацтва, тривалий час уважно слідкував за повідомленнями про сучасних козаків у мас-медіа. Відомо, що нині в Україні діє понад тридцять всеукраїнських козацьких організацій. До якої пристати, з яким товариством пов’язати свою долю – питання не з легких. Втім, життєвий досвід Анатолія Порубая допоміг йому безпомилково обрати з-поміж інших найчисельнішу, найбільш організовану й структуровану козацьку організацію – Українське Реєстрове Козацтво.
Вже наступного дня після посвяти у реєстрові козаки й призначення на посаду командувача Ялтинської дивізії УРК Анатолій Порубай разом зі своїми заступниками й отаманами первинних товариств узявся за планування роботи. Серед першочергових завдань – посилення просвітницької, агітаційної роботи серед молоді, шефство над загальноосвітніми школами, зокрема Ялтинською українською гімназією, проведення туристичних походів місцями козацької слави, тими кримськими дорогами, якими ходили Конашевич-Сагайдачний, Михайло Дорошенко, тепер вже безіменні лицарі, що визволяли з татарської і турецької неволі християн на невільничих ринках Кафи. А ще, звичайно, поглиблення співпраці з місцевою владою, підприємствами та установами, що діють у Ялті, з правоохоронними органами, іншими громадськими організаціями.
Першим кроком у реалізації наміченого й стало підписання угод з дирекцією кримських парків про їх охорону. Анатолій Порубай зазначає, що справа ця надзвичайно важлива, адже чи не щороку від необережного поводження з вогнем туристів горять кримські ліси, полум’я винищує унікальні насадження кримської сосни, дуба, діброви ялівцю. Особливо грізними були лісові пожежі цього та минулого років, вони винищили не один десяток гектарів зелених насаджень, підібралися й до зон відпочинку і у самій Ялті, у Сімеїзі, Кацивелі. З Ялтинської набережної чи з севастопольської траси добре видно чорні згарища на хребтах Кримських гір. Фахівці зазначають, що для відновлення знищених у полум’ї лісів Криму знадобиться не один десяток літ, а щоб відновити діброви ялівцю – дві сотні років.
Тож питання охорони Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків, де зібрані унікальні, рідкісні рослини, нині надзвичайно актуальне. І не лише від вогню, а й від відпочивальників, які залишають після відвідання парку, лісу чи пляжу гори сміття. Нині Крим, говорять реєстрові козаки, із перлини у короні України, як називають півострів туристи із далекого зарубіжжя, перетворюється на велике сміттєзвалище. Прикро, але сміття: поліетиленові пакети, скляні та пластикові пляшки, папір, упаковки - можна побачити на пляжах, узбіччях доріг, під кримськими скелями, де тренуються альпіністи та гірські туристи. Подекуди можна побачити і таку картину – вздовж гірської стежки чи неподалік морського берега заскладовані поліетиленові мішки із побутовим чи будівельним сміттям.
Хоч якось вирішити проблему збереження чистоти Кримського півострова може допомогти козацька охорона, волонтерські патрулі, які патрулювали б зони відпочинку, туристичні доріжки та контролювали би збір сміття групами, що відпочивають.
Проблема, як вважає отаман Ялтинської дивізії УРК, полягає у бездушному ставленні людей до природи, споживацькій психології, відсутності відповідальності кожного за збереження довкілля. Очевидно, що переламати ситуацію можна лише систематичними виховними методами. Починати екологічне виховання необхідно у дитячому садочку, у школі, і тривати воно має роками. Тож проблема ставить перед реєстровими козаками ще одне завдання – екологічне просвітництво.
- Для цього, - говорить Анатолій Порубай, - необхідно готувати цикли лекцій, знімати фільми, проводити екологічні виставки, випускати потрібну літературу, знайомити дітей з рідним краєм, прищеплюючи при цьому любов та повагу до кожної рослини і тварини.
Ялтинські реєстровці вже найближчим часом планують розширити рамки діяльності охоронного підрозділу і вже ведуть перемовини про взяття під охорону навколишніх водоспадів та деяких ділянок кримського лісу.